Вісник Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка

ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНИХ СТАНДАРТІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ВІД ЗНАННЄВОЇ ПАРАДИГМИ ДО КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ

2026-06-22T09:57:14+00:00

Мета роботи – проаналізувати еволюцію державних стандартів початкової освіти в Україні та схарактеризувати зміну підходів до конструювання змісту початкової освіти.

Методологія. Підготовка статті здійснювалася з опертям на історіографічний, джерелознавчий, проблемно-хронологічний, порівняльний, герменевтичний і системний підходи. Їх застосування дало змогу з’ясувати стан наукового розроблення проблеми, проаналізувати нормативні й наукові джерела, простежити еволюцію державних стандартів початкової освіти в Україні, зіставити підходи до конструювання її змісту на різних етапах та виявити зміни освітніх орієнтирів.

Наукова новизна дослідження полягає в уточненні етапів стандартизації змісту початкової освіти доби незалежності та характеристиці їх основних тенденцій у контексті переходу від знаннєвої парадигми до компетентнісної.

Висновки. Еволюція державних стандартів початкової освіти в Україні засвідчує поступовий перехід від унормування змісту освіти й вимог до підготовки учнів до орієнтації на ключові компетентності, наскрізні вміння та обов’язкові результати навчання. Оновлення стандартів підтверджує їх роль як інструменту модернізації змісту початкової освіти відповідно до сучасних викликів і потреб розвитку молодших школярів.

ДОБРОБУТ ТА ВИГОРАННЯ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: РОЗДУМИ ЩОДО ІНТЕГРАТИВНОЇ МОДЕЛІ СТАЛОЇ ОСВІТИ

2026-06-22T09:32:56+00:00

Добробут вчителів став стратегічним фактором якості та сталості освіти, тоді як професійне вигорання дедалі більше впливає на ефективність роботи вчителів та їхню довгострокову залученість.

Мета дослідження. Це дослідження мало на меті дослідити зв'язок між добробутом та вигоранням серед вчителів початкової школи та обґрунтувати Інтегративну модель добробуту, орієнтовану на сталу освіту (MIWES).

Методологія дослідження. У дослідженні використовувався кореляційний дизайн, що охопив 113 вчителів початкової школи. Дані були зібрані за допомогою Опитувальника вигорання Маслаха та Опитувальника психологічного благополуччя. Результати виявили як ресурси стійкості, так і фактори вразливості. Високий рівень самоприйняття та мети в житті відображав сильну професійну відданість, тоді як нижчий рівень автономії та суб'єктивного щастя вказував на сфери, що потребують підтримки. Водночас 81% учасників знаходилися в категоріях середнього та високого ризику вигорання, причому емоційне виснаження було найбільш вираженим виміром. Кореляційний аналіз підтвердив значну обернену залежність між добробутом та вигоранням. Вищі рівні психологічного благополуччя, позитивних стосунків, самоприйняття та сенсу життя були пов'язані з нижчим рівнем емоційного виснаження, деперсоналізації та зниженням професійних досягнень. Ці результати демонструють захисну роль благополуччя у запобіганні професійному вигоранню та підтримці сталого професійного функціонування.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці та обґрунтуванні Інтегративної моделі благополуччя, орієнтованої на сталу освіту (MIWES). Модель інтегрує когнітивні, афективні та поведінкові виміри функціонування вчителя на внутрішньоособистісному та міжособистісному рівнях, враховуючи організаційні та контекстуальні впливи. Вона забезпечує системну основу для сприяння благополуччю вчителів та запобігання вигоранню.

Висновок. У дослідженні робиться висновок, що благополуччя вчителів слід розглядати як стратегічну передумову сталої освіти. Освітня політика та ініціативи професійного розвитку, спрямовані на зміцнення благополуччя, можуть зменшити ризики вигорання, підвищити професійну ефективність та сприяти створенню сприятливого та сталого шкільного середовища.

МИСТЕЦЬКА ОСВІТА НА РІВНІ БАКАЛАВРАТУ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

2026-06-22T07:23:36+00:00

У статті розглянуто структурну організацію мистецької галузі України, що постає визначальним фактором для формування критеріїв якості у процесі підготовки бакалаврів; обґрунтовано реалії національної мистецької освіти, європейській досвід та порівняно їх освітні ініціативи; виокремлено кроки щодо вдосконалення мистецької сфери на рівні бакалаврату.

Мета роботи. Висвітлити сучасний стан досягнень і апгрейду мистецьких освітніх систем в Україні та за кордоном.

