Вісник Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕСТЕТИЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: ПОТЕНЦІАЛ, МЕТОДИ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Андрій Волинець — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета даного дослідження є виявлення та обґрунтування способів використання технологій штучного інтелекту для естетизації навчального процесу у закладах освіти, визначити педагогічні умови, що сприяють гармонійному поєднанню естетичного та дидактичного компонентів у взаємодії людини і ШІ.

Методологія. Дослідження здійснене на основі поєднання положень низки методологічних підходів, зокрема: поєднання теоретичного аналізу з вивченням наукових джерел з естетики, педагогіки, філософії техніки, освітніх технологій. Задіяний контент-аналіз з оглядом і класифікацією AI-інструментів, що можуть бути застосовані в освіті для естетичних завдань. Порівняльний аналіз – зіставлення традиційних і AI-підходів до естетизації освіти. Також використовується метод експертного опитування – залучення викладачів та педагогів для оцінки ефективності запропонованих рішень.

Використовується метод моделювання та апробація освітніх завдань із використанням ШІ у навчальних групах, з подальшим аналізом результатів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що запропоновано класифікацію функцій ШІ в освітньому процесі. Обґрунтовано педагогічні умови ефективної інтеграції ШІ без втрати гуманістичної складової в освіті. Сформульовано критерії естетичної цінності ШI-продуктів у навчанні, що поєднують мистецькі та дидактичні прийоми.

Висновки. ШІ в освітньому середовищі здатен генерувати мультимодальні форми контенту, адаптовані до індивідуальних особливостей здобувачів освіти.

Естетизація освітнього процесу із застосуванням ШІ потребує створення педагогічних умов, які б забезпечували баланс між технологічною ефективністю та автентичністю культурно-мистецького досвіду.

Таким чином, результати дослідження окреслюють перспективи подальшої роботи у напрямі створення цілісної моделі естетизації освіти на основі ШІ, яка поєднуватиме філософсько-естетичні принципи з практичними педагогічними інструментами. Це дозволить перетворити освітній процес на простір гармонійного поєднання технології, культури та особистісного учня.

Штучний інтелект може стати каталізатором нової освітньої парадигми, у якій естетичний та дидактичний виміри функціонують у єдиному цілісному середовищі. Реалізація цього потенціалу потребує систематичного наукового вивчення, розробки педагогічних моделей, адаптації етичних норм і підготовки педагогів до критичного та творчого застосування новітніх технологій у навчальному процесі.

ПОТЕНЦІАЛ ФОРТЕПІАННОГО НАВЧАННЯ У ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ХУДОЖНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ З УЧНЯМИ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Тетяна Дорошенко — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті: теоретично обґрунтувати потенціал фортепіанного навчання у професійній підготовці майбутнього вчителя музичного мистецтва та визначити його роль у формуванні готовності до художньої комунікації з учнями підліткового віку.

Методологія. Теоретичні методи: аналіз, синтез, систематизація й узагальнення наукових джерел з проблем мистецької освіти, художньої комунікації та фортепіанної підготовки; порівняльно-логічний аналіз – для зіставлення підходів учених до тлумачення сутності художньої комунікації; структурно-функціональний метод – з метою визначення компонентів готовності майбутнього вчителя музичного мистецтва до художньої комунікації; педагогічне моделювання – для окреслення педагогічних умов ефективної реалізації потенціалу фортепіанного навчання.

Наукова новизна. Уточнено сутність і структуру готовності майбутнього вчителя музичного мистецтва до художньої комунікації з підлітками; обґрунтовано потенціал фортепіанного навчання у підготовці вчителя музичного мистецтва до художньої комунікації з учнями підліткового віку; визначено педагогічні умови ефективного формування зазначеної готовності.

Висновки. У результаті дослідження встановлено, що фортепіанне навчання є важливим педагогічним ресурсом у підготовці майбутнього вчителя музичного мистецтва до художньої комунікації з підлітками. Його художньо-виконавський, інтерпретаційний та емоційно-комунікативний потенціал сприяє розвитку художнього мислення, емпатійності, здатності до творчого діалогу та педагогічної рефлексії.

Системна реалізація зазначеного потенціалу забезпечує підготовку вчителя нового типу – фахівця, здатного до емоційно насиченої взаємодії з учнями, організації спільного музичного переживання та ефективного використання мистецтва як засобу духовного розвитку особистості підлітка.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням і впровадженням методики формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до художньої комунікації з підлітками у процесі фортепіанного навчання.

