Вісник Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка

ПРОФОРІЄНТАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ЗВО

Тетяна Белан — 2026-05-25

Мета роботи. Метою статті є теоретичне обґрунтування та аналіз ролі профорієнтації як ефективного інструменту підвищення рівня працевлаштування випускників закладів вищої освіти, а також визначення шляхів удосконалення профорієнтаційної діяльності в сучасному освітньому середовищі.

Методологія. Дослідження ґрунтується на комплексному поєднанні загальнонаукових і спеціальних методів, що забезпечують всебічний аналіз проблеми профорієнтації як чинника підвищення рівня працевлаштування випускників закладів вищої освіти. Під час дослідження використано методи теоретичного узагальнення та систематизації наукових джерел для з’ясування сутності та змісту профорієнтаційної діяльності; аналіз і синтез – для виявлення основних підходів до організації профорієнтації у ЗВО; порівняльний метод – з метою зіставлення різних наукових позицій і практик.

Окрім того, застосовано структурно-функціональний підхід для визначення основних компонентів профорієнтаційної діяльності та їх взаємозв’язку, а також узагальнення практичного досвіду закладів вищої освіти щодо організації кар’єрного супроводу здобувачів освіти. Це дозволило окреслити основні напрями підвищення ефективності профорієнтації та її вплив на рівень працевлаштування випускників. Також застосовано елементи емпіричного аналізу для узагальнення практичного досвіду реалізації профорієнтаційних заходів у ЗВО.

Наукова новизна полягає у теоретичному узагальненні та уточненні ролі профорієнтації як системного чинника, що безпосередньо впливає на рівень працевлаштування випускників закладів вищої освіти. Новизною є також уточнення функціональної ролі профорієнтації у сучасному освітньому середовищі, яка розглядається не лише як інструмент професійного самовизначення, а й як складова системи підготовки конкурентоспроможного фахівця до входження на ринок праці. Окреслено напрями підвищення ефективності профорієнтаційної діяльності з урахуванням вимог сучасного ринку праці та розвитку цифрових технологій.

Висновки. Профорієнтація є важливим системним інструментом, який безпосередньо пов’язаний із процесом працевлаштування випускників закладів вищої освіти. Її ефективна організація сприяє усвідомленому професійному вибору, формуванню мотивації до навчання за обраною спеціальністю та підвищенню готовності здобувачів освіти до входження на ринок праці. Встановлено, що результативність працевлаштування значною мірою залежить від якості профорієнтаційної роботи у ЗВО, яка охоплює інформаційне забезпечення, кар’єрне консультування, практичну підготовку та взаємодію з роботодавцями. Комплексна реалізація цих напрямів дозволяє сформувати у випускників не лише професійні знання й уміння, а й реалістичне уявлення про вимоги сучасного ринку праці.

Отже, профорієнтація виступає важливим чинником підвищення рівня працевлаштування випускників, оскільки забезпечує зв’язок між освітнім процесом і потребами роботодавців. Подальший розвиток профорієнтаційної діяльності у закладах вищої освіти має бути спрямований на її інтеграцію з кар’єрним супроводом студентів та активне використання сучасних цифрових технологій.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК НАВИЧОК ДИСОЦІЮВАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ VR-ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ НАДАННІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Олександр Видра — 2026-05-25

У статті висвітлено досвід використання VR-технологій у процесі формування та розвитку навичок дисоціювання при наданні психологічної допомоги. Актуальність дослідження зумовлена зростанням потреби у методах психологічної саморегуляції, емоційної стабілізації та зниження інтенсивності травматичних переживань в умовах підвищеного психоемоційного навантаження. Особлива увага приділяється клієнтам, які мають труднощі з використанням класичних технік дисоціації через недостатній рівень розвитку уяви, надмірну емоційну залученість або труднощі концентрації уваги.

Метою статті є представлення практичного досвіду застосування VR-технологій для формування і розвитку навичок дисоціювання у процесі психологічного консультування та психокорекційної роботи.

Методологія дослідження ґрунтується на аналізі сучасних підходів до вивчення дисоціації, тілесної самосвідомості та використання технологій віртуальної реальності у психологічній практиці. Дослідження проводилося протягом 2020-2026 років за участю 54 осіб, які мали труднощі із застосуванням класичних технік дисоціації. У роботі використовувалися доступні low-cost VRрішення на основі VR-окулярів, смартфонів, Wi-Fi-камер та систем потокової передачі відео й аудіо.

У статті описано особливості технологічно опосередкованої дисоціації, що реалізовувалася через VR-асистоване дисоціювання із використанням візуального та аудіального просторового зміщення сприйняття. Представлено результати застосування мультисенсорного дистанціювання, при якому поєднання візуальної та просторово-аудіальної дисоціації сприяло швидшому входженню клієнтів у позицію зовнішнього спостерігача та зниженню емоційної інтенсивності переживань.

Новизна роботи полягає у представленні практичного досвіду використання доступних VR-технологій як інструменту формування навичок дисоціювання у процесі психологічної допомоги; описі low-cost технічних рішень для реалізації VR-асистованого дисоціювання; визначенні ролі мультисенсорного дистанціювання та просторово-аудіальної дисоціації у полегшенні входження в дисоціативний стан; а також у виокремленні факторів, що впливають на ефективність застосування VR-технологій, зокрема емоційного стану клієнтів, медикаментозного впливу та фізіологічних обмежень.

Висновки. Отримані результати свідчать, що використання VR-технологій може суттєво полегшувати процес формування навичок дисоціювання за рахунок зниження навантаження на уяву та концентрацію уваги. Найбільш ефективним виявилося поєднання візуального дистанціювання з просторово зміщеним аудіосприйняттям. Разом із тим застосування VR потребує врахування індивідуальних психофізіологічних особливостей клієнтів, дотримання етичних стандартів безпеки та подальшого методичного вдосконалення.

MARKDOWN У СТРУКТУРУВАННІ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ПРОГРАМУВАННЯ»

Сергій Горчинський — 2026-05-25

Мета роботи – обґрунтувати доцільність застосування Markdown та GitHub для структурування, оновлення й публікації навчально-методичного забезпечення дисципліни «Програмування» у підготовці майбутніх педагогів професійної освіти (Цифрові технології), а також окреслити практичну модель такого забезпечення на прикладі відкритого GitHub-проєкту навчального посібника з програмування мовою C#.

Методологія. Дослідження ґрунтується на аналізі наукових публікацій з проблем цифровізації освіти, відкритих освітніх ресурсів, цифрової компетентності педагогів і використання GitHub у навчанні програмування; систематизації педагогічного досвіду створення електронних навчально-методичних матеріалів; структурно-функціональному аналізі змісту відкритого репозиторію; узагальненні можливостей Markdown як легкої мови розмітки для подання лекцій, лабораторних робіт, інструкцій, таблиць, посилань і фрагментів програмного коду.

Наукова новизна. Уточнено методичні функції Markdown і GitHub у контексті підготовки майбутніх педагогів професійної освіти: структурно-організаційну, публікаційну, оновлювальну, комунікативну та професійно-орієнтовану. Запропоновано розглядати навчально-методичне забезпечення дисципліни «Програмування», створене у Markdown і розміщене на GitHub, не лише як електронний аналог традиційного посібника, а як відкритий цифровий освітній ресурс, що підтримує оновлення змісту, прозорість авторських змін, інтеграцію програмного коду та формування культури роботи з репозиторіями.

Висновки. Поєднання Markdown і GitHub є доцільним для організації навчального контенту з програмування, оскільки забезпечує читабельність вихідних матеріалів, зручність їх редагування, відкриту вебпублікацію, підтримку версійності та умови для розвитку цифрової компетентності студентів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням критеріїв якості відкритих навчально-методичних ресурсів, методикою залучення студентів до спільного вдосконалення матеріалів та інтеграцією GitHub-орієнтованих ресурсів у змішане й дистанційне навчання.

ДИНАМІЧНИЙ СТАН ЗДОРОВ’Я: СУЧАСНЕ НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОНЦЕПТУ

Микола Дейкун — 2026-05-25

У статті розкрито концепцію «динамічного стану здоров’я» як сучасної міждисциплінарної категорії, що охоплює фізіологічні, поведінкові, психічні, соціальні та екзистенційні аспекти функціонування людини. На основі системного аналізу доказів доводиться, що здоров’я не є статичним станом, а являє собою складну, багаторівневу й мінливу систему адаптацій, регуляцій і реакцій організму та особистості на зовнішні й внутрішні чинники. Наводиться авторське розширене визначення поняття терміну «здоров’я», у якому ключовим є поняття динамічної рівноваги. Обґрунтовується значення цієї концепції для побудови сучасної національної системи громадського здоров’я, орієнтованої на стабілізацію демографічної ситуації, профілактику хвороб, резилієнтність і довготривале збереження здоров’я населення.

Мета дослідження. Обґрунтувати й системно описати концепт «динамічний стан здоров’я», визначити його складові, механізми та значення для громадського здоров’я, психології, політик в сфері громадського здоров’я.

Методи дослідження. Системний підхід, порівняльний аналіз сучасних концепцій здоров’я, міждисциплінарний аналіз, категоріальний аналіз, узагальнення доказових наукових даних.

Наукова новизна полягає в тому, що уперше здійснено системне теоретичне обґрунтування концепції «динамічного стану здоров’я» як когнітивно-смислової, міждисциплінарної категорії, що інтегрує біологічні, фізіологічні, психічні, соціальні й екзистенційні аспекти функціонування людини. Розкрито та структуровано механізми динамічності здоров’я (саморегуляція, адаптація, компенсаторні процеси, резилієнтність та екзистенційні виміри, тощо), що раніше розглядалися фрагментарно у межах окремих наук.

Висновки. Динамічний стан здоров’я є результатом спільної відповідальності індивідуума та системи громадського здоров’я: на рівні особи – через проактивну поведінку, підтримку функціональних можливостей і саморегуляцію, на рівні СГЗ – через політики та середовища, що системно забезпечують умови для здорового вибору, адаптації та резилієнтності населення протягом усього життєвого циклу.

ПРОЄКТУВАННЯ ЗДОБУВАЧАМИ ЗВО АВТОМАТИЗОВАНОГО КОНВЕЄРА ФОТОГРАМЕТРІЇ З УРАХУВАННЯМ АПАРАТНИХ СКЛАДОВИХ НА БАЗІ ХМАРНИХ LINUX-СЕРВЕРІВ

Григорій Джевага — 2026-05-25

У статті розглядається проблема цифровізації об’єктів культурної та історичної спадщини Чернігівщини, які перебувають під загрозою внаслідок збройної агресії та природних чинників. Дослідження базується на діяльності наукового гуртка «Штучний інтелект: від теорії до стартапу» та Інноваційного хабу Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. Основна увага приділяється технології фотограмметрії, яка потребує значних обчислювальних потужностей для створення високоточних тривимірних копій реальних об’єктів. У роботі детально описано перехід від послідовних обчислень на CPU до паралельних на GPU з використанням ядер CUDA для прискорення алгоритмів Structure from Motion та щільної 3D-реконструкції. Розглядаються апаратні вимоги до обсягів відеопам’яті та пропускної здатності шини PCIe Gen4/5 для обробки масивів растрових даних. Висвітлено процес побудови автоматизованих конвеєрів через системне адміністрування Linux-серверів, що дозволяє працювати в режимі без графічної оболонки, вивільняючи ресурси для обчислень. Важливою складовою є опис інтеграції моделей глибокого навчання для семантичної сегментації та очищення зображень від цифрового шуму й артефактів.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та проєктуванні архітектури автоматизованого конвеєра фотограмметрії в хмарному середовищі на базі операційної системи з ядром Linux із використанням технологій штучного інтелекту та контейнеризації для оптимізації процесу створення цифрових копій об’єктів культурної спадщини та вдосконалення підготовки фахівців ІТ-профілю.

Для досягнення поставленої мети використано такі методи дослідження: пошук, теоретичний аналіз та систематизація наукових праць з проблеми дослідження; інтерпретація та узагальнення результатів досліджень науковців; розроблення методичних рекомендацій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вдосконаленні комплексної моделі автоматизованого фотограмметричного конвеєра, яка поєднує хмарні Linux-сервери, Docker-ізоляцію середовищ CUDA та інтелектуальну передобробку даних нейромережами в єдиний робочий цикл. Це дозволяє усунути конфлікти версій бібліотек і забезпечити стабільність процесів під час використання різних програмних засобів (Meshroom та PyTorch). Удосконалено метод створення цифрових двійників об’єктів історичної спадщини за рахунок автоматизації етапів очищення растру від візуального шуму за допомогою Tensor-ядер, що забезпечує вищу метричну точність моделей при суттєвому зменшенні часових витрат. Набула подальшого розвитку методика створення міждисциплінарних зв’язків під час виконання творчих проєктів здобувачів, що інтегрує знання з архітектури комп’ютера, операційних систем і комп’ютерної графіки.

Висновки. Дослідження підтверджує, що використання Linux-серверів забезпечує ефективне управління ресурсами GPU, вивільняючи до 10-15% відеопам’яті завдяки відсутності графічного інтерфейсу. Впровадження Docker Engine спільно з NVIDIA Container Toolkit гарантує стабільністьобчислювального конвеєра та можливість паралельного використання різних версій CUDA. Реалізація такого проєкту є ефективним освітнім інструментом, що готує здобувачів до реальних викликів у сферах DevOps та цифровізації об’єктів, переносячи акцент з рутинної обробки на проєктування складних систем. Практичне застосування розробленої моделі дозволяє створювати надійні цифрові архіви пам’яток Чернігівщини, які можуть бути використані для майбутньої реставрації, 3D-друку або створення інтерактивних додатків доповненої реальності. Перспективним напрямом є автоматизація конвертації моделей у формати, оптимізовані для мобільних пристроїв та VR-платформ.

АРХІТЕКТУРА ДОВІРИ В ОРГАНАХ ПРОБАЦІЇ: РОЛЬ І СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНОГО ДІАЛОГУ

Оксана Дженджеро — 2026-05-25

Мета роботи. Метою статті є аналіз діалогічної взаємодії як ключового складника професійної діяльності працівників органів пробації. Комунікація інтерпретується крізь метафору «архітектури довіри», де кожен елемент мовленнєвого акту виконує специфічну конструктивну функцію у процесі спілкування пробаціонерів і засуджених. Актуальність дослідження визначається сучасними тенденціями гуманізації системи виконання покарань, що передбачають перехід від формального контролю до змістовної соціально‑виховної роботи, ефективність якої залежить від рівня взаємної довіри між фахівцем пробації та підобліковим.