Методологія. Теоретична екзегеза – для смислового, контекстуального, змістовного дискурсу; синтезу, індукції та дедукції – обґрунтування сутності й структури міжнародного освітньо-мистецького контенту; полісистемності – виявлення синектики митецької, педагогічної, культурно-просвітницької діяльності українських та зарубіжних закладів вищої освіти; порівняльний – виміру особливостей функціонування музичних інституцій України та зарубіжжя; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду – аналізу реальних практик викладання (впровадження сонорики, інтермедіальних технологій) в українських та європейських закладах вищої освіти.

Наукова новизна публікації полягає у здійсненні цілісного компаративного аналізу змісту та технологій підготовки бакалаврів мистецьких спеціальностей в Україні та країнах ЄС у контексті сучасних викликів (діджиталізації, інтермедіальності та розвитку емоційного інтелекту); дістали подальшого розвитку стратегії інтеграції європейського досвіду (зокрема концепції індивідуальної освітньої траєкторії співака-інтерпретатора) в українську вищу школу без втрати національної виконавської самобутності.

Висновки. Сучасний міжнародний досвід у підготовці бакалаврів мистецької сфери свідчить про те, що розвинені країни усвідомлюють величезну цінність мистецтва. Він розглядається як важливий інструмент для збереження національної та культурної спадщини, а також як ключовий фактор соціального, економічного та освітнього прогресу. Саме тому успішність мистецьких освітніх систем європейських країн спонукає до вивчення їх передових методик, які можуть бути успішно інтегровані у вітчизняний навчальний процес бакалаврату.

КОЛИ СПАДЩИНА НАВЧАЄ: ОСВІТА ДЛЯ БАГАТОКУЛЬТУРНОГО СУСПІЛЬСТВА

2026-06-22T08:58:43+00:00

Мета роботи – схарактеризувати становлення культурно-мистецької спадщини як освітнього ресурсу формування готовності особистості до життя й діяльності в сучасному багатокультурному суспільстві: від етнопедагогічних практик і культурно чутливого підходу – до навчання з Місцем та формування трансверсальних компетентностей.

Методологія. Дослідження має теоретико-аналітичний характер. Використано міждисциплінарний, культурологічний, компаративний і компетентнісний підходи, а також методи аналізу наукових джерел і нормативних документів, історико-генетичний метод, порівняльний аналіз, узагальнення й систематизацію. Це дало змогу простежити еволюцію освітнього звернення до культурної спадщини та зіставити український і зарубіжний досвід її педагогічної актуалізації.

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні культурно-мистецької спадщини не лише як об’єкта збереження, передання чи ілюстративного використання, а як динамічного ресурсу формування культурної обізнаності, міжкультурного розуміння, локальної ідентичності, соціальної згуртованості й трансверсальних компетентностей. Показано, що в українському контексті освітнє звернення до традиційної спадщини історично мало не тільки педагогічний, а й деколонізаційний вимір. Розкрито логіку переходу від монокультурного етнопедагогічного осмислення спадщини до багатокультурної, міжкультурної, культурно чутливої та place-based освіти.

Висновки. Доведено, що культурно-мистецька спадщина «навчає» тоді, коли не редукується до фольклорної ілюстрації, святкового реквізиту, романтизованого образу минулого або інструменту ідеологічних спекуляцій, а включається в дослідницькі, мистецькі, проєктні, комунікативні, міжкультурні й середовищні практики. У такому разі вона сприяє формуванню не лише культурної обізнаності чи міжкультурної компетентності, а й ширшого комплексу трансверсальних компетентностей: критичного й інноваційного мислення, співпраці, комунікації, адаптивності, етичного та міжкультурного розуміння, соціальної відповідальності, поваги до різноманіття й довкілля. Підкреслено потребу контекстуалізації трансверсального підходу з урахуванням українських реалій війни, повоєнної відбудови, зміцнення культурної ідентичності та соціальної згуртованості.

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРАТИВНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

2026-06-22T07:02:54+00:00

У статті розглядається проблема формування інтегративного мислення майбутніх учителів музичного мистецтва з позицій технологічного забезпечення, добору необхідних методів. Їх специфіка полягає у цілісній систематизації відповідно структурної організації самого інтегративного мислення, об’єднанні у комплексне утворення.

Мета роботи: визначити методи формування інтегративного мислення майбутнього вчителя музичного мистецтва, виявити найбільш ефективні з них, здійснити систематизацію та класифікацію відповідно структурної організації та особливостей інструментального виконавства.