СТАТТІ ІСПАНСЬКИХ ПЕДАГОГІВ У «БЮЛЕТЕНІ ВІЛЬНОГО ІНСТИТУТУ ПРОСВІТНИЦТВА» У 1890–1910-Х РОКАХ

Владислав Носовець — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Іспанська педагогічна преса на межі ХІХ–ХХ століть була представлена численними періодичними виданнями, як столичними, так і провінційними. Проте особливе значення мав мадридський часопис «Бюлетень Вільного Інституту просвітництва» (1877–1936).

Мета роботи передбачає вивчення педагогічної проблематики, представленої у мадридському періодичному виданні «Бюлетень Вільного Інституту просвітництва» у 1890–1910-х роках.

Методологія. У процесі дослідження педагогічної проблематики публікацій «Бюлетеню Вільного Інституту просвітництва» на межі ХІХ–ХХ століть застосовувалися конкретно-наукові методологічні підходи: порівняльно-педагогічний, парадигмально-педагогічний, проблемно-історичний, герменевтичний. Основними методами дослідження були педагогіко-ретроспективний, порівняльно-зіставний, метод герменевтики.

Наукова новизна. У статті сфокусовано увагу на спектрі педагогічних проблем, порушених видатними іспанськими освітянами у мадридському часописі «Бюлетень Вільного Інституту просвітництва» на межі ХІХ–ХХ століть.

Висновки. «Бюлетень Вільного Інституту просвітництва» – унікальне періодичне видання у мозаїці іспанської педагогічної преси межі ХІХ–ХХ століть. Це – найповніше зібрання імен найвидатніших освітян Іспанії того часу. Часопис був відомий в Європі й Америці, і чимало педагогів із різних країн світу співпрацювали з ним.

Найважливішою особливістю «Бюлетеню Вільного Інституту просвітництва» було просування найвільніших ідей розбудови народної освіти – від світськості школи до демократичних засад управління системою освіти в державі. Весь спектр найгостріших педагогічних проблем кінця ХІХ – початку ХХ століття знайшов відображення у «Бюлетені Вільного Інституту просвітництва», в оригінальних працях іспанських освітян – борців за величну й могутню Батьківщину.

АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ЕФЕКТИВНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ

Інна Павленко — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Актуальність статті зумовлена зростанням ролі фізичного виховання та спорту як складника публічної політики, а також потребою підвищення ефективності управління галуззю в умовах обмежених ресурсів і нерівного доступу населення до якісних фізкультурно-спортивних послуг. Для України ця проблематика набуває особливого значення з огляду на демографічні та медико-соціальні виклики, збереження людського потенціалу у воєнний і післявоєнний періоди. У цьому контексті актуальним є узагальнення зарубіжного досвіду управління сферою фізичного виховання та спорту з метою визначення механізмів, придатних для науково обґрунтованої адаптації в українських умовах.

Мета роботи ‒ узагальнення та порівняльний аналіз зарубіжних моделей і управлінських інструментів забезпечення ефективності систем управління у сфері фізичного виховання та спорту на прикладі Великої Британії, Фінляндії, Франції, Канади та Японії.

Методологія. У процесі дослідження використано наступні теоретичні методи: аналіз і узагальнення навчально-наукових матеріалів, порівняльний аналіз моделей управління, систематизація інструментів політики управління за функціональними блоками.

Наукова новизна дослідження полягає в систематизації зарубіжного досвіду управління сферою фізичного виховання та спорту за функціональними блоками: інституційна координація; стратегічне планування; інфраструктурні інвестиції; стандартизація якості послуг; міжсекторальна взаємодія; моніторинг участі та регулярності, а також в обґрунтуванні ефективності управлінських систем, що забезпечують підвищення доступності, якості та результативності політики у сфері фізичної культури та спорту.

Висновки. Зарубіжний досвід засвідчує, що управління сферою ФКіС набуває ознак комплексної публічної політики, яка поєднує стратегічне планування, інфраструктурні рішення, комунікаційні інструменти та системний моніторинг участі населення у фізичній активності. Ефективність управлінських моделей забезпечується поєднанням інституційної координації, довгострокових стратегій і доказового управління, що дозволяє оцінювати не лише кількість заходів, а реальні зміни у регулярності рухової активності.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ДО ВИКЛАДАННЯ В НОВІЙ ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ

Оксана Пискун — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано основні виклики модернізації технологічної освітньої галузі в умовах реформування профільної середньої освіти і відповідні актуальні проблеми професійної підготовки майбутніх учителів технологій до роботи в старшій школі НУШ. Визначено, якими знаннями та вміннями має володіти майбутній вчитель профільної школи. З опорою на Державний стандарт профільної середньої освіти окреслено основні компоненти змісту професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів технологій. Наведено результати авторського досвіду методичної підготовки майбутніх учителів-магістрів технологій до викладацької діяльності в Новій старшій школі.