Методологія. У роботі застосовано комплексний підхід, що поєднує елементи нелінійної методології пізнання та діяльнісного аналізу професійної комунікації у сфері пробації. Використано емпіричні методи педагогічного спостереження, самоаналізу комунікативних практик та інтерв’ювання фахівцями пробації. Діяльнісний підхід застосовано для планування та організації процесу професійної взаємодії в пробації, що передбачає врахування індивідуальних потреб клієнта й адаптацію комунікативних стратегій до конкретних ситуацій. Особливу увагу приділено виявленню труднощів у формуванні культури професійного діалогу та наданні рекомендацій персоналу в сучасних умовах гуманізації системи виконання покарань.

Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні конкретних мовленнєвих алгоритмів, що дають змогу фахівцеві трансформувати формальну зустріч у довірчу взаємодію. Автор пропонує розглядати діалог у роботі фахівців пробації як інтеграцію вербальних і невербальних стратегій: активного слухання, емпатійного реагування, аргументованості та уникнення категоричності в судженнях. Розкриває значення критичного й самокритичного діалогу у формуванні внутрішньої мотивації засудженого до позитивних змін. Визначає типові ризики, які можуть руйнувати довіру (комунікативні бар’єри, емоційні вибухи під час суперечок). Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання під час підготовки та підвищення кваліфікації персоналу пробації для вдосконалення їхньої комунікативної компетентності.

Висновки. Формування довіри є першочерговим завданням у пробаційній діяльності. У роботі з підобліковими фахівці пробації мають чітко розуміти відмінність бесіди й інтерв’ювання: бесіда – це інструмент встановлення емоційного контакту, тоді як інтерв’ювання є методом діагностики потреб і ризиків клієнта. Систематизація комунікативних технік уможливлює розгляд їх не лише як засобів передавання інформації, а як інструментів формування довіри, розвитку соціальних навичок та підвищення результативності пробаційної роботи.

ФІТНЕС-ТЕХНОЛОГІЇ У ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДІ

Ігор Донець — 2026-05-25

У статті теоретично обґрунтовано можливості використання сучасних фітнес-технологій у військово-патріотичному вихованні молоді та професійній підготовці майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. На основі аналізу науково-методичних джерел визначено педагогічний потенціал сучасних фітнес-технологій у формуванні прикладної фізичної підготовленості, дисциплінованості, відповідальності, організованості та командної взаємодії. Встановлено, що найбільш доцільними для інтеграції у зміст військово-патріотичного виховання є функціональний тренінг, інтервальні та колові формати занять, вправи з власною масою тіла, командні фітнес-комплекси, координаційні засоби та цифрові інструменти контролю рухової активності. Уточнено компоненти професійної готовності майбутніх фахівців до навчання фітнесу. Доведено, що сучасні фітнес-технології є ефективним засобом удосконалення військово-патріотичного виховання молоді та важливим складником професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту.

Мета статті. Теоретично обґрунтувати можливості використання сучасних фітнестехнологій у військово-патріотичному вихованні молоді та професійній підготовці майбутніх фахівців фізичної культури і спорту.

Завдання дослідження: проаналізувати науково-методичні джерела; визначити доцільні фітнес-технології для військово-патріотичного виховання; обґрунтувати їх педагогічний потенціал; розкрити значення підготовки майбутніх фахівців до навчання фітнесу.

Методологічна основа дослідження: компетентнісний, системний, міждисциплінарний, аксіологічний і діяльнісний підходи.

Матеріали та методи дослідження: використано аналіз наукових джерел, нормативноправових і програмно-методичних документів, освітньо-професійних програм спеціальності 017 Фізична культура і спорт. Застосовано методи аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації, порівняльного, структурно-логічного аналізу та теоретичного моделювання.

Наукова новизна дослідження: теоретично обґрунтовано можливості використання сучасних фітнес-технологій у військово-патріотичному вихованні молоді та професійній підготовці майбутніх фахівців фізичної культури і спорту; визначено доцільні напрями їх інтеграції; уточнено компоненти професійної готовності до навчання фітнесу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИХ ПАЛАТ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Павло Завацький — 2026-05-25

У статті розкрито особливості трансформації освітньої діяльності регіональних торговопромислових палат в умовах цифровізації та розвитку штучного інтелекту. З’ясовано, що сучасний етап оновлення освітніх практик торгово-промислових палат пов’язаний не лише з упровадженням цифрових платформ, дистанційних форматів і хмарних сервісів, а й із переглядом цілей, змісту, форм, методів і результатів навчання дорослих. Обґрунтовано, що цифровізація сприяє розширенню доступу до освітніх послуг, підвищенню гнучкості освітніх програм, посиленню практичної спрямованості навчання та розвитку партнерства між бізнесом, освітою й інституціями підтримки підприємництва.

Мета статті – проаналізувати теоретико-практичні засади трансформації освітньої діяльності регіональних торгово-промислових палат в умовах цифровізації та розвитку штучного інтелекту.

Методологія. Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових методів: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення наукових і нормативних джерел, а також контент-аналіз матеріалів офіційних вебресурсів Торгово-промислової палати України та окремих регіональних палат, присвячених освітнім програмам, тренінгам, вебінарам і цифровим ініціативам.

Наукова новизна полягає у визначенні сучасних напрямів трансформації освітньої діяльності регіональних торгово-промислових палат під впливом цифровізації та розвитку штучного інтелекту; уточненні педагогічного потенціалу цифрових і ШІ-інструментів у розвитку професіоналізму фахівців бізнесових структур; обґрунтуванні ролі торгово-промислових палат як суб’єктів неформальної професійної освіти дорослих у цифровому суспільстві.

Висновки. Трансформація освітньої діяльності регіональних торгово-промислових палат в умовах цифровізації та розвитку штучного інтелекту виявляється у переході від переважно традиційних інформаційно-консультаційних форм до цифрових, змішаних, адаптивних і орієнтованих на аналіз даних моделей навчання. Використання цифрових платформ, електронних ресурсів, хмарних сервісів, аналітики даних та інструментів штучного інтелекту розширює можливості персоналізації навчання, оперативного оновлення змісту програм, консалтингової підтримки учасників і розвитку безперервного професійного навчання представників бізнесу. Водночас результативність такої трансформації залежить від рівня цифрової компетентності організаторів і слухачів, дотримання етичних та правових норм, забезпечення безпеки даних і збереження провідної ролі фахівця, викладача, тренера, експерта в освітньому процесі. Перспективним напрямом подальших досліджень є розроблення педагогічних умов, моделей і критеріїв ефективного використання інструментів штучного інтелекту в освітній діяльності регіональних торгово-промислових палат.

ПРИКЛАДНІ ЗАВДАННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ АГРОНОМІВ

Андрій Коляда — 2026-05-25

Мета роботи. У статті викладено аспекти формування фахових компетентностей майбутніх агрономів у процесі вивчення освітньої компоненти «Сільськогосподарські машини та машиновикористання в рослинництві»; охарактеризовано основні форми навчальної діяльності студентів під час вивчення дисципліни; розкрито особливості методики застосування прикладних завдань наступних видів: типові завдання, прикладні завдання професійного змісту, кейс завдання, що є основним засобом формування, а також оцінювання відповідних показників рівнів сформованості фахових компетентностей студентів; розроблено зміст показників для об’єктивного оцінювання рівня сформованості фахових компетентностей студентів.

Методологія. Вивчення, аналіз наукових та методичних праць вітчизняних і зарубіжних вчених з педагогіки вищої школи, теорії та методики професійно-теоретичної підготовки майбутніх агрономів, а також авторські дослідження з врахуванням досвіду формування фахових компетентностей у майбутніх агрономів при вивченні освітньої компоненти «Сільськогосподарські машини та машиновикористання в рослинництві».

Наукова новизна. Автором запропоновано зразки прикладних завдань з механізації сільськогосподарських робіт, що покликані формувати фахові компетентності в майбутніх агрономів при вивченні освітньої компоненти «Сільськогосподарські машини та машиновикористання в рослинництві»; розроблено показники та розкрито їх зміст для об’єктивного оцінювання рівня сформованості фахових компетентностей студентів. Результати статті можуть бути використані у навчальному процесі викладачами загальнотехнічних дисциплін у закладах вищої освіти.

Висновки. Для формування фахових компетентностей майбутнім агрономам під час вирішення прикладних завдань професійного спрямування недостатньо навчитися лише визначати необхідний алгоритм, підставляти в конкретні формули необхідні дані, проводити розрахунки, важливо вміти висунути і сформулювати проблему, гіпотезу, вибрати методи дослідження, проаналізувати результат, вміти інтерпретувати дані, обґрунтувати отримані висновки, здійснити прогнозування досліджуваного процесу або явища.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ШКОЛЯРІВ У РЕЗИЛЬЄНТНІЙ ОСВІТІ ЗАСОБАМИ КІКБОКСИНГУ

Андрій Кужельний — 2026-05-25

Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні саморегуляції школярів як особистісного ресурсу резильєнтної освіти та визначенні педагогічного потенціалу кікбоксингу в її формуванні в процесі фізичного виховання. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психоемоційного, соціального й освітнього навантаження на школярів, що потребує посилення адаптаційної спрямованості освітнього процесу. У цьому контексті саморегуляція розглядається як здатність особистості свідомо керувати емоційними станами, поведінкою, руховою діяльністю та вольовими зусиллями відповідно до вимог освітнього середовища.

Методологія дослідження ґрунтується на системному, особистісно орієнтованому, діяльнісному та міждисциплінарному підходах. Використано методи теоретичного аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення наукових джерел з проблем резильєнтної освіти, саморегуляції, фізичного виховання, психоемоційної стійкості школярів та педагогічного потенціалу єдиноборств. Кікбоксинг розглянуто як засіб фізичного виховання, що поєднує рухову активність, координаційні дії, дисципліну, самоконтроль, емоційну стриманість і регуляцію поведінки в ситуаціях напруження.

Наукова новизна полягає в уточненні педагогічного змісту саморегуляції школярів у контексті резильєнтної освіти та в обґрунтуванні кікбоксингу як засобу формування регуляторних умінь, що мають адаптаційне, оздоровче й виховне значення. Саморегуляцію визначено як результат цілеспрямованого педагогічного впливу, що реалізується через спеціально організовану рухову діяльність.

Висновки. Теоретичний аналіз засвідчив, що кікбоксинг у системі фізичного виховання має педагогічний потенціал для розвитку саморегуляції школярів. Його використання сприяє формуванню емоційної стійкості, самодисципліни, самоконтролю, відповідальності та здатності до впорядкованої поведінки в умовах фізичного й психоемоційного напруження. У межах резильєнтної освіти зазначені якості сприяють посиленню адаптаційного потенціалу учнів, підтримці психофізичного здоров’я та формуванню готовності до подолання освітніх і соціальних викликів.

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ КІБЕРБЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ В ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ольга Лілік — 2026-05-26

Мета статті – схарактеризувати особливості розвитку культури кібербезпеки в контексті формування інформаційно-цифрової грамотності в здобувачів вищої освіти.

Методологія. У процесі визначення особливостей розвитку культури кібербезпеки в контексті формування інформаційно-цифрової грамотності в здобувачів вищої освіти було застосовано такі методи наукового дослідження: аналіз робочих програм з освітніх компонентів, пов'язаних із кібербезпекою і цифровими технологіями, з огляду на їхнє змістове наповнення й вимоги до рівня навчальних досягнень студентів; аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, що дав змогу сформулювати теоретичні засади дослідження; метод спостереження за освітнім процесом у закладах вищої освіти, на основі чого було визначено суперечності в розвитку культури кібербезпеки в контексті формування інформаційно-цифрової грамотності здобувачів вищої освіти; систематизації й узагальнення для формулювання висновків.

Дослідження передбачало врахування окремих положень кількох методологічних підходів, а саме: компетентнісного (врахування зафіксованих у відповідних освітньо-професійних програмах загальних і фахових компетентностей, програмних результатів навчання); аксіологічного (формування в здобувачів вищої освіти уявлення про нетикет як особливу форму етикету, а також цілеспрямований вплив на ціннісно-світоглядну сферу студентів); діяльнісного (залучення здобувачів вищої освіти до виконання завдань, спрямованих на формування інформаційно-цифрової компетентності); особистісно орієнтованого (врахування особистісних рис та індивідуального досвіду здобувачів вищої освіти у процесі формулювання навчальних завдань).

Наукова новизна. У статті досліджено особливості розвитку культури кібербезпеки в контексті формування інформаційно-цифрової грамотності в здобувачів вищої освіти.

Висновки. Обґрунтовано, що культура кібербезпеки – це сукупність знань, переконань, навичок та моделей поведінки, спрямованих на захист інформації та протидію кіберзагрозам у цифровому просторі. Констатовано, що в межах освітнього процесу в закладах вищої освіти культуру кібербезпеки доцільно розвивати в контексті формування інформаційно-цифрової грамотності здобувачів. З’ясовано, що одним зі шляхів розвитку культури кібербезпеки вважаємо розроблення й упровадження в освітній процес освітньої компоненти «Основи кібербезпеки», яка сприятиме формуванню в студентів системи необхідних знань, а також дієвих практичних навичок щодо безпечного користування інформаційною сферою, що в сукупності сприятиме підвищенню рівня цифрової грамотності й обізнаності в системі кібербезпеки. Доведено, що ефективному опануванню цієї навчальної дисципліни сприятиме впровадження до її змісту онлайнових курсів на платформі Cisco Networking Academy, а також застосування сучасних педагогічних технологій, як-от6 технологія проєктів, технологія case-study, технологія переверненого навчання.

КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНА ПІДГОТОВКА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ»

Василь Люлька — 2026-05-26

Сучасні трансформаційні процеси у сфері вищої освіти та транспортної галузі вимагають підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно діяти в умовах динамічного ринку праці. Перехід до компетентнісної парадигми освіти орієнтує освітній процес не лише на засвоєння теоретичних знань, а й на формування практичних умінь, професійних навичок, критичного мислення та здатності до прийняття обґрунтованих рішень у реальних виробничих ситуаціях.

Особливої значущості це набуває у процесі вивчення дисципліни «Основи автомобільних перевезень», яка є фундаментальною для підготовки фахівців транспортної галузі. Сучасні умови розвитку логістики, зростання обсягів перевезень, впровадження цифрових технологій, автоматизації та інтелектуальних транспортних систем зумовлюють необхідність оновлення змісту та методів навчання. Традиційні підходи вже не повною мірою забезпечують формування у здобувачів вищої освіти здатності до комплексного вирішення професійних завдань.