Методологія дослідження. Розуміння інтегративного мислення базується на понятті інтеграції, а також на філософських положеннях про цілісність усіх явищ й процесів.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше розроблено методи формування інтегративного мислення майбутніх учителів музичного мистецтва, здійснено їх класифікацію та комплексне поєднання.

На думку автора, доцільним є об’єднання вивчаємих методів за такими блоками: перший – методи розвитку інтегративного «Я»; другий – методи цілісної педагогічної спрямованості; третій – методи глобально-евристичні; четвертий – методи посилення творчих елементів музично-виконавської діяльності; п’ятий – методи комплексно-рефлексивного аналізу. Утворюючи комплексну цілість, кожен із презентованих блоків методів має свою специфіку й слугує ефективності формування інтегративного мислення майбутніх учителів музичного мистецтва. Унікальність даного комплексу полягає у використанні креативних специфічних методів, орієнтації на гармонійність та взаємопоєднання. До найбільш ефективних методів формування інтегративного мислення майбутнього вчителя музичного мистецтва відносяться: метод SОАRA; метод інверсії; метод емпатії; метод Scamer; метод Уолта Діснея; метод «6 капелюхів»; метод аналогії; метод вільних асоціацій; метод усвідомлення власної значущості; метод спеціальних творчих завдань, метод презентації, метод активного музикування, план виконавського самовдосконалення. Означені методи спрямовані на посилення особистісної позиції, розвиток цілісності мисленнєвих операцій, активізацію пошукової діяльності.

Висновки. Автор доводить, що у своїй взаємодії визначені методи формування інтегративного мислення утворюють специфічний комплекс й відповідають основним структурним компонентам досліджуваного феномену. Це забезпечує успішність досягнення поставленої мети на рівні здійснення цілісності мисленнєвих операцій, інтеграції знань й умінь, розвитку особистісної креативності.

ДИСКУРСИВНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВОГО ДИЗАЙН-МИСЛЕННЯ УЧНІВ МАН

2026-06-22T08:32:39+00:00

Мета роботи – теоретично обґрунтувати дискурсивну невизначеність як передумову становлення наукового дизайн-мислення учнів Малої академії наук України в умовах інтеграції science-art, STEAM-освіти та неперервної дизайн-освіти; визначити наукове дизайн-мислення як вікововідповідний спосіб входження учнівства у дослідницько-проєктну діяльність.

Методологічною основою дослідження є положення педагогіки дослідницького навчання, філософії науки, психології мислення, теорії дизайну, STEAM-освіти та неперервної дизайн-освіти. Використано теоретичний аналіз і синтез наукових джерел, порівняння підходів до наукового й дизайнерського мислення, узагальнення, систематизацію, інтерпретацію нормативно-методичних матеріалів МАН України, а також моделювання вікової динаміки становлення наукового дизайн-мислення учнівства.

Наукова новизна полягає в уточненні змісту поняття «дискурсивна невизначеність» у контексті дослідницько-проєктної діяльності учнівства МАН; обґрунтуванні взаємозв’язку science-art, STEAM-освіти й неперервної дизайн-освіти як середовища становлення наукового дизайн-мислення; розмежуванні проявів невизначеності у класичному науковому мисленні та науковому дизайн-мисленні; визначенні наукового дизайн-мислення як пропедевтичного етапу входження учнів/учениць у логіку академічного дослідження.

Висновки. Доведено, що дискурсивна невизначеність не є перешкодою пізнання, а виконує функцію продуктивного інтелектуального напруження: спонукає учня ставити проблему, формулювати дослідницьке запитання, висувати гіпотезу або проєктну ідею, критично перевіряти джерела, моделювати можливе рішення, аргументувати позицію та здійснювати рефлексію. Установлено, що science-art створює поле поєднання науки, мистецтва, дизайну й цифрової візуалізації; STEAM-освіта задає міждисциплінарну освітню рамку; неперервна дизайн-освіта забезпечує послідовний розвиток проєктного, візуально-технологічного та дослідницького мислення учнів/учениць. З’ясовано, що у класичному науковому мисленні невизначеність переважно долається шляхом уточнення понять, доказу й пояснення, тоді як у науковому дизайн-мисленні вона зберігається як простір варіативного проєктного пошуку. Визначено групи вимірників становлення наукового дизайн-мислення учнівства МАН: когнітивні, інформаційні, дискурсивні, проєктно-дизайнерські, методологічні, рефлексивні та етичні.