Метою статті є аналіз актуальних викликів освітньо-професійної підготовки майбутніх учителів технологій до викладання в Новій профільній школі та пошук шляхів їх вирішення.

Методологія дослідження. Під час дослідження використано такі загальнонаукові методи, як аналіз і систематизація нормативних документів, наукових публікацій і педагогічного досвіду з теми дослідження, інтерпретація та узагальнення результатів.

Наукова новизна полягає у визначенні можливостей підвищення якості професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів технологій до викладання предметів технологічної освітньої галузі, інтегрованих курсів та курсів за вибором у Новій старшій школі.

Висновки. Реформування профільної середньої освіти та переосмислення і модернізація технологічної освітньої галузі вимагають перегляду змісту і підходів до професійної підготовки майбутніх учителів технологій, які будуть здатні повноцінно реалізовувати мету і завдання технологічної освіти в Новій старшій школі. Учительство Нової старшої школи має володіти поглибленими знаннями з технологічної освітньої галузі, здійснювати міжпредметну і міжгалузеву інтеграцію, бути здатним розробляти авторські навчальні програми, залучати учнів до самостійного планування власної освітньої траєкторії, особистісного зростання та професійного орієнтування, володіти новітніми освітніми технологіями та сучасним технологічним обладнанням.

Зміст освітньо-професійних програм підготовки вчителів технологій має бути узгодженим із змістом Державного стандарту профільної середньої освіти, а методична підготовка майбутніх учителів має фокусуватися на формуванні у студентів ґрунтовних фахових знань та вмінь самостійно конструювати зміст і процес навчання учнів із врахуванням актуальних тенденцій розвитку галузі та застосовуванням новітніх освітніх технологій.

СТРУКТУРУВАННЯ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ АГРОНОМІВ З ТЕХНОЛОГІЇ ЗБЕРІГАННЯ ТА ПЕРВИННОЇ ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Олена Плуток — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Питання технології зберігання та первинної переробки продукції рослинництва входять до освітньої програми професійної підготовки майбутніх агрономів як нормативний освітній компонент.

Мета статті: визначити та обґрунтувати зміст професійної підготовки майбутніх агрономів з технології зберігання та первинної переробки продукції рослинництва.

Предметом навчальної дисципліни «Технологія зберігання та первинної переробки продукції рослинництва» у професійній підготовці майбутніх агрономів є технологічні стадії та операції, що реалізуються у процесі зберігання сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки з метою мінімізації кількісних та якісних втрат.

Основною метою підготовки майбутніх агрономів з технології зберігання та первинної переробки продукції рослинництва є формування окремих компетентностей вирішення проблем збереження вирощеної сільськогосподарської продукції рослинного походження з врахуванням технологічних, економічних та регіональних особливостей аграрних підприємств із застосуванням сучасних технологій первинної переробки одержаної сировини на основі досягнень науки та техніки.

Методологією дослідження слугували ідеї системного, особистісно орієнтованого, діяльнісного, компетентнісного та технологічного підходів в освіті.

Наукова новизна. На основі теоретичного аналізу науково-практичного обґрунтування технології зберігання та первинної переробки продукції рослинництва з опорою на ідеї системного, особистісно орієнтованого, діяльнісного, компетентнісного та технологічного підходів в освіті розроблені методичні рекомендації щодо структури та змісту підготовки майбутніх агрономів з проблем технології зберігання та первинної переробки продукції рослинництва.

Висновки. Досягнення мети формування професійної компетентності майбутніх агрономі з технології зберігання та первинної переробки продукції рослинництва можливе у відповідному змісті теоретичного та практичного навчання курсу «Технологія зберігання та первинної переробки продукції рослинництва» при інтеграції цифрових технологій, удосконаленні виробничого навчання та впровадженні компетентнісного підходу в освітній процес підготовки майбутніх агрономів.

ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ТВОРЧОЇ ВЗАЄМОДІЇ З ДИТЯЧИМ ХОРОМ В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

Людмила Степанова — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті – висвітлення питань творчої взаємодії майбутніх учителів музичного мистецтва з дитячим хором в контексті теорії та методики музичної освіти.

Методологія. Для досягнення мети застосовано методи науково-теоретичного аналізу, синтезу та узагальнення щодо розуміння особливостей сучасної освіти, узагальнення практичного досвіду щодо професійної підготовки майбутніх фахівців музично-педагогічної галузі.

Наукова новизна. У статті викладено позицію автора, яка акцентує значення знань з теорії та методики музичної освіти для підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до творчої взаємодії з дитячим хором.