У цьому контексті компетентнісно орієнтована підготовка виступає ефективним інструментом модернізації освітнього процесу, оскільки спрямована на інтеграцію знань, умінь і досвіду діяльності. Вона передбачає застосування активних та інтерактивних методів навчання, моделювання професійних ситуацій, використання кейс-технологій та практико-орієнтованих завдань, що сприяє формуванню у майбутніх фахівців здатності організовувати перевезення, оптимізувати транспортні процеси, забезпечувати безпеку та економічну ефективність діяльності.

Отже, актуальність теми статті визначається необхідністю вдосконалення підготовки здобувачів вищої освіти відповідно до сучасних вимог транспортної галузі та впровадженням компетентнісного підходу як ключового чинника формування професійної компетентності майбутніх фахівців у сфері автомобільних перевезень.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та розкритті особливостей компетентнісно орієнтованої підготовки здобувачів вищої освіти у процесі вивчення дисципліни «Основи автомобільних перевезень», а також у визначенні педагогічних умов і методичних підходів, що забезпечують формування професійних компетентностей майбутніх фахівців транспортної галузі.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на положеннях компетентнісного, системного та діяльнісного підходів до професійної підготовки здобувачів вищої освіти. Компетентнісний підхід розглядається як провідний, що забезпечує спрямованість освітнього процесу на формування інтегрованих професійних компетентностей майбутніх фахівців транспортної галузі. Системний підхід дозволяє розглядати процес навчання дисципліни «Основи автомобільних перевезень» як цілісну педагогічну систему, всі елементи якої (мета, зміст, методи, форми та засоби навчання) взаємопов’язані та спрямовані на досягнення очікуваних результатів підготовки. Діяльнісний підхід забезпечує орієнтацію освітнього процесу на активну практичну діяльність здобувачів освіти, моделювання професійних ситуацій, розв’язання прикладних завдань та формування умінь приймати обґрунтовані рішення у сфері автомобільних перевезень. У процесі дослідження також застосовувалися загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення та порівняння для вивчення науково-методичних джерел, нормативних документів і педагогічного досвіду щодо впровадження компетентнісно орієнтованого навчання у вищій освіті.

Наукова новизна дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та уточненні змісту компетентнісно орієнтованої підготовки здобувачів вищої освіти в процесі вивчення дисципліни «Основи автомобільних перевезень» з урахуванням сучасних вимог транспортної галузі та освітніх стандартів. Систематизовано та конкретизовано педагогічні умови формування професійних компетентностей майбутніх фахівців автомобільного транспорту, зокрема через інтеграцію практико-орієнтованого навчання, використання активних методів навчання в межах зазначеної дисципліни.

Удосконалено підходи до організації освітнього процесу, які забезпечують поєднання теоретичної підготовки з практичною діяльністю здобувачів освіти, що сприяє формуванню їхньої здатності до ефективного управління транспортними процесами.

Подальшого розвитку набули положення щодо застосування компетентнісного підходу в професійній підготовці майбутніх фахівців транспортної галузі, що дозволяє підвищити якість освітнього процесу та рівень готовності випускників до професійної діяльності.

Висновки. У статті обґрунтовано доцільність упровадження компетентнісно орієнтованого підходу у процесі вивчення дисципліни «Основи автомобільних перевезень». Встановлено, що його реалізація сприяє формуванню професійних компетентностей, розвитку практичних умінь та підвищенню готовності здобувачів вищої освіти до майбутньої фахової діяльності.

ІНТЕГРАЦІЯ ПРИНЦИПІВ SUSTAINABLE FASHION У ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Світлана Мазуренко — 2026-05-26

У статті досліджено особливості інтеграції принципів sustainable fashion у систему професійної підготовки майбутніх фахівців легкої промисловості. Обґрунтовано актуальність екологізації освітнього процесу в умовах глобальних викликів та трансформації індустрії моди. Визначено сутність поняття sustainable fashion, його основні принципи та вплив на формування професійних компетентностей здобувачів освіти. Проаналізовано сучасні підходи до екологічної підготовки у закладах вищої освіти. Запропоновано напрями інтеграції принципів сталого розвитку в освітній процес підготовки майбутніх фахівців швейної галузі.

Метою статті є обґрунтування теоретичних і практичних засад інтеграції принципів sustainable fashion у підготовку майбутніх фахівців легкої промисловості в умовах трансформації професійної освіти в Україні.

Методологія дослідження включає аналіз та синтез науково-педагогічної літератури, офіційних і нормативних документів щодо розвитку концепції sustainable fashion та її впливу на освітній процес; порівняння та узагальнення поглядів науковців на проблему, аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду підготовки фахівців легкої промисловості; системний підхід до розгляду професійної підготовки як цілісного процесу формування компетентностей; компетентнісний підхід, що забезпечує орієнтацію освітнього процесу на результати навчання; моделювання змісту освітніх компонентів із урахуванням принципів сталого розвитку; метод узагальнення для формування висновків і практичних рекомендацій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в уточненні змісту поняття «інтеграція принципів sustainable fashion» у контексті професійної освіти; обґрунтуванні педагогічних умов ефективного впровадження принципів сталого розвитку у підготовку фахівців швейної галузі; моделювання напрямів оновлення змісту освітньо-професійної програми через включення тем циркулярної економіки, екодизайну, відповідального виробництва та споживання; визначенні ролі міждисциплінарного підходу у формуванні екологічної культури здобувачів освіти; пропозиції практико-орієнтованих форм навчання (проєктна діяльність, кейс-методи, співпраця з підприємствами), спрямованих на впровадження принципів sustainable fashion.

Висновки. Інтеграція принципів sustainable fashion у підготовку майбутніх фахівців легкої промисловості є важливим напрямом модернізації професійної освіти. Встановлено, що впровадження екологічно орієнтованого змісту освіти, інноваційних педагогічних технологій та практикоорієнтованого навчання сприяє формуванню екологічної компетентності здобувачів освіти. Перспективами подальших досліджень є розробка методичного забезпечення інтеграції sustainable fashion у освітні програми та оцінювання рівня сформованості екологічних компетентностей майбутніх фахівців.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Володимир Мироненко — 2026-05-26

Мета статті – охарактеризувати провідні поняття та сутність процесу формування громадянської ідентичності студентської молоді.

Методологія дослідження. У процесі дослідження здійснено теоретичний аналіз проблеми формування громадянської ідентичності студентів. У дослідженні застосовані такі методологічні підходи, як системний, герменевтичний, психологічний, соціокультурний. Були використані загальнонаукові методи дослідження – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, що дало підстави для комплексного висвітлення різноманітних наукових підходів у формуванні громадянської ідентичності студентської молоді.

Наукова новизна. У статті узагальнено наукові підходи до пояснення поняття «громадянська ідентичність», запропоновано його авторське визначення та схарактеризовано сутність процесу формування громадянської ідентичності студентської молоді.

Висновки. Отже, формування громадянської ідентичності студентської молоді – це процес усвідомлення студентами себе частиною української нації та громадянського суспільства, що базується на спільних цінностях, історичній пам’яті та активній участі в житті держави. У сучасних умовах цей процес є інструментом зміцнення соціальної стабільності та євроінтеграції України. Основними напрямами формування громадянської ідентичності є: розвиток ціннісних орієнтацій особистості (виховання поваги до прав людини, демократії, свободи та відповідальності); формування історичної пам’яті (розуміння історичної правди, культури, мови та традицій); залучення студентів до громадської діяльності та волонтерства; створення сприятливого освітнього середовища з пріоритетом громадянської освіти та використання сучасних технологій навчання і виховання.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ІНФОРМАТИКИ

Наталія Мінько — 2026-05-26

У статті розглядаються особливості використання здоров'язбережувальних технологій на уроках інформатики як важливої умови збереження здоров'я учнів в умовах цифровізації освіти. Встановлено, що систематичне впровадження здоров'язбережувальних підходів сприяє зниженню стомлюваності школярів, підвищенню їхньої працездатності та ефективності засвоєння навчального матеріалу, а також формуванню стійкої мотивації до навчання.

Мета дослідження полягає в аналізі застосування здоров'язбережувальних технологій на уроках інформатики як засобу оптимізації навчального процесу, забезпечення раціонального чергування видів діяльності та профілактики негативного впливу тривалої роботи за комп'ютером. Також розглядається вплив даних технологій на фізичний та психоемоційний стан учнів, рівень їхньої концентрації уваги та навчальну продуктивність, а також роль вчителя як організатора безпечного освітнього середовища.

Методологія дослідження включає аналіз та синтез науково-методичної літератури з проблеми впровадження здоров'язбережувальних технологій в освітній процес, вивчення методичних підходів до організації уроків інформатики, а також спостереження за практикою використання фізкультпауз, гімнастики для очей та інших елементів рухової активності. На основі отриманих даних сформульовані висновки та запропоновані методичні рекомендації щодо ефективної організації здоров'язбережувального навчання.

Наукова новизна полягає в уточненні методичних аспектів реалізації здоров'язбережувальних технологій на уроках інформатики, включаючи оптимізацію структури уроку, раціональний розподіл навчального навантаження та використання інтерактивних засобів навчання. Показано, що застосування цих технологій сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів та формуванню культури здоров'я в освітньому середовищі.

Висновки підтверджують, що ефективна організація здоров'язбережувального навчання на уроках інформатики вимагає системного підходу, що включає чергування видів діяльності, регулярне проведення фізкультпауз та створення комфортних умов навчання. Наголошується на важливості професійної готовності вчителя до використання сучасних педагогічних технологій для забезпечення збереження здоров'я учнів та підвищення якості освітнього процесу.

ФЕНОМЕН СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФОРМУВАННЯ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Ірина Мірошник — 2026-05-26

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності феномену стресостійкості, визначенні особливостей її формування у здобувачів вищої освіти в умовах невизначеності, а також виявленні чинників, що впливають на рівень її сформованості.

Методологічну основу дослідження становлять теоретичні положення концепції «загального адаптаційного синдрому» (Г. Сельє); наукові підходи до розкриття психологічної природи стресостійкості та її структурних компонентів (О. Кокун, С. Кравчук, В. Корольчук, Р. Лазарус, Т. Пономаренко, Г. Сельє, С. Фолкман, А. Шишин); ідеї щодо здатності особистості протистояти негативним впливам (Г. Дубчак, М. Корольчук, В. Крайнюк, А. Косенко, Т. Кочергіна та ін.); положення про готовність особистості до подолання стресу (М. Дяченко та ін.); трактування стресостійкості як інтегративної властивості особистості (О. Кравцова, В. Крайнюк та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексний теоретичний аналіз феномену стресостійкості здобувачів вищої освіти саме в умовах соціальної, економічної та освітньої невизначеності; встановлено кореляцію понять «стресостійкість» та «життєстійкість» на основі змісту їхніх ключових компонентів; визначено чинники, що впливають на формування стресостійкості у здобувачів вищої освіти; виявлено особливості прояву та рівні сформованості стресостійкості у здобувачів вищої освіти в умовах невизначеності.

Висновки. У результаті дослідження обґрунтовано, що стресостійкість є складною інтегративною характеристикою особистості, яка забезпечує здатність до адаптації, саморегуляції та підтримання психологічної рівноваги в умовах стресу й невизначеності. Встановлено кореляцію між поняттями «стресостійкість» і «життєстійкість» на основі змісту їх ключових компонентів. Доведено, що студентський вік є важливим етапом формування стресостійкості, оскільки супроводжується психофізіологічними, соціальними та професійними змінами. Серед провідних чинників її формування визначено навчальне навантаження, особливості соціальної адаптації, професійне самовизначення, рівень емоційної підтримки, здатність до саморегуляції та сформованість ефективних копінг-стратегій.

Встановлено, що умови невизначеності посилюють психоемоційне напруження здобувачів вищої освіти та актуалізують потребу у розвитку їхньої стресостійкості. У структурі цього феномену виокремлено емоційний, когнітивний, поведінковий і соціальний компоненти, а також охарактеризовано високий, середній і низький рівні її сформованості.

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Василь Пеньковець — 2026-05-26

Актуальність статті. Проаналізувавши літературні публікації з питань теорії і практики виховання в туризмі, узагальнивши сучасні методологічні та теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів і методів виховання, що існують на сьогодні в педагогіці, а також використавши власний досвід, було проведено дослідження закономірностей та особливостей туристського виховання.

Мета роботи дослідити внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки, що виявляються в туризмі під час організації та проведення виховного процесу.

Наукова новизна. Удосконалено методику виховання особистості засобами туристичної діяльності. Завдяки туризму здійснюється соціалізація особистості, формується її соціальний досвід у межах різновекторного аксіологічного простору природної та культурної спадщини, яка освоюється за допомогою освітніх інститутів, сім’ї, засобів масової інформації, екскурсій, подорожей та інших форм туристичної діяльності.

Висновки. Педагогіка туризму досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки особистості до життєтворчості в соціумі, розкриває сутність, закономірності, тенденції та перспективи цієї підготовки, вивчає принципи й правила, що регулюють виховну діяльність.

Вибір відповідних методів туристського виховання залежить від урахування цілей, змісту та особливостей виховних впливів на учасника туристичної діяльності, педагогічної майстерності вихователя, методично оптимального поєднання конкретних обставин і умов перебігу виховного процесу. Його завданням є оволодіння суб’єктами туризму культурними інтенціями, нормами й правилами гідної поведінки, формування загальнолюдських і національних рис, розвиток естетичних почуттів та уяви, подолання стереотипності мислення, що веде туриста до конструктивного перетворення світу.

Туристське виховання сприяє активізації діяльності громадян щодо взаєморозуміння та поваги між народами і суспільствами, забезпечує всебічний розвиток особистості та формування колективістського мислення.

СПЕЦИФІКА ДИСТАНЦІЙНОГО УРОКУ ТЕХНОЛОГІЙ

Оксана Пискун — 2026-05-27

У статті розкрито специфіку підготовки та проведення онлайн-уроку технологій у закладах загальної середньої освіти. Обґрунтовано актуальність проблеми в умовах сучасних освітніх викликів, проаналізовано труднощі реалізації практичної складової технологічної освіти в онлайн-форматі. Визначено ефективні підходи до організації дистанційного навчання технологій, зокрема використання моделей «перевернутого класу» та мікронавчання, інтерактивних цифрових інструментів і спеціально розроблених дидактичних матеріалів. Окреслено вимоги до структури онлайн-уроку, відбору змісту для дистанційного навчання технологій, організації самостійної діяльності учнів і забезпечення зворотного зв’язку.