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В УМОВАХ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2026-06-21T19:26:13+00:00

У статті розглянуто проблему розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів музичного мистецтва в умовах використання інноваційних технологій у системі професійної мистецької освіти. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування емоційно компетентного вчителя, здатного до ефективної комунікації, творчої взаємодії, емоційної саморегуляції та створення сприятливого освітнього середовища в умовах сучасних соціокультурних трансформацій.

Мета статті полягає в обґрунтуванні педагогічного потенціалу інноваційних технологій у розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів музичного мистецтва та визначенні особливостей розвитку зазначеного феномену в умовах використання інноваційних технологій.

Методологія дослідження ґрунтується на використанні комплексу загально-наукових і спеціальних методів: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення наукової літератури, систематизації психолого-педагогічних джерел, а також методів теоретичного моделювання й педагогічного прогнозування.

Наукова новизна дослідження полягає в уточненні сутності розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів музичного мистецтва в умовах використання інноваційних технологій як інтегративного процесу, що поєднує емоційний, когнітивний, творчий і комунікативний компоненти професійної підготовки; обґрунтуванні педагогічного потенціалу інноваційних технологій у розвитку емоційного інтелекту студентів; визначенні особливостей розвитку емоційного інтелекту в умовах використання інноваційних технологій.

Висновки. Розвиток емоційного інтелекту майбутніх учителів музичного мистецтва є важливою складовою їх професійної підготовки та необхідною умовою ефективної педагогічної діяльності. Обґрунтовано, що інноваційні технології мають значний потенціал у розвитку емоційного інтелекту здобувачів мистецької освіти. Визначені особливості розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів музичного мистецтва в умовах використання інноваційних технологій полягають у поєднанні емоційного та когнітивного компонентів, активізації творчої та комунікативної діяльності, посиленні рефлексивних процесів, індивідуалізації навчання, розвитку емоційної стійкості та створенні емоційно комфортного мистецько-освітнього середовища. Використання інноваційних технологій сприяє формуванню професійно значущих якостей, активізації емоційно-ціннісної сфери студентів, розвитку емпатії, емоційної саморегуляції, рефлексії та творчого мислення.

СУЧАСНІ ВИМІРИ АКАДЕМІЧНОГО НАВЧАННЯ СКУЛЬПТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ВПРОВАДЖЕННЯ МОДЕРНІСТСЬКОГО НАПРЯМКУ «СКРАП-АРТ»)

2026-06-22T07:57:25+00:00

Мета роботи полягає у висвітленні сучасних підходів до академічного навчання скульптурі, впливу модерністських напрямів на розвиток цього виду мистецтва, зокрема на зміну матеріалів, методів формотворення, впровадження нетипових технологічних рішень; авторських підходів сучасного українського скульптора Сергія Власенка в контексті впровадження напрямку «Скрап-арт» в систему академічного навчання скульптурі майбутніх художників.

Методологія дослідження полягає у застосуванні відповідної системи методів: історичного, структурно-функціонального, феноменологічного, що дозволяє глибше проаналізувати систему академічного навчання скульптурі через призму концептуальних змін в сучасному мистецтві, матеріально-технічних інновацій, розглянути можливості нових технологічних підходів в контексті класичного навчання. Використано аналітичний підхід для вивчення історичних етапів розвитку скульптури, включаючи огляд класичних і сучасних методів. Застосовано порівняльний метод для аналізу змін у матеріалах і техніках, а також описовий метод для характеристики впровадження модерністських напрямків скульптури в систему академічного навчання.

Наукова новизна полягає у розкритті особливостей впровадження сучасного напрямку скульптури з металу «Скрап-арт» в систему класичного навчання, що дозволяє по-новому подивитись на процес модернізації академічних підходів у навчанні скульптурі.

Висновки. Підготовка майбутніх художників на сучасному етапі передбачає гармонійне поєднання академічних підходів до навчання з новими напрямками та течіями у мистецтві, ознайомлення з якими покликано посилити творчу складову підготовки. Тісна співпраця спеціальності В4 Образотворче мистецтво та реставрація із арт-студією «Sirim» на базі НУЧК імені Шевченка дозволить у недалекому майбутньому знайомити студентів-художників з роботою скульптора по металу у напрямку «Скрап-арт» безпосередньо у межах майстерні та з можливістю практично долучатися до створення об’ємних художніх образів. Робота з альтернативними матеріалами та технологіями, специфічні підходи формотворення, конструктивне мислення – все це відкриває нові можливості для творчої самореалізації та професійної орієнтації майбутніх художників.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ ТА ВОКАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

2026-06-21T19:09:28+00:00

Метою статті є теоретичне обґрунтування психолого-педагогічних засад емоційної стійкості студентів та опис структурно-функціональної моделі її розвитку у процесі інструментальної та вокальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва.