Висновки. У процесі опанування теорії та методики музичної освіти майбутні фахівці збагачують свої знання розумінням психолого-педагогічних особливостей дітей шкільного віку і пов’язану з цим специфіку педагогічного спілкування з учнями на основі взаєморозуміння та взаємоповаги. Вони здобувають відповідні методичні знання щодо того, як працювати з хором на уроці і у позакласній діяльності, виконуючи завдання сучасної музичної освіти – формування музичної культури та музично-естетичного смаку, розвитку музичних здібностей, емоційної сфери, музичного мислення учнів, активізації їх творчої діяльності. Щодо дисциплін фахового навчання, теорія та методика музичної освіти виконує інтегральну функцію, чим додає завершеності підготовці майбутніх учителів музичного мистецтва до творчої взаємодії з дитячим хором і сприяє успішній реалізації в майбутній професії. Ефективність фахового навчання, яке і ґрунтується на застосуванні принципів інтеграції та діалогічної взаємодії, забезпечується низкою педагогічних умов, серед яких акцентуємо реалізацію міждисциплінарних зв’язків. При цьому, питання взаємодії є ключовим у досягненні успішності музично-освітнього процесу.

КРЕАТИВНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ: ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

Олена Тютюнник — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті – проаналізувати теоретичні й практичні засади креативного розвитку особистості в освітньому процесі закладів вищої освіти засобами нормативних і вибіркових освітніх компонентів (на прикладі професійної підготовки майбутніх учителів у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка).

Методологія. Під час дослідження взято до уваги положення таких методологічних підходів: аксіологічного, особистісно орієнтованого, компетентнісного. Застосовано такі методи: аналізу (для опрацювання наукової літератури з досліджуваного питання) і синтезу (для упорядкування відібраного матеріалу); порівняльно-зіставний – для з’ясування наукової позиції окремих учених щодо досліджуваної проблеми; систематизації й узагальнення – для формулювання висновків; спостереження за освітнім процесом, опитування здобувачів і викладачів із метою вивчення поточного стану, досвіду й перспектив формування креативності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти.

Наукова новизна. У статті обґрунтовано теоретичні й методичні засади креативного розвитку особистості в освітньому процесі закладів вищої освіти засобами нормативних і вибіркових освітніх компонентів (на прикладі професійної підготовки майбутніх учителів у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка).

Висновки. З’ясовано, що креативність особистості – це здатність генерувати нові, оригінальні ідеї та рішення, відхиляючись від стандартних шаблонів мислення, і втілювати їх у життя. Обґрунтовано, що ця здатність є ключовою для творчої самореалізації та розв’язання проблем. Її варто цілеспрямовано розвивати в межах освітнього процесу закладів вищої освіти засобами нормативних («Педагогіка», «Методика наукових досліджень», «Педагогіка вищої школи») і вибіркових («Креативний розвиток особистості в освітньому процесі», «Педагогічна конфліктологія», «Педагогіка вищої, фахової передвищої освіти») навчальних дисциплін. Констатовано, що ефективними в процесі розвитку креативності майбутніх учителів будуть метод синектики, метод придумування, метод «Якби …», метод гіперболізації, метод образної картини, метод аглютинації, метод «мозкового штурму», метод морфологічного ящика, функціональний аналіз, а також метод розв’язання навчальних ситуацій і метод SCAMPER.

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В БРАТСЬКИХ ШКОЛАХ УКРАЇНИ XVII СТ. КРІЗЬ ПРИЗМУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОСВІТНІХ ТРАДИЦІЙ

Марина Кондрашова, Олександр Кондрашов, Лариса Мех — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення історичних моделей освітнього менеджменту як складової формування сучасної національної освітньої політики, а також виявлення впливу європейських освітніх традицій на розвиток українських братських шкіл і можливостей адаптації досвіду їх демократичного управління до сучасної системи освіти України.

Метою роботи є аналіз і порівняння менеджменту освітнього процесу в братських школах України XVII ст. крізь призму європейських освітніх традицій та виявлення особливостей управлінських моделей цих закладів. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема історико-порівняльний, історико-генетичний методи, структурно-функціональний аналіз, узагальнення та систематизація. У статті досліджено особливості менеджменту освітнього процесу в братських школах України XVII століття в контексті впливу європейських освітніх традицій ранньомодерної доби. Розкрито організаційні засади функціонування братських шкіл як осередків громадського самоврядування, що поєднували освітню, культурну та виховну діяльність. Проаналізовано структуру управління навчальним процесом, зокрема роль братств у формуванні змісту освіти, контролі якості викладання та доборі педагогічних кадрів. Визначено ключові елементи освітнього менеджменту, серед яких нормативне регулювання діяльності, колегіальність управління, орієнтація на якість освіти та морально-етичне виховання. Особливу увагу приділено формам самоврядування, ролі громадськості у прийнятті управлінських рішень і запозиченню західноєвропейських освітніх моделей.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу менеджменту освітнього процесу братських шкіл України XVII ст. в управлінському контексті з урахуванням впливу європейських освітніх традицій, а також у систематизації їх управлінських механізмів (організаційних, фінансових, кадрових, контрольних) як цілісної моделі освітнього менеджменту. Результати дослідження можуть бути використані для поглиблення історико-педагогічних студій та осмислення витоків сучасного освітнього менеджменту.