Метою статті є визначення специфічних особливостей підготовки і проведення онлайн-уроку технологій.

Методологію дослідження складають загальнонаукові методи такі, як аналіз і систематизація наукових публікацій, навчально-методичних матеріалів і педагогічного досвіду з теми дослідження, інтерпретація та узагальнення результатів.

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні ефективних підходів до організації навчальної діяльності учнів під час онлайн-уроку технологій з урахуванням його практико-орієнтованої специфіки.

Висновки. Педагогічна ефективність дистанційного навчання технологій визначається врахуванням його практико-орієнтованої специфіки та адаптацією методики технологічної освіти до умов онлайн-середовища. Доведено, що результативність дистанційного навчання технологій забезпечується поєднанням синхронних і асинхронних форм роботи; широким використанням цифрових ресурсів та інтерактивних інструментів; ретельним відбором доступного для виконання змісту; застосуванням методів онлайн-демонстрування технологічних операцій учителем, відеомайстер-класів; методично правильною організацією самостійної діяльності учнів із чіткими технологічними інструкціями й зворотним зв’язком у вигляді індивідуальних інструктажів та консультацій. Обґрунтовано доцільність застосування моделей «перевернутого класу» і мікронавчання в умовах онлайн-уроку.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Оксана Платонова — 2026-05-27

Мета статті: теоретично обґрунтувати особливості організації освітнього процесу за допомогою сучасних комп’ютерних технологій в фаховій підготовці майбутніх фахівців соціальної сфери.

Методологія. Методологічну основу використання комп’ютерних технологій у освітньому процесі закладів вищої освіти зазначено у роботах: О. Душко, Т. Зубехіна, Н. Павлишина. Вони розглянули особливості та проблеми диджиталізації вищої педагогічної освіти. В. Красноштан та М. Федоров дослідили підготовку майбутнього вчителя до використання комп’ютерної технології навчання та виділили головні напрямки використання комп’ютерних технологій у педагогічному процесі вищої школи, а також визначили переваги організації самостійної роботи студентів з використанням інформаційних технологій. Л. Ткаченко та С. Хмельницька досліджували специфіку впровадження дистанційної форми навчання у вищій освіті, яка нерозривно пов’язана з комп’ютерними технологіями. Серед українських учених які приділяли увагу застосуванню комп’ютерних технологій в умовах воєнного стану та розглядали способи покращення освітнього процесу в таких умовах, можна виділити О. Клименко, І. Потюк та А. Форостян.

Наукова новизна полягає у тому, що проаналізовано особливості використання комп’ютерних технологій в освітньому процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери.

Висновки. Отже, успішне опанування та застосування комп'ютерних технологій в освітньому процесі є перспективним та ефективним аспектом освіти, забезпечуючи розвиток ключових компетенцій студентів дозволяють якісно підготувати фахівця соціальної сфери.

КОГНІТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ВІЗУАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ВИКЛАДАННІ ЦИТОЛОГІЇ ТА ГЕНЕТИКИ МАЙБУТНІМ ФАХІВЦЯМ

Олександр Третяк — 2026-05-27

Сучасний розвиток вищої освіти характеризується активним упровадженням цифрових технологій, мультимедійних засобів та інноваційних методів навчання, що сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу. Особливого значення набуває візуалізація навчальної інформації, оскільки сучасні студенти значну частину знань сприймають через візуальні образи, цифрові моделі та інтерактивні ресурси. Актуальним є використання візуальних технологій у викладанні цитології та генетики, де навчальний матеріал пов’язаний із мікроскопічними структурами, складними біологічними процесами та абстрактними поняттями. Застосування схем, анімацій, інтерактивних симуляцій, цифрових мікроскопів і технологій віртуальної реальності сприяє розвитку просторового мислення, покращенню запам’ятовування та активізації пізнавальної діяльності студентів. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології також забезпечують інтерактивність навчання, підвищують мотивацію здобувачів освіти та сприяють формуванню професійних компетентностей майбутніх фахівців.

Метою дослідження є вивчення когнітивних особливостей сприйняття візуальної інформації у процесі викладання цитології та генетики майбутнім фахівцям, а також обґрунтування ефективності використання сучасних технологій візуалізації для підвищення якості професійної підготовки студентів

Методологія. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та педагогічні методи, зокрема: аналіз і узагальнення науково-методичної літератури з проблеми дослідження; порівняльний аналіз сучасних підходів до використання технологій візуалізації у природничій освіті; систематизація педагогічного досвіду застосування цифрових інструментів у викладанні цитології та генетики; метод теоретичного моделювання для визначення особливостей когнітивного сприйняття візуальної інформації студентами.

Наукова новизна полягає у комплексному аналізі взаємозв’язку між когнітивними особливостями сприйняття візуальної інформації та ефективністю засвоєння навчального матеріалу з цитології та генетики. У роботі уточнено роль сучасних цифрових візуальних технологій як засобу оптимізації навчального процесу у підготовці майбутніх фахівців біологічного та медичного профілю. Визначено педагогічні умови ефективного використання інтерактивних візуальних засобів навчання з урахуванням когнітивного навантаження студентів. Окреслено перспективи інтеграції цифрових технологій та штучного інтелекту у візуалізацію складних біологічних процесів.

Висновки. Використання візуальної інформації у викладанні цитології та генетики є важливим чинником підвищення ефективності підготовки майбутніх фахівців. Врахування когнітивних особливостей сприйняття сприяє кращому розумінню складних біологічних процесів, розвитку логічного та просторового мислення, а також покращенню запам’ятовування інформації. Поєднання текстових пояснень із сучасними візуальними засобами навчання (3D-моделями, анімаціями, віртуальними лабораторіями) активізує пізнавальну діяльність студентів і підвищує їхню мотивацію. Ефективність візуалізації залежить від її методичної обґрунтованості та відповідності когнітивним можливостям здобувачів освіти.

СИТУАТИВНЕ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ ГАЛУЗІ

Анна Шкіра — 2026-05-27

У статті досліджується проблема формування професійної комунікативної компетентності (ПКК) майбутніх фахівців готельно-ресторанної галузі засобами ситуативного навчання англійської мови у закладах вищої освіти.

Мета роботи – теоретично обґрунтувати та розробити модель застосування ситуативного підходу у навчанні англійської мови студентів спеціальностей готельно-ресторанної справи, визначити його ефективність у формуванні компонентів ПКК.

Методологія дослідження охоплює аналіз наукових джерел вітчизняних і зарубіжних учених, порівняльний аналіз методичних підходів, педагогічне моделювання та узагальнення практичного досвіду впровадження ситуативного навчання у вищій школі. Теоретичною базою слугують концепції комунікативного навчання мови (CLT), англійської мови для спеціальних цілей (ESP), а також сучасні підходи до організації ситуативного навчання в умовах вищої освіти.

Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні авторської моделі ситуативного навчання англійської мови, яка інтегрує п'ять компонентів ПКК – лінгвістичний, соціолінгвістичний, дискурсивний, стратегічний та міжкультурний – і реалізується через систему автентичних галузевих ситуацій: реєстрація гостей, сервіс у ресторані, вирішення скарг, взаємодія між відділами та крос-культурна комунікація.

Висновки засвідчують, що послідовне застосування ситуативного підходу – через рольові ігри, симуляції, кейс-навчання та автентичні матеріали – суттєво підвищує рівень сформованості ПКК студентів і забезпечує їхню готовність до реальної фахової комунікації в міжнародному готельно-ресторанному середовищі. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм з англійської мови за професійним спрямуванням у закладах вищої освіти, що готують фахівців сфери гостинності.

ІКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Катерина Ярощук — 2026-05-27

Актуальність теми зумовлена зростанням кількості ризиків і загроз у сучасному суспільстві, що посилюються в умовах цифровізації та воєнного стану в Україні. У таких умовах особливого значення набуває формування культури безпеки майбутніх фахівців, здатних адекватно реагувати на надзвичайні ситуації, приймати обґрунтовані рішення та дотримуватися вимог безпеки у професійній діяльності. Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) відкриває нові можливості для підвищення якості освітнього процесу та ефективного засвоєння безпекових знань і навичок.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному аналізі можливостей інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як ефективного інструменту формування культури безпеки майбутніх фахівців у закладах вищої освіти в умовах цифровізації та воєнного стану.

Методологія дослідження базується на використанні системного, компетентнісного та діяльнісного підходів, а також загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння) і педагогічного спостереження.

Наукова новизна полягає у визначенні педагогічних умов ефективного застосування ІКТ у процесі формування культури безпеки студентів та обґрунтуванні їх ролі у розвитку безпекових компетентностей в умовах сучасних викликів.

У роботі проаналізовано можливості використання цифрових освітніх платформ, інтерактивних ресурсів, симуляцій і віртуальних тренажерів у викладанні дисциплін «Безпека життєдіяльності» та «Основи охорони праці». Доведено, що застосування ІКТ сприяє підвищенню мотивації студентів, активізації їх пізнавальної діяльності, формуванню практичних навичок дій у надзвичайних ситуаціях і розвитку відповідального ставлення до питань безпеки.

Висновки підтверджують, що інтеграція цифрових технологій у навчання дисциплін «Безпека життєдіяльності» та «Основи охорони праці» сприяє підвищенню ефективності освітнього процесу, формуванню практичних навичок дій у надзвичайних ситуаціях та розвитку відповідального ставлення до безпеки.

МЕТОД SHADOWING ЯК ЗАСІБ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Ольга Голофаєва — 2026-05-27

У статті проаналізовано потенціал використання методу Shadowing («тіньового повтору») як ефективного засобу інтенсифікації процесу формування фонетичної компетентності у майбутніх учителів англійської мови. Представлено теоретичні основи цього методу та визначено його значущість у розвитку артикуляційних навичок, ритміко-інтонаційної виразності та швидкості мовлення студентів. Особлива увага приділена актуальності інтеграції інтенсивних методів у процес професійної підготовки філологів, враховуючи вплив цифровізації освітнього середовища.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та визначення лінгводидактичних можливостей методу Shadowing як засобу інтенсифікації формування фонетичної компетентності та подолання фонетичної інтерференції у майбутніх учителів англійської мови, а також розробка методичних рекомендацій щодо впровадження цього методу в освітній процес.

Методологічна основа дослідження базується на загальнонаукових принципах об’єктивності, системності. У процесі підготовки статті було використано комплекс теоретичних методів. Зокрема, проведено аналіз, синтез та узагальнення науково-педагогічної і лінгводидактичної літератури з метою визначення сутності методу Shadowing. Дедуктивний підхід дозволив обґрунтувати значущість цього методу для інтенсифікації освітнього процесу. Крім того, застосовано порівняльно-зіставний метод для виявлення особливостей фонетичної інтерференції у здобувачів освіти та розроблення шляхів її подолання.

Наукова новизна статті полягає у теоретичному обґрунтуванні потенціалу методу Shadowing як ефективного інструменту для інтенсифікації навчання фонетики в сучасній вищій школі. У роботі підкреслюється важливість переходу від епізодичного до систематичного застосування методу «тіньового повторення» з метою формування природного темпоритму мовлення.

Висновки. У статті були розглянуті ключові концепти, серед яких «фонетична компетентність», «метод Shadowing» та «фонетична інтерференція». Обґрунтовано актуальність застосування техніки тіньового повторення як ефективного засобу для підвищення ефективності навчання фонетики англійської мови. Описано структуру та зміст розробленого алгоритму впровадження методу Shadowing, (що складається з трьох послідовних етапів); систематичне використання цього методу сприяє зниженню впливу інтерференції рідної мови на вимову та забезпечує формування високоякісної професійної мовленнєвої бази у майбутніх учителів.

ІНТЕГРОВАНА ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІВ ДЛЯ ГАЛУЗІ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Катерина Горчинська — 2026-05-27

Мета роботи – теоретично обґрунтувати доцільність інтеграції художньо-графічної, проєктно-конструкторської та виробничо-технологічної підготовки майбутніх педагогів професійного навчання у галузі легкої промисловості, а також визначити її змістові, методичні й компетентнісні орієнтири на основі аналізу дисциплін «Спеціальне малювання», «Дизайн-практикум з конструювання та моделювання одягу» і «Виробниче навчання».

Актуальність дослідження зумовлена потребою у підготовці фахівців, здатних поєднувати художній задум, конструкторське рішення, технологічне виконання та педагогічне пояснення навчально-виробничих процесів.

Методологія. У дослідженні використано аналіз і систематизацію науково-педагогічних джерел, порівняльний аналіз змісту освітніх компонентів, узагальнення педагогічного досвіду, структурно-логічне моделювання міждисциплінарних зв’язків і педагогічне проєктування інтегрованого навчального проєкту швейного виробу. Застосування компетентнісного, діяльнісного, інтегративного та проєктного підходів дало змогу розглядати фахову підготовку як цілісну систему формування професійно-педагогічної готовності викладача.

Наукова новизна. Уточнено модель поєднання трьох взаємопов’язаних компонентів фахової підготовки: художньо-графічної, проєктно-конструкторської та виробничо-технологічної. Запропоновано логіку переходу від художнього образу й ескізу до технічного рисунка, конструкції, технологічної карти, практичного виготовлення виробу та педагогічного осмислення результатів навчально-виробничої діяльності. Обґрунтовано, що інтегрований навчальний проєкт швейного виробу є ефективною формою поєднання творчих, технічних, технологічних і методичних завдань.

Висновки. Доведено, що інтеграція зазначених компонентів забезпечує цілісність фахової підготовки, сприяє формуванню дизайнерського, конструктивного, технологічного та педагогічного мислення здобувачів освіти. Вона створює умови для підготовки педагога, здатного організовувати повний цикл проєктно-виробничої діяльності учнів і студентів у закладах професійної та фахової передвищої освіти, пояснювати послідовність операцій, контролювати якість виробу, забезпечувати безпечні умови праці та формувати професійну відповідальність.

ОРГАНІЗОВАНА РУХОВА АКТИВНІСТЬ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ

Тетяна Жлобо — 2026-05-27

Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні організованої рухової активності як педагогічного засобу формування соціально-емоційної компетентності студентської молоді в умовах сучасної вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою посилення компетентнісної спрямованості освітнього процесу, у якому фізичне виховання розглядається як чинник розвитку рухової підготовленості, саморегуляції, комунікативної взаємодії, емоційної стійкості та відповідальної поведінки студентів. Соціально-емоційна компетентність визначається як інтегративна характеристика особистості, що охоплює здатність усвідомлювати власні емоційні стани, регулювати поведінку, будувати конструктивну взаємодію, приймати відповідальні рішення та діяти відповідно до норм освітнього й соціального середовища.