Методологічну основу дослідження становлять положення психології особистості, педагогіки мистецької освіти та теорії професійної підготовки учителів музичного мистецтва. Дослідження ґрунтується на системному, компетентнісному, особистісно орієнтованому та діяльнісному підходах, що забезпечують цілісне вивчення процесу розвитку емоційної стійкості студентів у контексті вокальної та інструментальної підготовки. У роботі використано комплекс взаємопов’язаних методів дослідження: аналіз, узагальнення та систематизація наукових джерел з метою визначення сутності понять дослідження; моделювання – для опису структурно-функціональної моделі розвитку емоційної стійкості.

Наукова новизна одержаних результатів: вперше обґрунтовано психолого-педагогічні засади розвитку емоційної стійкості студентів у процесі вокальної та інструментальної підготовки; уточнено сутність поняття емоційної стійкості студента-музиканта як інтегративної особистісно-професійної якості в контексті музично-виконавської діяльності; розроблено та обґрунтовано структурно-функціональну модель розвитку емоційної стійкості студентів у процесі інструментальної та вокальної підготовки; набуло подальшого розвитку положення про диференціацію механізмів емоційної регуляції залежно від музичної спеціалізації (вокал, інструментальне виконання).

Висновки. Встановлено, що емоційна стійкість є важливою професійно значущою якістю майбутнього вчителя музичного мистецтва, яка забезпечує ефективність музично-виконавської та педагогічної діяльності в умовах підвищеного емоційного навантаження. Визначено, що специфіка інструментальної та вокальної підготовки впливає на рівень сценічного хвилювання та актуалізує необхідність цілеспрямованого розвитку навичок емоційної саморегуляції. Описана модель розвитку емоційної стійкості забезпечує системний підхід до організації педагогічного впливу та сприяє підвищенню ефективності професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ШКІЛЬНОГО АРТ-ПРОСТОРУ У ФОРМУВАННІ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК УЧНІВ: ПРАКТИКА АНГЛОМОВНОГО СЕРЕДОВИЩА В ОБОВ’ЯЗКОВІЙ ОСВІТІ КНР

2026-06-22T07:40:37+00:00

У сучасних умовах глобалізації та розвитку міжкультурної взаємодії проблема формування комунікативних навичок учнів у процесі навчання іноземних мов набуває особливого значення. Однією з ключових проблем сучасної методики викладання англійської мови залишається недостатній рівень природної, невимушеної іншомовної комунікації учнів поза межами спеціально організованих навчальних ситуацій. У зв’язку з цим актуалізується пошук нових підходів до створення іншомовного освітнього середовища, здатного стимулювати постійну мовленнєву активність учнів. Особливий інтерес у цьому контексті становить досвід Китайської Народної Республіки, де сучасні школи активно інтегрують елементи арт-простору у систему англомовної комунікації учнів.

Мета роботи полягає у визначенні педагогічного потенціалу шкільного арт-простору у формуванні комунікативних навичок учнів та аналізі практики використання англомовного середовища в системі обов’язкової освіти КНР як засобу стимулювання природної іншомовної комунікації. У процесі дослідження використано комплекс взаємопов’язаних методів: аналіз і синтез наукових джерел – для систематизації підходів до організації арт-простору та іншомовного середовища; порівняльно-педагогічний метод – для зіставлення практик КНР та України; контент-аналіз – для вивчення сучасних китайських освітніх практик, елементів візуального й музичного простору шкіл; метод узагальнення та педагогічної інтерпретації – для визначення педагогічного потенціалу арт-простору у розвитку комунікативних навичок учнів.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі педагогічного потенціалу шкільного арт-простору як інструменту стимулювання природної англомовної комунікації учнів у закладах обов’язкової освіти КНР. У роботі систематизовано сучасні практики використання візуального та музичного простору китайських шкіл у формуванні іншомовного середовища та визначено перспективи їх адаптації до умов української школи.