КОЛЕГІЇ ТА КОЛЕГІУМИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ОСВІТНЬОМУ І РЕЛІГІЙНОМУ ПРОСТОРІ ХVІІ–ХVІІІ СТ.

Володимир Дятлов — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті розглянути проблему, яким чином такий тип навчального закладу як колегіум стає одним із провідних у європейському релігійному, освітньому і науковому просторі доби Раннього Модерну. Автор розглядає різні релігійно-конфесійні чинники, що вплинули на формування різних систем освіти і вплинули на появу різних типів колегій та колегіумів. Для вирішення поставлених завдань автор використовує в першу чергу метод компаративного аналізу.

Результати. Розвиток освіти і поширення такого типу навчального закладу як колегіум тісно пов’язано з кризою університетів та освітніми і релігійно-конфесійними процесами ХVІ – ХVІІ століть. На критиці середньовічної університетської схоластики набула розвитку гуманістична освіта і гуманістичні колегіуми, які виступали як альтернатива університетам, де панувала схоластика. Реформація створила свою систему масової освіти віруючих, що було принципово новим для того часу. У річищі своєї Реформи і Контрреформації провідну роль у впровадженні нової масової освіти взяв на себе орден єзуїтів. Саме в системі єзуїтської освіти такий тип навчального закладу як колегіум набуває свого «класичного» оформлення. Випробувана у єзуїтських школах і колегіумах педагогічна система єзуїтів показала свою ефективність і набула універсального характеру. Пієтизм утверджує новий тип колегій та колегіумів і презентував арсенал нових методів креативного навчання і виховання.

Висновки. Колегії та колегіуми були гнучкими освітніми моделями, що сприяло їх розповсюдженню та адаптації до різних релігійно-конфесійних систем.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ XVIII СТ.: ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ ОСВІТИ, ЗДОБУТКИ ТА ВИКЛИКИ

Ольга Травкіна — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета роботи. Висвітлити європейські впливи на українську освітню систему ранньомодерної доби, зокрема, освітню модель Чернігівського колегіуму XVIII ст.

Методи дослідження. Використання історико-хронологічного методу в поєднанні з аналітичним, порівняльним й узагальнювальним підходами.

Наукова новизна. Доведено, що Чернігівський колегіум був заснований на європейській класичній системі освіти та вихованні. На основі цього засвоюваного європейського спадку виховувалися цілі покоління педагогів, церковних діячів, медиків, державних службовців. Чернігівський колегіум був одним з осередків розвитку літератури першої половини XVIII ст.

Висновки. Значення Чернігівського колегіуму, заснованому на європейській класичній системі освіти та виховання, який функціонував упродовж XVIII ст. полягає в тому, що він зробив свій внесок у вивчення та знайомство з античною, європейською середньовічною, бароковою спадщиною, гуманістичними традиціями різних верств українського суспільства. Поряд з Київською академією та іншими колегіумами, Чернігівський колегіум був провідником європейських культурних впливів, сприяв зближенню західної і української культур. У другій половині XVIII ст. освітня модель, сформована у XVI ст., за якою був створений Чернігівський колегіум, вже не відповідала вимогам нового часу і потребувала реформування.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ XVIII СТ.: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР

Ірина Соломаха, Тамара Янченко — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є характеристика діяльності Чернігівського колегіуму (1700–1786) як частини освітньої простору України крізь призму його європейської спрямованості.

Методологія. Застосування герменевтичного та наративного підходів забезпечило аргументований виклад діяльності Чернігівського колегіуму у XVIII як цілісного педагогічного процесу. Для написання статті було використано низку загальнонаукових методів: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

Наукова новизна. У статті схарактеризовано діяльність Чернігівського колегіуму у XVIII ст. у контексті розвитку освіти України окресленого періоду. Автори висвітлюють європейські традиції української освіти і розглядають особливості організації освітнього процесу в Чернігівському колегіумі крізь призму європейських освітніх практик.