Методологія дослідження ґрунтується на компетентнісному, системному, діяльнісному, особистісно орієнтованому та міждисциплінарному підходах. Використано методи теоретичного аналізу, синтезу, порівняння, систематизації й узагальнення наукових джерел з проблем соціально-емоційного навчання, soft skills, емоційного інтелекту, саморегуляції, фізичного виховання та організованої рухової активності студентської молоді.

Наукова новизна полягає в уточненні педагогічного змісту соціально-емоційної компетентності студентів у контексті організованої рухової активності та в обґрунтуванні її формувального потенціалу в системі фізичного виховання закладів вищої освіти. Організовану рухову активність розглянуто як структурований педагогічний процес, що поєднує рухову діяльність, взаємодію, самоконтроль, емоційну регуляцію, рефлексію та соціальну відповідальність.

Висновки. Теоретичний аналіз засвідчив, що організована рухова активність має значний потенціал для формування соціально-емоційної компетентності студентської молоді. Її педагогічна ефективність пов’язана з можливістю створення ситуацій співпраці, взаємної підтримки, контролю емоційних реакцій, прийняття рішень, дотримання правил і відповідальності за результат спільної діяльності. У системі вищої освіти фізичне виховання може виконувати функцію середовища соціально-емоційного розвитку студентів за умови цілеспрямованого добору засобів, методів і форм організованої рухової активності.

НАЦІОНАЛЬНО ОРІЄНТОВАНИЙ ДИЗАЙН І ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ШВЕЙНИХ ВИРОБІВ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ І ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Оксана Кудря — 2026-05-27

У статті розглянуто проблему інтеграції національних традицій у дизайн-проєктування та технологію виготовлення швейних виробів у процесі професійної підготовки майбутніх учителів технологій і педагогів професійного навчання. Актуальність дослідження зумовлена потребою оновлення змісту підготовки здобувачів технологічної і професійної освіти, здатних поєднувати предметні знання зі швейної справи, дизайнерсько-технологічне мислення та вміння трансформувати етнокультурний матеріал у навчальні завдання для учнів ЗЗСО та ЗП(Т)О.

Метою статті є обґрунтування методичних засад використання національно орієнтованого дизайну і технології виготовлення швейних виробів як засобу формування професійно-методичної готовності здобувачів технологічної і професійної освіти.

Методологія дослідження ґрунтується на аналізі наукових праць з проблем етнодизайну, дизайн-проєктування, технології швейних виробів і професійної підготовки педагогічних працівників; узагальненні педагогічного досвіду; визначенні педагогічних умов інтеграції національних традицій у зміст фахової підготовки.

Наукова новизна полягає в уточненні сутності національно орієнтованого дизайну швейних виробів як інтегрувального засобу професійно-методичної підготовки здобувачів освіти. Обґрунтовано послідовність підготовки здобувачів освіти, що охоплює аналітико-дослідницький, концептуально-проєктувальний, конструктивно-технологічний, технологічно-виконавський, методико-трансформаційний та оцінювально-рефлексивний етапи. Визначено педагогічні умови ефективної інтеграції національних традицій: проблемно-проєктний характер завдань, міждисциплінарність, орієнтація на реальну освітню й виробничу ситуацію, відповідальне ставлення до автентичного джерела.

Висновки. Ефективність формування професійно-методичної готовності здобувачів технологічної і професійної освіти забезпечується послідовністю етапів їх підготовки, дотриманням визначених педагогічних умов, проблемно-проєктним характером завдань, міждисциплінарним поєднанням дизайну, технології, матеріалознавства, конструювання та методики професійного навчання, а також відповідальним ставленням до автентичного етнокультурного джерела.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «БАЗИ ДАНИХ»

Наталія Кушнарьова — 2026-05-27

У статті розглянуто особливості формування професійних компетентностей здобувачів вищої освіти під час вивчення навчальної дисципліни «Бази даних». Обґрунтовано актуальність підготовки майбутніх фахівців до роботи в умовах цифровізації суспільства та зростання ролі інформаційних технологій у професійній діяльності. Проаналізовано мету, завдання та структуру дисципліни, спрямованої на формування теоретичних знань і практичних навичок проєктування, створення та використання реляційних баз даних із застосуванням сучасних систем управління базами даних, зокрема PostgreSQL. Визначено роль компетентнісного підходу у формуванні загальних компетентностей та досягненні програмних результатів навчання. Охарактеризовано змістові модулі дисципліни та їх вплив на розвиток професійних умінь студентів. Особливу увагу приділено використанню практико-орієнтованих методів навчання, зокрема лабораторних робіт і проєктної діяльності, що сприяють розвитку аналітичного мислення, цифрової грамотності, навичок командної роботи та прийняття обґрунтованих рішень. Встановлено, що поєднання компетентнісного та практико-орієнтованого підходів забезпечує ефективну підготовку здобувачів вищої освіти до професійної діяльності.

Мета роботи – аналіз особливостей формування професійних компетентностей здобувачів вищої освіти під час вивчення дисципліни «Бази даних» та обґрунтування ролі практико-орієнтованого підходу в реалізації програмних результатів навчання.

Методологія. У процесі підготовки статті використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Зокрема, застосовано аналіз і узагальнення науково-методичної літератури для визначення сучасних підходів до викладання дисципліни «Бази даних». Системний підхід дозволив розглянути структуру дисципліни як цілісну дидактичну систему, що забезпечує формування професійних компетентностей. Компетентнісний підхід використано для визначення зв’язку між змістом навчальних модулів, видами навчальної діяльності та очікуваними результатами навчання.

Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні та систематизації підходів до формування професійних компетентностей здобувачів вищої освіти під час вивчення дисципліни «Бази даних» на основі поєднання компетентнісного та практико-орієнтованого підходів. У статті конкретизовано зв’язок між змістовими модулями дисципліни, темами навчання та формуванням загальних і професійних компетентностей, а також програмних результатів навчання. Обґрунтовано ефективність використання SQL та PostgreSQL як інструментів формування цифрової грамотності та аналітичного мислення здобувачів освіти.

Висновки. У результаті проведеного дослідження підтверджено, що дисципліна «Бази даних» відіграє ключову роль у формуванні професійних компетентностей здобувачів вищої освіти. Реалізація компетентнісного підходу у поєднанні з практико-орієнтованими методами навчання забезпечує поетапне формування знань і навичок роботи з базами даних. Доведено, що використання сучасних СУБД, зокрема PostgreSQL, сприяє розвитку цифрової грамотності, аналітичного мислення та готовності до професійної діяльності в умовах цифрової трансформації суспільства.

РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ВІРТУАЛЬНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Гліб Лазаренко — 2026-05-28

Мета роботи: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити модель ресурсного забезпечення міжпредметних зв'язків англійської мови у віртуальному освітньому середовищі фахової підготовки бакалаврів технологічної та професійної освіти.

Методологія: для досягнення мети дослідження використано комплекс теоретичних (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація наукових джерел) та емпіричних (педагогічний експеримент, анкетування, тестування, статистична обробка даних) методів. У дослідженні взяли участь 186 студентів спеціальності 015 «Професійна освіта» та 015.37 «Трудове навчання та технології» із трьох закладів вищої освіти України.

Наукова новизна: вперше розроблено структурно-функціональну модель ресурсного забезпечення міжпредметних зв'язків англійської мови у віртуальному освітньому середовищі фахової підготовки бакалаврів технологічної та професійної освіти, що поєднує дидактичний, інформаційно-комп'ютерний, організаційно-методичний, комунікаційний та контрольно-оцінний компоненти; обґрунтовано педагогічні умови реалізації моделі: науково-методична підготовка викладачів, інтеграція цифрових ресурсів, системний підхід до проєктування віртуального освітнього середовища, створення міжпредметних навчальних модулів, застосування хмарних технологій та інтерактивних платформ.

Висновки: експериментально підтверджено ефективність запропонованої моделі, що сприяє підвищенню рівня сформованості іншомовної професійної компетентності студентів на 18,5% порівняно з контрольною групою. Ресурсне забезпечення міжпредметних зв'язків англійської мови у віртуальному освітньому середовищі створює передумови для формування професійної компетентності майбутніх педагогів технологічної та професійної освіти в умовах цифрової трансформації освіти.

ЕЛЕКТРОННЕ НАВЧАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ

Вадим Овдієнко — 2026-05-28

Мета роботи. Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі електронного навчання як інструменту формування професійної компетентності майбутніх викладачів, а також визначення його дидактичних можливостей і педагогічних умов результативного використання у професійній підготовці майбутніх педагогів.

Методологія. Методологічну основу дослідження становлять компетентнісний, системний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи до професійної підготовки майбутніх викладачів. У процесі дослідження використано теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення та систематизацію наукових джерел. Їх застосування дало змогу обґрунтувати можливості електронного навчання як інструменту формування професійної компетентності майбутніх викладачів.

Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні сутності електронного навчання; обґрунтуванні педагогічних умов ефективного використання електронного навчання як інструменту формування професійної компетентності майбутніх викладачів; подальшому розвитку підходів до інтеграції цифрових технологій у процес професійної підготовки майбутніх педагогів з урахуванням сучасних освітніх викликів.

Висновки. У результаті дослідження встановлено, що електронне навчання є важливим інструментом формування професійної компетентності майбутніх викладачів, оскільки забезпечує доступність освітніх ресурсів та індивідуалізацію навчання. Ефективність його використання залежить від належного методичного забезпечення, рівня цифрової готовності викладачів і здобувачів освіти, а також інтеграції електронних технологій у традиційний освітній процес. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням інноваційних моделей електронного навчання та оцінюванням їх впливу на якість професійної підготовки майбутніх викладачів.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ

Євген Овсій — 2026-05-28

В умова реформування технологічної освітньої галузі важливого значення набуває проблема формування підприємницької компетентності як інтегрованої якості особистості майбутнього педагога, що виявляється у здатності ініціювати діяльність, генерувати ідеї, планувати ресурси, створювати практично значущий продукт, організовувати співпрацю, презентувати результат і переносити набутий досвід у педагогічну практику.

Мета роботи: визначити й обґрунтувати методичні аспекти формування підприємницької компетентності у майбутніх учителів технологій у процесі професійної підготовки.

Методологія дослідження: аналіз науково-педагогічної літератури, нормативних документів у сфері загальної середньої освіти, узагальнення підходів до трактування підприємницької компетентності, систематизацію методів і форм організації проєктно-технологічної діяльності, структурно-логічний аналіз компонентів підприємницької компетентності майбутніх учителів технологій.

Наукова новизна: конкретизовано методичні напрями формування підприємницької компетентності у майбутніх учителів технологій, зокрема мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, комунікативний, креативний і рефлексивний; обґрунтовано доцільність застосування проєктно-технологічної діяльності, кейс-методу, ділових і рольових ігор, дизайн-мислення, портфоліо, самооцінювання та взаємооцінювання як інструментів професійної підготовки.

Висновки: формування підприємницької компетентності у майбутніх учителів технологій має здійснюватися через систему практико орієнтованих завдань, що передбачають виявлення проблеми, обґрунтування ідеї, добір матеріалів і технологій, планування ресурсів, створення продукту, презентацію результату й рефлексію. Провідним засобом цього процесу є проєктно-технологічна діяльність, оскільки вона забезпечує зв’язок між фаховою підготовкою студента та його майбутньою здатністю формувати підприємливість учнів на уроках технологій.

ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Олена Полетай — 2026-05-28

У статті розглянуто вплив навчальної педагогічної практики на формування загальних компетентностей здобувачів вищої освіти спеціальностей «Середня освіта (Технології)», «Професійна освіта (за спеціалізаціями)». Проаналізовані загальні компетентності вказаних спеціальностей, а саме: здатність спілкуватися державною мовою як усно, так і письмово; здатність приймати обґрунтовані рішення; навички використання інформаційних і комунікаційних технологій; здатність вчитися і оволодівати сучасними знаннями; цінування та повага різноманітності та мультикультурності та їх складові вміння. Визначена роль навчальної педагогічної практики у формуванні майбутніх педагогів як професійно компетентних фахівців та гармонійно розвинутих особистостей.

Актуальність проблеми дослідження зумовлена необхідністю забезпечення здобувачів вищої освіти фундаментальною теоретичною та практичною підготовкою в процесі навчальної педагогічної практики, що сприяє формуванню загальних компетентностей щодо виконання професійних завдань й обов’язків науково-дослідницького характеру у сфері освіти та забезпечує підготовку конкурентоспроможних, висококваліфікованих фахівців за відповідними спеціалізаціями.

Метою статті є дослідження впливу навчальної педагогічної практики на формування загальних компетентностей здобувачів вищої освіти спеціальностей «Середня освіта (Технології)» та «Професійна освіта (за спеціалізаціями)».

Методологія роботи: системний теоретичний аналіз наукової, законодавчо-нормативної, навчально-методичної літератури та публікацій; узагальнення результатів спостережень та власного практичного досвіду керівництва навчальною педагогічною практикою.

Наукова новизна: Уточнено та узагальнено інформацію щодо впливу навчальної педагогічної практики на формування загальних компетентностей у здобувачів вищої освіти.

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

Алла Пригодій — 2026-05-28

У статті розкрито сутність дослідницької компетентності майбутніх педагогів як важливої складової їхньої професійної підготовки та необхідної умови ефективної педагогічної діяльності в сучасному освітньому середовищі. Доведено, що дослідницька компетентність є інтегративним утворенням, яке охоплює систему наукових знань, дослідницьких умінь і навичок, досвід науково-пошукової діяльності, мотиваційно-ціннісні орієнтації та здатність до критичного мислення і рефлексії. Обґрунтовано роль курсу «Основи наукових досліджень» у процесі її формування, зокрема через опанування методології наукового пізнання, засвоєння логіки та етапів педагогічного дослідження, а також розвиток практичних дослідницьких умінь.

Мета статті – здійснити теоретичний аналіз сутності дослідницької компетентності майбутніх педагогів та обґрунтувати особливості її формування у процесі вивчення курсу «Основи наукових досліджень» у закладах вищої освіти.

Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові методи: аналіз і синтез – для вивчення наукових підходів до трактування дослідницької компетентності; порівняння та узагальнення – для систематизації позицій дослідників; теоретичне осмислення – для визначення особливостей формування дослідницької компетентності в освітньому процесі.

Наукова новизна полягає в уточненні сутності дослідницької компетентності майбутніх педагогів як інтегрованої професійної якості та обґрунтуванні ролі курсу «Основи наукових досліджень» у її цілеспрямованому формуванні через поєднання теоретичної підготовки, практичної діяльності та рефлексії.