Висновки: встановлено, що сучасні школи КНР активно використовують візуальні, музичні та функціональні елементи арт-простору для створення постійної англомовної присутності у шкільному середовищі. Інтеграція англійської мови у систему візуальної навігації, творчі простори, музичні практики, тематичні зони та позаурочну діяльність сприяє зниженню психологічного бар’єру комунікації, підвищенню мотивації учнів та розвитку навичок природного мовленнєвого спілкування. Досвід КНР визначено як перспективний для модернізації української школи в умовах реалізації концепції Нової української школи.

ФІЛОСОФСЬКО-ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ П’ЄСИ ДЛЯ ДІТЕЙ У ПРОСТОРІ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ: ВІД ТЕКСТУ ДО СЦЕНІЧНОГО ВТІЛЕННЯ

2026-06-22T07:14:24+00:00

У статті здійснено комплексний міждисциплінарний аналіз сучасної української драматургії для дітей та юнацтва як цілісного філософсько-лінгвокультурологічного конструкту в межах театрально-педагогічного дискурсу. Досліджено еволюцію жанру від лінійних дидактичних схем до складних аксіологічних моделей, що відповідають запитам сучасного реципієнта.

Мета дослідження полягає у теоретичному та аналітичному висвітленні потенціалу сучасної дитячої п’єси в контексті її дидактичної та сценічної реалізації, розробці жанрово-тематичної типології та виявленні мовностилістичних засобів формування національної ідентичності.

Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні теорії поколінь, лінгвокультурологічного підходу та системно-структурного аналізу, що дозволяє розглядати драматургічний текст як систему культурних кодів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у доведенні того, що авторський ідіолект виступає базовим інструментом формування аксіологічних орієнтирів молодої генерації, а також у виявленні механізмів трансформації літературного першоджерела у сценічний продукт («освітній поворот» у театрі). Особливу увагу приділено аналізу виразних авторських ідіолектів (Лани Ра, Олега Михайлова, Надії Симчич та ін.) як носіїв унікальних творчих манер.

Висновки підтверджують, що сучасна українська драма трансформувалася у багатовекторну систему, де жанрово-стильова розмаїтість є стратегічним інструментом націоцентричного виховання. Встановлено, що синергія лінгвістичної автентичності та інтерактивних стратегій сценічного втілення забезпечує релевантність мистецтва запитам «цифрового покоління» та сприяє психологічній реабілітації особистості в умовах воєнного стану. Перспективи дослідження пов’язані з вивченням рецептивних стратегій підлітків у мультимодальному театральному просторі.

МИСТЕЦЬКO-ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ ХОРУ « БУРЛАКА» У ПОВОЄННІЙ ЄВРОПІ (1946-1949 рр.)

2026-06-22T08:51:05+00:00

Важливим зацікавленням для української спільноти залишається питання міграційних процесів з України до країн Західної Європи, які після початку російсько-української війни. Українці за кордоном організовують фестивалі, концерти, зустрічі з іноземцями, де знайомлять їх з величним українським культурно-мистецьким спадком. Це приносить популярність національному мистецтву та українській ідеї, а також виливається у донати для ЗСУ. У статті проведено певні паралелі нинішньої еміграції з побутуванням українців після Другої світової війни, які зберігали національну ідентичність і мистецькими засобами провадили культурну дипломатію серед громадян країн інтернування. Українська пісня звучала у хорі, організованому після Другої світової війни вояками Першої української дивізії, які опинилися на інтернуванні в Італії, у місті Беллярія, у таборах біля міста Ріміні.

Мета статті полягає у тому, щоб продемонструвати, як у складних умовах еміграції та полону, талановиті молоді хлопці організували хор, який виконував дипломатичну культурну місію, популяризував українське музичне мистецтво серед чужої культури.

Методологія. У дослідженні використано комплекс взаємопов’язаних методів, як аналітичний, порівняльний, феноменології досвіду, арт терапевтичний. Методологічну основу становить концепція національної, історичної, комунікативної пам’яті, біографічний метод, а також метод колективних біографій, авторства Л. Стоуна. Адже біографію мають не лише окремі особистості, а й хорові творчі колективи, наприклад Республіканська капела під керівництвом О. Кошиця. Застосовано методику діалогу культур, коли репрезентована пісня доноситься до представників інших культур і зачіпає монади чужоземної душі високим рівнем виконання та мелодійністю.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, щоб репрезентувати культурно-мистецьку діяльність хору «Бурлака» як колективу, що виконує культурно-дипломатичну місію серед європейських країн, перебуваючи у полоні в умовах таборового життя після Другої світової війни.