Висновки. Отже, Чернігівський колегіум у XVIII ст., як й інші колегіуми, за влучним висловом Л. Посохової, знаходився на «перехресті культур, традицій, епох». Синергія впливів визначила двовекторність розвитку педагогічних засад в освіті України, загалом, і в діяльності Чернігівського колегіуму, зокрема. Функціонування Чернігівського колегіуму як помітного складника українського освітнього простору характеризувалося наявністю ознак традиційної національної культури та європейської наукової думки і педагогічної практики. Це виявлялося у дидактичних і виховних підходах до організації освітнього процесу, а також у правилах і нормах життя студентів та викладачів і сприяло розвитку вищої освіти в Україні ранньомодерного європейського зразка.

Розвиток української освіти у європейському освітньому просторі, зв’язки української освіти з європейською відбувалися і в інші історичні періоди. Вони були різними за інтенсивністю і залежали від специфіки політичного та суспільного розвитку України.

Перспективи подальших досліджень можуть бути пов’язані з виявленням фактологічних матеріалів і здійсненням аналітичних або узагальнюючих розвідок щодо європейської спрямованості діяльності Чернігівського колегіуму та закладів освіти – його наступників у різні історичні періоди.

ШКІЛЬНА ДРАМА В ЧЕРНІГІВСЬКОМУ КОЛЕГІУМІ

Валерій Ладисєв — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано феномен шкільної драми в Чернігівському колегіумі як складову освітньо-культурного процесу України XVII–XVIII ст. Розглянуто історичні умови розвитку шкільної драми у колегіумі, її зв’язок із навчальними курсами поетики та риторики, жанрові й мовні особливості, а також ідеологічні та виховні функції. Особливу увагу приділено ролі шкільної драми як форми публічної репрезентації православного освітнього осередку.

Метою статті є комплексний аналіз шкільної драми в Чернігівському колегіумі як складової освітнього, культурного та ідеологічного процесу України кінця XVII – першої половини XVIII ст., а також визначення її ролі у формуванні традицій українського театру.

Методологія ґрунтується на поєднанні історико-культурного та порівняльного підходів із використанням елементів інтерпретаційного аналізу. Це дало змогу розглянути шкільну драму як складову барокової культури й освітнього процесу православних колегіумів, зіставити театральні практики Чернігівського колегіуму з іншими освітніми осередками та окреслити жанрові, мовні й ідейні особливості драматичних творів і їхні функції. Дослідження здійснено з урахуванням міждисциплінарного підходу, що дозволило розглядати шкільну драму як комплексне явище ранньомодерної доби.

Наукова новизна. У статті здійснено комплексний аналіз шкільної драми Чернігівського колегіуму як складової освітнього процесу та барокового культурного середовища Лівобережної України. Уточнено функціональне призначення шкільної драми у структурі колегіумної освіти, зокрема її дидактичний, риторичний, світоглядний і репрезентативний виміри. Обґрунтовано системний характер шкільної драми як інтегрованого елементу навчання, пов’язаного з курсами поетики та риторики. Поглиблено уявлення про роль Чернігівського колегіуму як регіонального освітнього осередку, у якому відбувалося формування традицій українського шкільного театру ранньомодерної доби.

Висновки. Шкільна драма в Чернігівському колегіумі постає як цілісний культурно-освітній феномен, інтегрований у навчальний процес і барокову культуру. Вона виконувала комплекс взаємопов’язаних функцій – дидактичну, риторичну, світоглядну та репрезентативну, сприяючи формуванню комунікативних умінь і світоглядних орієнтирів вихованців. Обґрунтовано системний характер шкільної драми в Чернігівському колегіумі і її роль як інструменту публічної репрезентації православного освітнього осередку. Діяльність Чернігівського колегіуму засвідчує вагомий внесок регіональних освітніх центрів у становлення української театральної традиції ранньомодерної доби.

ВНЕСОК КАФЕДРИ ФІЛОСОФІЇ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЇ У СТАЛИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Олена Колесник, Марина Столяр — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Метою даного дослідження є узагальнення інформації щодо здобутків кафедри філософії та культурології НУЧК. Для досягнення цієї мети було проведено докладний розгляд результатів діяльності кожного викладача даного структурного підрозділу Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка за основними напрямами навчальні, наукової та організаційної роботи.

Методологія. Методологічною основою даного дослідження є проблемно-історичний та компаративний підходи. Методи дослідження включають аналіз наукових та науково-публіцистичних текстів, а також звітів щодо методичної. організаційної та виховної діяльності членів кафедри, матеріали з преси та цифрових мас-медіа.

Наукова новизна дослідження полягає в створенні першого в історії Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка системному узагальненні педагогічного, наукового, методичного, організаційного, виховного та культурного-просвітницького доробку співробітників кафедри за понад 30-річний період її діяльності.