Висновки. Формування дослідницької компетентності майбутніх педагогів є важливою складовою їхньої професійної підготовки, що забезпечує здатність до наукового осмислення педагогічних явищ, самостійного пошуку ефективних шляхів розв’язання професійних завдань та впровадження інноваційних підходів у педагогічну діяльність. Результативність цього процесу залежить від цілісної організації освітнього процесу, що передбачає інтеграцію теоретичної підготовки, практичної дослідницької діяльності та розвитку рефлексивних умінь, необхідних для професійного саморозвитку майбутнього педагога.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН ЗАСОБАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Вадим Ребенок — 2026-05-26

У статті встановлено, що інноваційні технології на заняттях фахових дисциплін у закладах вищої освіти дають змогу майбутнім викладачам інтенсифікувати освітній процес і підвищити його ефективність за рахунок можливості опрацювання значного обсягу навчального матеріалу.

Проаналізовано особливості професійної підготовки майбутніх викладачів щодо використання інноваційних технологій, які спонукають їх до самостійної роботи під час вивчення освітніх компонентів за фахом та умови для розвитку творчих здібностей особистості, які особливо важливі для студентів. Доведено, що процес трансформації вищої освіти передбачає детальний аналіз набутого досвіду поколінь й адаптацію його до нових, інноваційних, перспективних технологій навчання з метою їх подальшої позитивної синергії. Впровадження стратегічних завдань щодо удосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців зумовлено змінами у структурі системи освіти й науки України та необхідністю її інтеграції до світового освітнього простору.

В освітньому процесі застосування інноваційних технологій дає можливість майбутнім викладачам професійної підготовки до ґрунтовного засвоєння навчального матеріалу на заняттях фахових дисциплін. У навчальній практиці інноваційні технології в більшості випадків застосовують як допоміжний засіб у комплексі з іншими засобами, що значно інтенсифікує освітній процес.

Мета роботи – розкрити та обґрунтувати методологічні підходи у професійній підготовці майбутніх викладачів фахових дисциплін засобами інноваційних технологій у закладах вищої освіти.

Методологічною основою є дидактичні підходи, що моделюють процес формування готовності майбутнього викладача фахових дисциплін у процесі використання інноваційних технологій на заняттях освітніх компонентів. Аналіз історіографічних джерел та наукових публікацій.

Наукова новизна визначено та обґрунтовано процес професійної підготовки майбутніх викладачів у процесі використання інноваційних технологій на заняттях фахових дисциплін та розкрито елементи професійної складової, що підвищують мотивацію й пізнавальну активність й покращують індивідуалізацію, диференціацію студентів в освітньому процесі ЗВО.

РОЗВИТОК «SOFT SKILLS» У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ ТРАНСПОРТ

Оксана Сагач — 2026-05-28

Трансформаційні процеси, що охоплюють вітчизняну систему освіти на сучасному етапі її розвитку, зумовлюють необхідність кардинального переосмислення концептуальних засад підготовки педагогічних кадрів. Підґрунтям сучасної освітньої парадигми слугують принципи особистісно-орієнтованого навчання та неперервного розвитку суб’єктів освітньої взаємодії, тоді як однією із засадничих умов ефективної навчальної та фахової самореалізації постає оволодіння так званими «м’якими навичками» або «soft skills». На спеціальності «Професійна освіта (Транспорт)» у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка здійснюється підготовка фахівців інтегрованого профілю, які поєднують технічну компетентність у сфері автомобільного транспорту із педагогічною підготовкою до викладання у закладах професійно-технічної освіти, викладання з водіння або інженерно-технічної діяльності на автотранспортних підприємствах. Розвиток м’яких навичок у здобувачів освіти цієї спеціальності є важливим чинником їхнього подальшого працевлаштування та успішного розвитку кар’єри.

Мета статті полягає в аналізі розвитку «soft skills» у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців за профілем «Професійна освіта (Транспорт)».

Методологічною основою статті є філософські, психологічні, педагогічні теорії та положення, які розкривають концептуальні підходи щодо досліджуваної проблематики.

Наукова новизна визначається тим, що вперше здійснено комплексний розгляд проблеми цілеспрямованого розвитку «м’яких навичок» у майбутніх фахівців інтегрованого профілю «Професійна освіта (Транспорт)», фахова підготовка яких поєднує технічну компетентність у сфері автомобільного транспорту із педагогічною підготовкою для викладання у закладах професійно-технічної освіти, навчання водінню або роботи інженерно-технічними спеціалістами на автотранспортних підприємствах.

Висновки. Розвиток м’яких навичок набуває ефективності за умов системної організаційно-педагогічної підтримки. Конкретними організаційними формами такого розвитку слугують мікровикладання, фасилітаційні сесії, аналіз педагогічних кейсів та розробка оцінювальних матеріалів.

ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНО-МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАСОБАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Тетяна Хоруженко — 2026-05-28

У статті розглянуто актуальну проблему формування предметно-методичної компетентності майбутніх учителів технологій у контексті модернізації вищої педагогічної освіти. Обґрунтовано доцільність використання інноваційних технологій навчання як ефективного засобу інтеграції теоретичної й практичної підготовки майбутніх учителів технологій. Наведено сутність предметно-методичної компетентності майбутнього вчителя технологій з позицій професійного стандарту вчителя закладу загальної середньої освіти та визначено її роль у забезпеченні якості освітнього процесу. Увагу зосереджено на педагогічному потенціалі інформаційно-комунікаційних, цифрових технологій, проєктних та інтерактивних методів навчання, STEM- і STEAM-підходів, дистанційних і змішаних форматів навчання, технології проблемного навчання, кейс-методу, технологій моделювання й візуалізації освітнього контенту.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні педагогічних можливостей інноваційних технологій у процесі формування предметно-методичної компетентності майбутніх учителів технологій, у визначенні ефективних підходів, форм і методів їх упровадження в освітній процес закладів вищої педагогічної освіти.

Методологія дослідження передбачає використання методів теоретичного аналізу, синтезу, узагальнення наукових джерел, нормативно-правових документів у галузі освіти, порівняльного аналізу педагогічних підходів до професійної підготовки майбутніх учителів технологій.

Наукова новизна полягає у комплексному аналізі та визначенні методичного потенціалу інноваційних технологій навчання як цілісного дидактичного інструментарію формування предметно-методичної компетентності майбутніх учителів технологій.

Висновки свідчать, що інноваційні технології створюють умови для розвитку професійної автономії, критичного, технічного та творчого мислення майбутніх учителів технологій, формують здатність до прийняття педагогічно доцільних рішень і готовності до реалізації сучасних методик навчання технологій у закладах загальної середньої освіти.

ПІДГОТОВКА ВИКЛАДАЧІВ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ (CHATGPT, GEMINI, COPILOT) У НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Борис Шевчук — 2026-05-28

Мета роботи: теоретично обґрунтувати та розробити модель підготовки викладачів цифрових технологій до впровадження генеративних систем штучного інтелекту (ChatGPT, Gemini, Copilot) у навчальний процес закладів вищої освіти; визначити ключові компетентності викладачів спеціальності Професійна освіта (Цифрові технології), необхідні для ефективної інтеграції ШІ-інструментів у педагогічну практику; розробити практичні рекомендації щодо організації системи професійного розвитку педагогів у контексті цифрової трансформації освіти.

Методологія: використано комплекс методів дослідження, зокрема теоретичний аналіз наукової літератури, порівняльний аналіз міжнародних рамок компетентностей (UNESCO AI CFT, DigCompEdu, Supplement to DigCompEdu), синтез педагогічного досвіду, моделювання. Для систематизації даних застосовано методи класифікації та узагальнення.

Наукова новизна: полягає в розробленні п'ятиетапної моделі підготовки викладачів цифрових технологій, що інтегрує міжнародні стандарти компетентностей у галузі штучного інтелекту з вітчизняними реаліями вищої освіти; уточнено структуру ШІ-компетентностей викладачів технічних спеціальностей, яка поєднує технічну грамотність із педагогічною майстерністю інтеграції генеративних технологій у професійну підготовку фахівців спеціальності 015 «Професійна освіта (Цифрові технології)»; запропоновано методику формування вмінь промпт-інжинірингу та критичної оцінки результатів роботи ШІ-систем як ключових складових професійного розвитку викладачів у контексті цифрової трансформації освіти.

Висновки: впровадження генеративного ШІ у навчальний процес потребує системної підготовки викладачів, яка охоплює діагностику цифрових компетентностей, теоретичне опанування основ ШІ, практичне навчання роботи з інструментами (ChatGPT, Gemini, Copilot), педагогічну інтеграцію та моніторинг результатів. Викладачі цифрових технологій завдяки наявній технічній базі мають переваги в освоєнні ШІ-інструментів, однак потребують додаткових педагогічних компетентностей для етичного та ефективного використання генеративних технологій у професійній підготовці. Результати дослідження можуть бути використані для розроблення програм підвищення кваліфікації викладачів ЗВО, методичних рекомендацій з інтеграції ШІ у навчальний процес та адаптації освітніх програм спеціальності Професійна освіта (Цифрові технології).

ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ В ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕМАТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ У ВІРТУАЛЬНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Оксана Шевчук — 2026-05-26

У статті розглянуто теоретичні та методологічні засади використання цифрових інструментів у процесі математичної підготовки майбутніх педагогів у віртуальному освітньому середовищі закладу вищої освіти.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка методичних рекомендацій щодо ефективного застосування цифрових технологій для підвищення якості математичної підготовки студентів педагогічних спеціальностей.

Методологія дослідження базується на комплексному застосуванні теоретичних методів наукового пізнання: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації та інтерпретації наукових джерел. Наукова новизна полягає в розробці структурно-функціональної моделі інтеграції цифрових інструментів у математичну підготовку майбутніх учителів, що включає когнітивний, практичний, рефлексивний, мотиваційний, контрольний та комунікаційний компоненти.

У висновках зазначено, що впровадження цифрових інструментів у віртуальне освітнє середовище закладу вищої освіти сприяє формуванню цифрової компетентності майбутніх учителів математики, підвищенню рівня їхньої професійної готовності до використання сучасних технологій у педагогічній діяльності. Перспективними напрямами подальших досліджень є експериментальна перевірка запропонованої моделі та розробка конкретних методичних систем з використанням хмарних технологій, систем динамічної математики та мобільних навчальних додатків.

МОДЕЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧА ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ ІНДУСТРІЇ 4.0

Олександр Бордюк — 2026-05-28

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці моделі педагогічної підготовки викладача цифрових технологій у контексті Індустрії 4.0.

Мета роботи: розробити науково обґрунтовану модель педагогічної підготовки викладача цифрових технологій, адекватну вимогам Індустрії 4.0 та Освіти 4.0.

Методологія: застосовано загальнонаукові методи дослідження: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, системний підхід, моделювання. Теоретичною основою дослідження стали концепції К. Швабса щодо Четвертої промислової революції, рамка TPACK Мішри та Келера, модель цифрових компетенцій викладача DigCompEdu, Рамка UNESCO ICT-CFT.

Наукова новизна: запропоновано структурно-функціональну модель педагогічної підготовки викладача цифрових технологій, яка інтегрує технологічні, педагогічні та змістові знання (адаптована TPACK-модель) з урахуванням вимог Індустрії 4.0; виокремлено п'ять взаємопов'язаних компонентів моделі: концептуальний, змістовий, технолого-методичний, організаційно-діяльнісний та результативний; визначено ключові цифрові компетентності викладача в умовах цифрової трансформації освіти.

Висновки: запропонована модель може слугувати теоретичною основою для проєктування освітніх програм підготовки викладачів цифрових технологій, а також практичним інструментом для оцінювання та розвитку їхніх професійних компетентностей. Модель акцентує на необхідності формування у викладачів не лише технічних навичок роботи з цифровими інструментами, а й педагогічної майстерності їхнього застосування в освітньому процесі. Результати дослідження є актуальними для розвитку системи вищої педагогічної освіти в Україні в контексті євроінтеграційних процесів та цифрової трансформації суспільства.

ІНТЕГРАЦІЯ ДОСЛІДНИЦЬКО-СЕНСОРНОГО ПІДХОДУ У ВИКЛАДАННІ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Тетяна Газука — 2026-05-28

Сучасні тенденції розвитку професійної освіти зумовлюють необхідність підготовки фахівців, здатних ефективно діяти в умовах швидких технологічних змін та високої конкуренції на ринку праці. Галузь харчових технологій є однією з найбільш динамічних, оскільки постійно оновлюються виробничі процеси, впроваджуються інноваційні технології та підвищуються вимоги до якості продукції.

Традиційні підходи до навчання, що ґрунтуються переважно на репродуктивному засвоєнні знань, не забезпечують належного рівня сформованості професійних компетентностей майбутніх фахівців. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває впровадження таких методик, які поєднують теоретичні знання з практичною діяльністю та сенсорним досвідом. Дослідницько-сенсорний підхід дозволяє активізувати пізнавальну діяльність здобувачів освіти, сформувати здатність до аналізу технологічних процесів та оцінювання якості харчової продукції, що є важливими складовими професійної підготовки.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка підходів до інтеграції дослідницько-сенсорного навчання у процес викладання харчових технологій у системі професійної освіти, а також визначення його впливу на формування професійних компетентностей здобувачів освіти.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: аналіз науково-педагогічної та методичної літератури; узагальнення педагогічного досвіду; спостереження за освітнім процесом; педагогічне моделювання; методи порівняльного аналізу; елементи педагогічного експерименту. Застосування зазначених методів дозволило комплексно дослідити особливості впровадження дослідницько-сенсорного підходу та оцінити його ефективність.

Наукова новизна дослідження полягає у: обґрунтуванні доцільності інтеграції дослідницького та сенсорного підходів у викладанні харчових технологій; визначенні педагогічних умов ефективного формування професійних компетентностей здобувачів освіти; уточненні ролі сенсорного аналізу як інструменту професійної підготовки майбутніх фахівців харчової галузі.

Висновки У статті розглянуто особливості інтеграції дослідницько-сенсорного підходу у процес викладання харчових технологій для здобувачів освіти за освітньою програмою «Професійна освіта (Харчові технології)». Обґрунтовано актуальність впровадження практико-орієнтованих методик навчання, що поєднують науково-дослідну діяльність та сенсорний аналіз продуктів. Запропоновано структуру занять, методичні принципи та приклади реалізації підходу.

ВИКОРИСТАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ЯПОНСЬКИХ ТЕХНІК ДЕРЕВООБРОБКИ ПРИ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ

Євгеній Говоров — 2026-05-29

У статті досліджено можливість використання традиційних японських технік деревообробки в підготовці фахівців робітничих спеціальностей закладів професійної освіти та здобувачів вищої педагогічної освіти професійного та технологічного напрямку. Проаналізовано історичні витоки, напрями та школи деревообробних технологій Японії, особливості технік, їх адаптацію та збереження в умовах сучасної модернізації. Особлива увага приділена класифікації та основним різновидам традиційних японських технік роботи з деревиною. Також у статті вивчено досвід японської освіти щодо навчання традиційним технікам деревообробки, зокрема основні тенденції та принципи; доведено доцільність їх впровадження в освітній процес. Розглянуто механізми такого впровадження, а саме використання методологічного та інтегративного підходів, що передбачають диференціацію технік та їх поєднання з сучасними цифровими інструментами й технологіями.

Мета роботи. Дослідження можливості та доцільності використання традиційних японських технік деревообробки у підготовці фахівців робітничих спеціальностей закладів професійної освіти та здобувачів вищої педагогічної освіти професійного та технологічного напряму.

Методологія. Систематизація та вивчення наукових публікацій, аналіз наукової та навчальної літератури, інтернет-джерел, розкриття основних дефініцій проблеми, що вивчається, узагальнення та висновки.

Наукова новизна. Полягає у вивченні можливості поєднання унікальних традиційних японських деревообробних технологій із сучасними освітніми парадигмами, що передбачає перспективний, інноваційний підхід до підвищення рівня сформованості професійних компетентностей.

Висновки. Впровадження традиційних японських деревообробних технологій у навчальний процес із підготовки фахівців деревообробної галузі, майбутніх учителів спеціальних дисциплін та технологій є перспективним напрямом, що поєднує екологічні підходи, високі стандарти культури праці, філософію сталого розвитку, повагу до традиційних національних ремесел. Вони сприяють глибокому розумінню структури та властивостей деревини, базових засад деревообробки, покращують володіння професійними якостями з питань конструювання, дизайн-проєктування, сприяють розвитку просторового та технічного мислення, художнього смаку. Під час їх використання формується комплекс когнітивних та психологічних здібностей, таких як терпіння, зосередженість, концентрація уваги. Використання методологічного та інтегративного підходів для впровадження вищезгаданих традиційних японських деревообробних технік в освітній процес сприяє високому рівню набуття фахових компетентностей.

КОМПЕТЕНТНІСНА МОДЕЛЬ ЗДОБУВАЧА ЯК ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ІНТЕГРОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОГРАМНИХ ПРОДУКТІВ ЗАСОБАМИ ТЕСТУВАННЯ

Микола Закусило — 2026-05-29

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню компетентнісної моделі здобувача як основи методики навчання інтегрованої технології забезпечення якості програмних продуктів засобами тестування (верифікації та валідації).

Метою роботи є розробка та обґрунтування компетентнісної моделі здобувача вищої освіти, яка становить теоретичну основу методики навчання інтегрованої технології забезпечення якості програмних продуктів засобами верифікації та валідації для підготовки майбутніх фахівців технологічної та професійної освіти (інформатична спеціалізація).

Методологія дослідження базується на системному аналізі наукової літератури з питань компетентнісного підходу в освіті, теорії та методики навчання інформатики, інженерії програмного забезпечення та забезпечення якості програмних продуктів. У дослідженні використано методи системного аналізу, моделювання, структурно-логічного аналізу, порівняльного аналізу міжнародних стандартів та каркасів компетентностей у галузі тестування (ISTQB, ISO/IEC 25010, SWEBOK), а також узагальнення та систематизації для формулювання висновків і перспектив подальших досліджень.

Наукова новизна полягає у розробці інтегрованої компетентнісної моделі, що поєднує шість між собою пов'язаних блоків компетентностей: загальні, предметні, інструментальні, соціальні, методологічні та проєктні, адаптовану до специфіки підготовки майбутніх фахівців технологічної та професійної освіти (інформатична спеціалізація). Запропоновано триблкову структуру методики навчання (теоретичний, практичний та контрольний блоки), спрямовану на формування у здобувачів здатності до системного забезпечення якості програмних продуктів. Модель відрізняється інтегративністю, ієрархічністю, контекстною адаптованістю та орієнтацією на міжнародні стандарти галузі.

Висновки: розроблена компетентнісна модель може слугувати теоретичною основою для побудови навчальних програм, підручників та навчально-методичних комплексів з дисциплін, пов'язаних із забезпеченням якості програмного забезпечення. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розробку діагностичних інструментів для оцінювання сформованості компетентностей та апробацію методики в умовах закладів вищої освіти.

ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТЕОРІЇ «МІФОТВОРЧОСТІ ТА ЖИТТЄВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ АРХЕТИПІВ» К. Г. ЮНГА У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

Айнарс Ланковскіс — 2026-05-29

У статті досліджуються теоретичні підвалини та прикладний потенціал теорії архетипів К. Г. Юнга в системі професійної освіти. Сучасна система професійної освіти зіштовхується з викликами, що значною мірою виходять за межі традиційних дидактичних підходів, а саме: зростає потреба у формуванні в суб’єктів навчання не лише фахових компетентностей, а й психологічної зрілості, особистісної резил’єнтності та здатності до критичної рефлексії. У цьому контексті теорія архетипів К. Г. Юнга набуває окремого методологічного значення – як інструментарій, що дозволяє педагогам і здобувачам освіти глибше осягнути власні внутрішні детермінанти та механізми регуляції поведінки.

Мета дослідження полягає у розгляді можливостей прикладного використання теорії архетипів К. Г. Юнга в системі професійної освіти, а саме: у педагогічній діяльності, становленні особистості педагога та розбудові освітнього середовища.

Методологічну основу дослідження становить сукупність філософських, психологічних і педагогічних теорій та концепцій, що забезпечують теоретичне підґрунтя для комплексного розгляду досліджуваної проблеми й визначають систему концептуальних підходів до її наукової інтерпретації.

Наукова новизна полягає у дослідженні можливостей прикладного використання теорії архетипів К. Г. Юнга в системі професійної освіти.

Висновки. Дослідження завершується побудовою теоретичних алгоритмів упровадження архетипологічного підходу у структурування педагогічної взаємодії та формування психологічно стійких ціннісних орієнтацій, що є передумовою взаєморозуміння між учасниками освітнього процесу.

Доведено, що застосування методів архетипології у педагогічній підготовці та підвищенні кваліфікації педагогів дозволяє: 1) виявляти та опрацьовувати несвідомі патерни поведінки педагога; 2) розвивати здатність до рефлексії та автентичної суб’єкт-суб’єктної взаємодії зі здобувачами освіти; 3) формувати психологічно стійкі ціннісні орієнтації, що слугують підґрунтям для взаєморозуміння в освітньому середовищі.

Упровадження архетипологічного підходу до системи професійної педагогічної освіти є не лише теоретично обґрунтованим, а й практично необхідним кроком на шляху до становлення педагога нового типу.

РОЗВИТОК ІДЕЙ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ ТА ЇХ СУЧАСНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Наталія Носовець — 2026-05-29

У статті досліджено розвиток ідей активного навчання в українській школі першої третини ХХ століття та їх сучасну інтерпретацію. Проаналізовано передумови поширення активних методів навчання в умовах реформування освіти 1920-1930-х років, охарактеризовано основні форми їх реалізації в освітній практиці. Висвітлено особливості використання методу проєктів, бригадно-лабораторного методу, комплексної системи навчання, дослідницької та самостійної діяльності учнів. Встановлено, що педагогічні пошуки зазначеного періоду були спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності школярів, посилення зв'язку навчання з практикою та формування навичок самостійної роботи. Обґрунтовано наявність наступності між ідеями активного навчання першої третини ХХ століття та сучасними освітніми підходами, реалізованими в концепції Нової української школи. Доведено актуальність творчого використання історико-педагогічного досвіду для вдосконалення сучасної освітньої практики.

Метою статті є аналіз розвитку ідей активного навчання в українській школі першої третини ХХ століття, характеристика основних форм їх реалізації та визначення можливостей використання історичного педагогічного досвіду в умовах сучасної української школи.

Методологія. Методологічну основу дослідження становлять історико-педагогічний, системний і порівняльний підходи. Для досягнення поставленої мети використано методи аналізу, синтезу, узагальнення наукових джерел, історико-генетичний та порівняльно-історичний методи.

Наукова новизна. У статті узагальнено історичний досвід розвитку активного навчання в українській школі першої третини ХХ століття та виявлено його зв'язок із сучасними освітніми підходами. Обґрунтовано актуальність творчого використання педагогічних ідей минулого в умовах реалізації концепції Нової української школи.

Висновки. Встановлено, що активне навчання має глибокі історичні корені в українській педагогіці. У 1920-1930-х роках активно впроваджувалися метод проєктів, колективні форми роботи, дослідницька діяльність та інші підходи, спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності учнів. Доведено, що багато педагогічних ідей зазначеного періоду отримали нове осмислення в сучасній українській школі та залишаються актуальними в умовах реалізації компетентнісного підходу.

ФОРМУВАННЯ АНТИДОПІНГОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ: АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ

Юлія Паришкура — 2026-05-29

У статті досліджується формування антидопінгової компетентності студентів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності 017 / А7 «Фізична культура і спорт».

Мета та завдання дослідження: проаналізувати репрезентацію антидопінгового компонента в освітньо-професійних програмах спеціальності 017 / А7 «Фізична культура і спорт» та визначити шляхи його інтеграції у професійну підготовку студентів. Завдання: вивчити наукові джерела з антидопінгової освіти, провести порівняльний аналіз ОПП ЗВО України та обґрунтувати напрями інтеграції антидопінгового змісту.

Методологія: компетентнісний, системний, міждисциплінарний, аксіологічний та діяльнісний підходи дозволили розглядати антидопінгову підготовку як інтегрований компонент професійної освіти.

Матеріали та методи: діючі ОПП спеціальності 017 / А7 (бакалаврський та частково магістерський рівні) українських ЗВО; вітчизняні та зарубіжні наукові публікації з антидопінгу.

Методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняльно-педагогічний та структурно-функціональний аналіз, педагогічна інтерпретація, опис.

Наукова новизна: здійснено порівняльний аналіз ОПП щодо присутності антидопінгового компонента в компетентностях та програмних результатах, виявлено суперечності між опосередкованими компонентами та обґрунтовано необхідність інтеграції антидопінгової освіти через модернізацію змісту ОПП. Визначено перспективні напрями оновлення програм для формування антидопінгової компетентності студентів.

Висновки. Антидопінгова освіта є важливою складовою професійної підготовки фахівців з фізичної культури і спорту, формуючи професійну культуру, етичну відповідальність та здоров’язбережувальні компетентності. Аналіз ОПП спеціальності А7 / 017 показав, що антидопінг у більшості програм представлений опосередковано через етичні, безпекові та медико-біологічні компоненти і недостатньо відображений у спеціальних компетентностях та результатах навчання. Оновлення програм через включення антидопінгового компонента та розробка цілісної моделі формування антидопінгової компетентності є перспективним напрямом розвитку освіти. Визначено перспективні напрями оновлення освітньо-професійних програм для формування у студентів цілісної антидопінгової культури як невід’ємної складової сучасної спортивно-педагогічної освіти.

ВЗАЄМОДІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА СУСПІЛЬСТВА У ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІЙ КОНЦЕПЦІЇ СОФІЇ РУСОВОЇ

Дмитро Пеньковець — 2026-05-29

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення взаємодії особистості та суспільства в умовах сучасних соціокультурних трансформацій, глобалізаційних процесів і реформування освітньої системи України. У центрі сучасної освітньої політики перебуває проблема формування вільної, відповідальної, національно свідомої особистості, здатної до активної громадянської участі та самореалізації. У цьому контексті особливої значущості набуває звернення до філософсько-освітньої спадщини Софія Русова, у якій обґрунтовано ідеї гармонійного поєднання інтересів особистості й суспільства через освіту та виховання. Науковий інтерес до творчої спадщини Софії Русової зумовлений її вагомим внеском у розвиток української педагогічної думки та розробленням концепції національної освіти, заснованої на принципах гуманізму, демократизму, дитиноцентризму й громадянського виховання. Значна частина її ідей щодо соціальної ролі освіти, розвитку особистості та формування громадянської свідомості залишається актуальною і сьогодні, особливо в умовах розбудови демократичного суспільства та утвердження національної ідентичності.

Актуальність статті також визначається потребою виявлення філософсько-освітніх засад взаємодії особистості та суспільства у вченні Софії Русової, що дає можливість глибше зрозуміти методологічні основи сучасних освітніх процесів і сприяє творчому використанню її ідей у практиці виховання та навчання. Дослідження порушеної проблеми має не лише історико-педагогічне, а й теоретичне та практичне значення для розвитку сучасної освіти України.

Мета роботи. полягає у виявленні та аналізі філософсько-освітніх засад взаємодії особистості й суспільства у творчій спадщині Софії Русової, розкритті ролі освіти як чинника гармонійного розвитку особистості та суспільства, а також визначенні актуальності її ідей для сучасної освітньої теорії та практики.

Наукова новизна. Полягає у комплексному аналізі проблеми взаємодії особистості та суспільства у філософсько-освітньому вченні Софія Русова. У роботі здійснено цілісну реконструкцію поглядів Софії Русової на взаємозв’язок особистісного розвитку та суспільного поступу, розкрито роль освіти як провідного механізму гармонізації інтересів особистості й суспільства. Уточнено зміст філософсько-освітніх засад її концепції крізь призму гуманізму, дитиноцентризму, національ-ного виховання та громадянської відповідальності. Набуло подальшого розвитку обґрунтування актуальності ідей Софії Русової для сучасних процесів модернізації української освіти, формування громадянської культури та національної ідентичності в умовах суспільних трансформацій.

Висновки. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що проблема взаємодії особистості та суспільства посідає центральне місце у філософсько-освітньому вченні Софія Русова. Мислителька розглядала людину як найвищу суспільну цінність, а освіту – як провідний засіб забезпечення гармонійного поєднання індивідуального розвитку та суспільного поступу.

Встановлено, що в концепції Софії Русової взаємодія особистості й суспільства має двосторонній характер: суспільство впливає на формування світогляду, моральних якостей і громадянської свідомості особистості, тоді як особистість, реалізуючи свій інтелектуальний, духовний і творчий потенціал, сприяє розвитку суспільства. Важливим посередником цього процесу виступає освіта, покликана забезпечити не лише передачу знань, а й виховання відповідального громадянина.