Висновки. Культурна дипломатія невеликого мистецького об’єднання зробила великий внесок у позитивне сприйняття українців в Італії, додала розуміння про причини їх боротьби. Ця політично-культурна місія продовжилася у Великобританії, а згодом і на американському континенті. Завдяки вдалій ідеї талановитого диригента С. Гумініловича, поширювати хорове мистецтво у країнах поселення, митець популяризував українську культуру і націю на європейському та американському континентах. Хорове мистецтво дозволило організувати інституцію, яка представляла українську націю чужих теренах, на кількох континентах.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ В МУЗИЧНІЙ ОСВІТІ: ЗМІСТ, РОЗВИТОК І СУЧАСНІ ПРАКТИКИ

2026-06-22T06:53:55+00:00

У статті розглядається проблема використання творчих завдань на уроках музичного мистецтва як ефективного засобу формування гармонійно розвиненої особистості здобувачів освіти. Обґрунтовано актуальність розвитку креативності в умовах сучасної шкільної освіти, яка орієнтована на підготовку творчої, мислячої особистості, здатної до самореалізації та адаптації в динамічному соціокультурному середовищі. Визначено роль музичного мистецтва як важливого чинника емоційного, інтелектуального та естетичного розвитку здобувачів освіти, а також формування їхньої навчальної мотивації.

Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності творчих завдань на уроках музичного мистецтва, визначення їхнього розвивального потенціалу та аналіз сучасного педагогічного досвіду їх використання у процесі формування творчої особистості здобувачів освіти.

Методологія дослідження. У процесі дослідження використано комплекс взаємопов’язаних теоретичних і емпіричних методів, що забезпечили всебічний аналіз проблеми використання творчих завдань у музичній освіті підлітків.

Зокрема, застосовано теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення та систематизацію наукової літератури з педагогіки, психології та методики музичного навчання з метою визначення сутності поняття «творчі завдання», їх структури та розвивального потенціалу. Порівняльний аналіз наукових підходів дозволив виявити особливості трактування творчої діяльності у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Серед емпіричних методів використано педагогічне спостереження за навчальною діяльністю здобувачів освіти під час уроків музичного мистецтва з метою виявлення впливу творчих завдань на розвиток їхніх музичних і креативних здібностей. Також застосовано аналіз педагогічного досвіду вчителів музичного мистецтва щодо впровадження творчих завдань у навчальний процес.

Наукова новизна. У роботі детально розглянуто поняття творчих завдань, їх основні характеристики та те, чим вони відрізняються від традиційної репродуктивної діяльності. Уточнено їх сутність і структуру. Наголошено, що такі завдання значно підвищують пізнавальну активність здобувачів освіти, сприяють розвитку музичних здібностей, фантазії, образного мислення та здатності до художньої інтерпретації.

Висновки. Творчі завдання є надзвичайно потужним засобом підвищення якості музичної освіти. Вони дають змогу не лише передати знання і сформувати практичні навички, але й всебічно розвивати особистість здобувача освіти, розкривати його творчий потенціал і формувати стійкий інтерес до мистецтва.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2026-06-22T08:08:26+00:00

Мета роботи – сформулювати та теоретично обґрунтувати особливості формування візуальної культури студентів мистецьких спеціальностей в сучасних умовах.

Методологічною основою дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, зокрема аналіз і синтез наукових джерел, порівняльний аналіз українських та зарубіжних освітніх практик, а також узагальнення результатів емпіричних і концептуальних досліджень у сфері мистецької педагогіки, цифрової освіти та культурології.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше сформульовано та теоретично обґрунтовано особливості формування візуальної культури студентів мистецьких спеціальностей в сучасних умовах.

Висновки. Встановлено, що формування візуальної культури включають такі аспекти: комплексність та багаторівневість, розвиток візуальної грамотності, критичне мислення, активний, діяльнісний підхід, візуальне мислення, соціальний та технологічний контекст.

Визначено, що візуальна культура особистості інтегрує кілька ключових компонентів: когнітивний (знання): розуміння принципів побудови зображень, знання історії мистецтва, медіа та символіки; перцептивно-аксіологічний (сприйняття та цінності): Вміння сприймати, аналізувати та оцінювати візуальні продукти; діяльнісний (навички): здатність створювати власні образи, візуалізувати думки та використовувати різні засоби для створення зображень. Формування візуальної культури особистості потребує планомірної роботи над кожним з цих компонентів як елементом єдиної системи.