Висновки. Кафедра філософії та культурології НУЧК імені Т. Г. Шевченка має понад як 30-річну історію. Методологічним кредо кафедри є вивчення філософських, естетичних теорій та ідей в контексті конкретних культур, в межах яких відбувається діалог філософії з міфологією, наукою, релігією, мистецтвом. Кожного року кафедра виступає організатором чи співорганізатором міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських наукових конференцій. Члени кафедри за останні 5 років виграли та реалізували чотири міжнародні проєкти. На кафедрі працюють гуртки, діють Міжнародний міжпредметний клуб, молодіжний аматорський театр «EX LIBRIS», проводяться екологічні заходи.

В результаті проведеного збирання та систематизації матеріалу можна підсумувати, що кафедра філософії та культурології здійснила і продовжує продукувати чималий внесок у сталий розвиток Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. Це стосується усіх основних форм роботи: наукової, методичної, організаційної, культурно-просвітницької.

Із 17 цілей сталого розвитку, визначених ООН, діяльність викладачів кафедри має безпосереднє відношення до 7. Як і варто було чекати, найбільш безпосереднім чином реалізуються такі цілі як: 4 – Якісна освіта, та 17 – Партнерство заради сталого розвитку. Проте, в процесі педагогічної, наукової, організаційної, виховної та культурно-просвітницької діяльності, викладачі кафедри вносять доробок в реалізацію також таких цілей як: 3 – Міцне здоров’я і благополуччя (зокрема, в психологічному аспекті), 5 – Гендерна рівність, 11 – Сталий розвиток міст і громад, 15 – Захист та відновлення екосистем суші.

Колектив кафедри продовжує активну роботу в складних умовах війни. Сподіваємося, що його наступні досягнення продовжать закладені традиції та стануть предметом майбутніх наукових досліджень.

ФІЛОСОФСЬКІ ТРАДИЦІЇ УНІВЕРСИТЕТУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ДОСВІДУ ДІАЛОГУ ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ: НАУКОВІ СЕМІНАРИ ПРОФЕСОРА ВОЛОДИМИРА ЛИЧКОВАХА

Вікторія Пуліна — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У статті розкривається проблема взаємодії вчителя та учня. Підкреслюється значимість постаті вчителя для формування наукового бачення та особистісного професійного зростання. Представлений приклад набуття навичок філософського мислення та глибинного усвідомлення через спілкування учня з вчителем на прикладі власного досвіду опанування світової філософської думки на наукових семінарах професора Володимира Личковаха.

Мета статті – теоретичне осмислення феномену взаємодії вчителя та учня в процесі опанування підвалин світової філософської думки та виявлення плідних механізмів впливу наставника на слухача у контексті вироблення навичок володіння методологічним інструментарієм філософії та розвитку самостійного евристичного мислення.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становить системний підхід, що дає можливість повною мірою охопити означену проблему та виявити сутнісні зв’язки. Крім того використано феноменологічний підхід, що дозволяє аналізувати феномен взаємодії вчителя та учня з позиції їхньої смислової даності у свідомості суб’єкту та історичний підхід. У статті також застосовано елементи герменевтичного та компаративного методу та загальнонаукові методи аналізу і синтезу для формування структурних кліше взаємодії вчитель–учень.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні феномену діалогічності у взаємодії вчитель – учень, використовуючи власний досвід спілкування з професором-наставником на наукових семінарах та аналіз використання досвіду наукової діалогічності у сучасному навчальному процесі, що сприяє формуванню науковотворчого духу у студентів.

Висновки. У ході дослідження виявлені дієві механізми передачі власного наукового досвіду від вчителя до учня. Серед яких: високий рівень інтелекту, системність. творчій підхід, евристичність, вміння формувати навички самостійного мислення та спонукати до наукового пошуку. Саме вищезазначені риси притаманні знаному науковцю професору Володимиру Личковаху, що створив свою наукову школу естетики у, на той час, Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка. Продовжуючи загальнокультурні філософські традиції він виявився справжнім носієм мудрості і виростив цілу плеяду науковців.