З’ясовано, що особливе значення у філософсько-освітніх поглядах Русової належить національному вихованню, яке вона розглядала як необхідну умову формування духовно багатої, соціально активної та національно свідомої особистості. Освітній процес, на її думку, повинен спиратися на рідну мову, культуру, історичні традиції та загальнолюдські моральні цінності.

Доведено, що ідеї Софії Русової щодо гуманізації освіти, дитиноцентризму, громадянського та національного виховання зберігають свою актуальність у сучасних умовах реформування української освіти. Їх творче осмислення та практичне застосування сприяють формуванню особистості, здатної до самореалізації, відповідальної участі в суспільному житті та утвердження демократичних цінностей.

Отже, взаємодія особистості та суспільства у філософсько-освітньому вченні Софії Русової постає фундаментальною основою суспільно-освітнього процесу, що забезпечує розвиток як окремої людини, так і суспільства загалом. Її теоретична спадщина становить вагомий методологічний ресурс для подальших досліджень у галузі філософії освіти, педагогіки та соціогуманітарних наук.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИКІВ ПРОГРАМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ

Ольга Потапчук — 2026-05-29

Мета статті – обґрунтувати модель реалізації практико-орієнтованого підходу у процесі формування у студентів практичних навиків програмування та перевірити її ефективність в освітньому процесі.

Методологія. У дослідженні застосовано проблемний, системний і практико-орієнтований підходи, а також загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння і узагальнення. Це сприяло проектуванню моделі, що візуалізує процес формування у студентів практичних навиків програмування.

Наукова новизна. У статті розроблено модель реалізації практико-орієнтованого підходу у процесі формування у студентів практичних навиків програмування та обґрунтовано доцільність її реалізації в освітньому процесі.

Встановлено, що практико-орієнтований підхід є одним із ключових якісних чинників формування практичних навиків програмування у студентів, що є необхідним для виконання завдань інтеграції цифрових технологій у професійну діяльність. Визначено теоретичну основу практико-орієнтованого підходу, що складає сукупність фундаментальних (системності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, індивідуалізації та диференціації, колаборативного навчання, рефлексивності) і сучасних (цифровізації, безперервної освіти, модульності, професійної мобільності) педагогічних принципів, а також його методичну основу (комплекс методів, форм і засобів навчання).

Запропоновано модель реалізації практико-орієнтованого підходу для формування у студентів навиків програмування. Для перевірки ефективності практико-орієнтованого підходу в освітньому процесі було проведено педагогічний експеримент, який засвідчив, що його реалізація в освітньому процесі є ефективним для формування практичних навиків програмування у студентів і забезпечує якість підготовки майбутніх фахівців.

Висновки. Практико-орієнтований підхід є одним із ключових чинників якісної професійної підготовки майбутніх фахівці комп’ютерного профілю, а його реалізація в освітньому процесі є ефективним способом формування практичних навиків програмування у студентів. Це передбачає розробку і реалізацію системи професійної підготовки майбутніх фахівців шляхом розширення теоретико-методологічного підґрунтя та впровадження відповідних дисциплін в освітній процес зазначених фахівців.

МОТИВАЦІЯ ВОЛОНТЕРІВ ЧЕРНІГІВЩИНИ В УСНИХ СВІДЧЕННЯХ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Олена Третяк — 2026-05-26

У статті досліджено мотивацію волонтерів Чернігівщини за матеріалами усних свідченнях періоду російсько-української війни. Проаналізовано основні чинники залучення до волонтерської діяльності, особливості їх формування та трансформації під впливом подій війни упродовж 2014–2025 рр. Встановлено, що мотивація волонтерів має комплексний характер і поєднує морально-етичні, патріотичні, родинно-особистісні та соціально-психологічні мотиви. Особливу увагу приділено впливу безпосередньо пережитого воєнного досвіду на активізацію волонтерської діяльності мешканців Чернігівщини.

Метою статті є дослідження мотиваційних чинників волонтерської діяльності на Чернігівщині в період російсько-української війни на основі усноісторичних джерел, а також виявлення особливостей формування та трансформації мотивації волонтерів під впливом подій війни у 2014–2025 рр.

Методологія. Методологічну основу дослідження становлять підходи усної історії та історичної антропології, які дозволяють розглядати волонтерство як форму громадянської активності та індивідуально пережитий досвід війни. Для досягнення поставленої мети використано комплекс загальнонаукових і спеціально-історичних методів. Історико-генетичний метод застосовано для аналізу формування та трансформації мотивації волонтерської діяльності на різних етапах російсько-української війни. Біографічний метод використано для визначення індивідуальних траєкторій залучення респондентів до волонтерського руху. Метод усної історії та наративний аналіз дали змогу інтерпретувати усні свідчення, виявити мотиви волонтерської діяльності та особливості осмислення респондентами власного досвіду. Метод узагальнення використано для виокремлення основних груп мотивів волонтерської діяльності.

Наукова новизна полягає у з’ясуванні мотивації волонтерів Чернігівщини на основі усноісторичних джерел та виявленні особливостей її трансформації в умовах російсько-української війни. Встановлено, що мотиваційна структура волонтерської діяльності зазнала змін під впливом повномасштабного вторгнення 2022 р., досвіду облоги Чернігова, окупації частини територіальних громад та безпосереднього переживання воєнних подій. Доведено, що волонтерство для значної частини респондентів стало не лише формою допомоги військовим і цивільному населенню, а й механізмом адаптації до воєнної реальності та способом осмислення власного досвіду.

Висновки. Усні свідчення волонтерів Чернігівщини засвідчують, що основними мотивами волонтерської діяльності є моральна відповідальність, патріотичні переконання, підтримка близьких, громадянська солідарність та прагнення подолати наслідки травматичного воєнного досвіду. Встановлено, що після початку повномасштабного вторгнення мотивація волонтерів суттєво трансформувалася й набула більш особистісного та емоційного характеру. Дослідження підтверджує значний евристичний потенціал усноісторичних джерел для вивчення механізмів громадянської самоорганізації та суспільної стійкості в умовах війни.

АДАПТИВНІ СТРАТЕГІЇ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Андрій Шпот — 2026-05-29

У статті здійснено комплексне теоретико-прикладне дослідження адаптивних стратегій цифровізації професійного навчання в умовах повномасштабної війни в Україні. Автор детально аналізує докорінну трансформацію освітньої парадигми, що була спровокована необхідністю збереження безперервності підготовки фахівців на тлі критичних безпекових ризиків, руйнування матеріально-технічної бази та масової міграції суб’єктів освітнього процесу. Через призму концепту «технологічного посередництва» розглянуто еволюцію цифрових рішень від початкового реагування на пандемію до стратегічної адаптації в умовах воєнного стану. Особливу увагу зосереджено на інтеграції хмарних технологій, інструментів штучного інтелекту та методик мікронавчання як фундаментальних компонентів розбудови резильєнтної освітньої системи, здатної функціонувати в екстремальних умовах.

З’ясовано, що ключовим чинником стабільності професійної освіти є формування «цифрової адаптивності» – здатності системи до динамічної трансформації у відповідь на інфраструктурні виклики. У ході аналізу наукового доробку 2014–2026 років виокремлено стратегічні вектори розвитку цифрової екосистеми, що базуються на впровадженні асинхронних моделей навчання та використанні технологій «захоплення лекцій». Окреслено роль мережевої кооперації інституцій та відкритих науково-освітніх систем як ресурсів, що дозволяють мінімізувати негативний вплив війни. Акцентовано на переосмисленні професійної ролі педагога, який у сучасних кризових умовах трансформується з ретранслятора знань у модератора цифрових екосистем та «дизайнера освітнього досвіду», що потребує високого рівня персоналізованої цифрової компетентності.

У межах дослідження доведено, що системне впровадження адаптивних стратегій, які поєднують безпекові протоколи з інноваційними EdTech-рішеннями, є безальтернативним шляхом забезпечення якості професійної підготовки. Обґрунтовано, що використання інтелектуальних систем управління навчанням та горизонтальної взаємодії університетів дозволяє не лише нівелювати поточні інфраструктурні втрати, а й закласти підґрунтя для конкурентоспроможності фахівців у період повоєнної відбудови України.

Мета статті – теоретично обґрунтувати зміст та структурні компоненти адаптивних стратегій цифровізації професійної підготовки фахівців, спрямованих на забезпечення стійкості, безпеки та якості освіти в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення.

Методологічною основою дослідження є системний та компетентнісний підходи. Використано комплекс теоретичних методів: системно-структурний аналіз нормативних документів та наукових джерел (2014–2026 рр.), метод наукової специфікації для визначення сутності детермінанти «цифрова адаптивність», а також синтез вітчизняного та зарубіжного досвіду цифрової трансформації університетського середовища.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному: вперше теоретично обґрунтовано цілісну модель адаптивної цифровізації професійної підготовки в умовах воєнного стану, ключовою особливістю якої є інтеграція децентралізованої мережевої кооперації («peer-to-peer») та технологій асинхронного «захоплення лекцій» (lecture capture), що дозволяє забезпечити дидактичну стійкість (didactic resilience) в умовах критичної інфраструктурної нестабільності; дістало подальшого розвитку концептуальне розуміння професійної ролі педагога, якого визначено як «дизайнера освітнього досвіду» та модератора цифрових екосистем; доведено доцільність використання штучного інтелекту як стратегічного «ко-пілота» викладача для персоналізації навчання та вивільнення ресурсу на емпатійну взаємодію зі здобувачами; уточнено зміст детермінанти «цифрова адаптивність» освітньої системи, яку, на відміну від традиційної «цифровізації», трактовано як здатність системи до миттєвої реконфігурації освітніх траєкторій та безпекових протоколів у відповідь на екстремальні зовнішні виклики.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРАКТИКУМУ (ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ОБРОБКИ МЕТАЛІВ) ТА МЕХАНІЧНОЇ ОБРОБКИ МАТЕРІАЛІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ

Олександр Шульга — 2026-05-29

У статті розглянуто особливості викладання дисциплін технологічного циклу у закладах вищої освіти в умовах змішаного навчання, що поєднує традиційні форми аудиторної роботи з використанням дистанційних освітніх технологій. Предметом аналізу стали навчальна дисципліна «Механічна обробка матеріалів» та дисципліна «Технологічний практикум» у межах Модуля IV «Основи технології обробки металів». Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх учителів технологій за умов поєднання очного й дистанційного форматів навчання, а також потребою збереження практико-орієнтованого характеру технологічної освіти.

Мета роботи є обґрунтування дидактичних, організаційних і методичних засад викладання зазначених дисциплін у змішаному форматі з урахуванням їх змісту, навчальних завдань, специфіки формування практичних умінь і вимог до безпечного виконання технологічних операцій.

Методологія. У дослідженні використано аналіз робочих програм дисциплін, порівняльний аналіз, узагальнення наукових джерел із проблеми змішаного навчання у вищій школі та професійно орієнтованій підготовці. Особливу увагу приділено визначенню співвідношення між теоретичним опрацюванням навчального матеріалу, самостійною роботою студентів і практичною діяльністю у навчальних майстернях.

Наукова новизна. Встановлено, що змішане навчання в підготовці майбутніх учителів технологій є педагогічно доцільним за умови чіткого розмежування тих видів діяльності, які можуть ефективно виконуватися в онлайн-режимі, і тих, що обов’язково потребують очної майстерневої чи лабораторної присутності. Доведено, що теоретичний матеріал, зокрема ознайомлення з технологічними процесами, обладнанням, інструментами та правилами організації праці, може бути реалізований дистанційно, тоді як формування практичних умінь, пов’язаних із виконанням операцій механічної обробки металів, має здійснюватися переважно в очному форматі під безпосереднім керівництвом викладача.

Висновки. Запропоновано методичні підходи до організації змішаного навчання з урахуванням специфіки металообробки, техніки безпеки, самостійної роботи студентів та компетентнісної спрямованості підготовки. Обґрунтовано, що ефективне поєднання онлайн- і офлайн-компонентів сприяє підвищенню якості засвоєння теоретичних знань, розвитку відповідальності студентів за власне навчання та забезпеченню належного рівня професійної готовності майбутніх учителів технологій.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ДО ВИКОРИСТАННЯ ФІТНЕС-ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Ірина Янченко — 2026-05-29

У статті здійснено теоретичне обґрунтування особливостей підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту до використання фітнес-технологій у професійній діяльності. Актуальність дослідження зумовлена модернізацією системи вищої освіти, орієнтацією на компетентнісну модель підготовки фахівців, а також зростанням ролі фітнес-технологій у сучасній фізкультурно-оздоровчій, спортивній та рекреаційній практиці.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та визначенні особливостей підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту до використання фітнес-технологій у професійній діяльності, а також у виявленні педагогічних умов підвищення ефективності цього процесу в системі вищої освіти. Для досягнення мети дослідження визначено такі завдання: проаналізувати стан наукового розроблення проблеми підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту до використання фітнес-технологій; уточнити сутність ключових понять; визначити роль фітнес-технологій у структурі професійної діяльності фахівця; схарактеризувати компоненти готовності здобувачів освіти до їх використання; обґрунтувати педагогічні умови підвищення ефективності професійної підготовки та окреслити перспективи її вдосконалення. Для досягнення мети використано комплекс теоретичних методів дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизацію науково-методичної літератури, структурно-логічний аналіз і прогностичний метод.

Методологія дослідження базується на застосуванні компетентнісного, системного, діяльнісного, особистісно орієнтованого та інтегративного підходів.

Наукова новизна полягає у теоретичному обґрунтуванні підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту до використання фітнес-технологій у професійній діяльності як цілісного педагогічного процесу, що передбачає інтеграцію сучасних фітнес-напрямів, методик функціонального тренінгу, оздоровчих програм та практико-орієнтованих форм навчання у зміст професійної освіти.

Висновки. Теоретичний аналіз засвідчив, що підготовка майбутніх фахівців фізичної культури і спорту до використання фітнес-технологій є важливим напрямом удосконалення професійної освіти. Уточнено сутність ключових понять, визначено роль фітнес-технологій у структурі професійної діяльності фахівця, схарактеризовано компоненти готовності здобувачів освіти до їх використання. Обґрунтовано педагогічні умови підвищення ефективності підготовки, зокрема оновлення змісту навчання, поєднання теорії і практики, використання інноваційних методів, індивідуалізацію та формування рефлексивної позиції. Це дозволяє розглядати досліджуваний процес як системну основу формування професійної готовності майбутніх фахівців до застосування сучасних фітнес-технологій.