Сьогодні у мистецькій освіті критично важливим є подоланням розриву між традиційною академічною підготовкою і новітніми візуальними практиками, що динамічно розвиваються у цифрову добу. Запропоновані підходи мають потенціал підвищити якість підготовки фахівців мистецтва, зробити їх конкурентоспроможними у глобальному культурному середовищі, здатними критично мислити і творчо самореалізуватися в умовах інформаційної доби.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ЗАСОБАМИ СКУЛЬПТУРИ

2026-06-21T19:18:05+00:00

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні організаційно-педагогічних умов розвитку художньо-творчих здібностей засобами скульптури.

Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні методи: аналіз педагогічної, психологічної літератури; порівняння, систематизація, узагальнення, інтерпретація отриманих результатів з проблеми дослідження.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше обґрунтовано організаційно-педагогічні умови розвитку художньо-творчих здібностей учнів засобами скульптури з урахуванням їх природи та особливостей скульптури як особливого виду образотворчого мистецтва.

Висновки. Встановлено, що художньо-творчі здібності проявляються та можуть бути виявленими у різних видах діяльності особистості – у сприйманні творів мистецтва, у переживанні емоцій від побаченого, у перетворенні власного досвіду взаємодії з певними видами мистецтва, у створенні власного творчого продукту. Основними показниками художньо-творчих здібностей є: естетичне ставлення; дивергентне мислення; художньо-творча уява; практичні уміння та навички у художній діяльності (скульптурній).

Визначено організаційно-педагогічні умови розвитку художньо-творчих здібностей учнів засобами скульптури в умовах художньої школи: збагачення естетико-художнього досвіду учнів – як базова, оскільки чуттєво-емоційний, життєвий та естетико-культурний досвід особистості є підвалинами для роботи естетичної уяви, її реалізації у творчій діяльності; позитивна мотивація до художньо-творчої діяльності; залучення учнів до продуктивної творчої діяльності з використанням творчих завдань розвитку художньо-творчих здібностей; достатнє матеріально-технічне забезпечення процесу навчання скульптури, оскільки ефективна реалізація попередніх умов неможлива без відповідної матеріально-технічної бази.

Перспективами подальших досліджень цього напряму є створення структурно-функціональної моделі, яка забезпечить ефективну реалізацію розвитку художньо-творчих здібностей учнів засобами скульптури.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АРТТЕРАПІЇ НА УРОКАХ «ДИЗАЙН І ТЕХНОЛОГІЇ»

2026-06-22T07:48:25+00:00

Мета статті – висвітлити зміст та особливості підготовки майбутніх учителів початкових класів до використання елементів арттерапії на уроках «Дизайн і технології» у початковій школі.

Методологія. Для реалізації мети дослідження використано загальнонаукові теоретичні методи: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення, що дозволили виявити стан і перспективи дослідження, стали основою для вивчення окресленого питання та формулювання висновків наукової розвідки.

Наукова новизна. У статті вперше визначено особливості підготовки майбутніх учителів початкових класів у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка до використання елементів арттерапії на уроках «Дизайн і технології».

Висновки. Арттерапія є одним із дієвих методів формування всебічно розвиненої особистості учня, що сприяє підвищенню інтересу до навчальної діяльності, розвитку їх творчого потенціалу, встановленню соціальних зв’язків. У часи війни використання вчителями елементів арттерапії у роботі з молодшими школярами дозволяє створити для них безпечні, психологічно звичні умови, зберегти контроль над ситуацією та відновити їх психоемоційний стан. Саме тому, підготовка майбутніх учителів початкових класів до використання елементів арттерапії у роботі з учнями є важливою частиною їх професійної підготовки. Здійснювати підготовку майбутніх учителів початкових класів до використання елементів арттерапії на уроках «Дизайн і технології» потрібно у поєднанні комплексної підготовки (на основі базових дисциплін, що викладаються у закладі вищої освіти) зі спеціальною підготовкою (основу складають дисципліни вільного вибору арттерапевтичного спрямування). Важливо сформувати у майбутніх учителів початкових класів позитивне ставлення до арттерапії, оскільки ефективність використання елементів арттерапії в освітньому процесі значною мірою залежить і від психологічної готовності до такої роботи, що передбачає насамперед зміну чинних стереотипів і формування нового педагогічного мислення, орієнтацію на основні положення концепції Нової української школи та виклики сучасного світу.