ЖИТТЄВИЙ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ШЛЯХ БОРИСА ВОЛОДИМИРОВИЧА ЯКОВЕНКА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ХІМІКО-БІОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

Олександр Третяк, Ольга Мехед, Вікторія Коваль — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У статті висвітлено життєвий і професійний шлях доктора біологічних наук, професора Бориса Володимировича Яковенка – видатного науковця, педагога та організатора освіти. Розкрито його провідну роль у становленні системи хіміко-біологічної освіти в Чернігові та створенні відповідного факультету в Чернігівському педагогічному інституті (нині – Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка). Описано основні етапи формування матеріально-технічної бази факультету, заснування навчальних лабораторій і розвитку наукових напрямів, зокрема у сфері біохімії гідробіонтів. Наголошено на педагогічній майстерності, людяності та високих моральних принципах професора Б. В. Яковенка, його вагомому внеску у виховання наукових кадрів і формування традицій академічної доброчесності. Відзначено наукові здобутки, організаторські ініціативи та нагороди, які підтверджують його значну роль у розвитку вітчизняної освіти й науки.

Метою дослідження є всебічне висвітлення життєвого і професійного шляху Б. В. Яковенка, визначення його внеску у становлення хіміко-біологічної освіти в Чернігові, розвиток матеріально-технічної бази факультету та формування наукових і педагогічних традицій у закладі вищої освіти.

Методологія. У дослідженні використано історико-біографічний, проблемно-хронологічний та системно-структурний підходи. Джерельну базу становлять архівні матеріали, наукові публікації, спогади колег і учнів, а також офіційні документи Чернігівського педагогічного інституту (нині – Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка).

Наукова новизна. Уперше здійснено узагальнений аналіз ролі Б. В. Яковенка як засновника хіміко-біологічного факультету в Чернігові, розкрито його внесок у створення навчальних лабораторій, розвиток наукових досліджень у галузі біохімії гідробіонтів та формування принципів академічної доброчесності в освітньому середовищі.

Висновки. Діяльність професора Б. В. Яковенка суттєво вплинула на розвиток регіональної біологічної науки та педагогічної освіти. Його наукові здобутки, організаторські ініціативи, педагогічна майстерність і високі моральні принципи сприяли підготовці кваліфікованих наукових кадрів і становленню стійких академічних традицій, що зберігають свою цінність і в сучасних умовах.

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ КАФЕДРИ ХІМІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Ірина Курмакова, Олена Бондар — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Створена у 1982 р. в Чернігівському державному педагогічному інституті імені Т. Г. Шевченка кафедра хімії зазнала суттєвих змін та реформувань і на часі має назву «кафедра хімії, технологій та фармації». Новітня історія кафедри розпочалася у 2019/20 навчальному році і пов’язана з започаткуванням нових освітніх програм: перший набір бакалаврів за спеціальністю 181 Харчові технології здійснено у 2020/2021 н.р., магістрів – у 2022/2023 н.р. Практично одночасно за зверненням керівництва КП «Чернігівводоканал» кафедра розпочала також підготовку фахівців за освітньо-професійною програмою «Водні технології. Водопостачання та водовідведення». Започаткування та розвиток актуальних для Чернігівського регіону і привабливих для абітурієнтів освітніх програм створив певні проблеми, але й забезпечив можливість підготовки бакалаврів і магістрів за вже усталеними для кафедри спеціальностями, як то 014 Середня освіта (Хімія) та 102 Хімія. Одночасно зміцнювався і розширювався колектив кафедри, розвивалися нові сфери наукових досліджень.

Мета роботи – аналіз розвитку кафедри хімії, технологій та фармації, висвітлення її наукового потенціалу, можливостей, освітніх інновацій та внеску у підготовку фахівців в умовах сучасних викликів.

Методологія статі базується на використанні принципу об’єктивності та історизму.

Наукова новизна полягає в проведеному аналізі змін та трансформацій, які забезпечили розвиток кафедри хімії, технологій та фармації в умовах зміни попиту на ринку праці та популярності спеціальностей, трансформацій системи вищої освіти в Україні.

Висновки. Сучасні тенденції запиту здобувачів вищої освіти і суспільства призвели до трансформації кафедри хімії, технологій та фармації, що дозволило на базі накопиченого досвіду започаткувати нові освітні програми, розвинути напрямки наукової діяльності, розкрити творчій потенціал викладачів.

ІСТОРИЧНІ ВІХИ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ У НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОМУ ІНСТИТУТІ ІСТОРІЇ, ЕТНОЛОГІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

Олена Третяк — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У статті висвітлюється становлення та діяльність кафедри психології історичного факультету Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка (нині Навчально-науковий інститут історії імені О. М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка) у період 1993–2004 рр. Представлено склад кафедри і діяльність викладачів, спрямовану на створення умов для особистісного розвитку студентів. Розглянуто наукові досягнення співробітників кафедри психології та показана кількість випускників, які здобували вищу освіту за різними освітніми рівнями. Відзначено роль членів кафедри психології у забезпеченні якості освіти, здійсненні підготовки здобувачів вищої освіти з використанням педагогічних методів та технологій, які дозволяють формувати знання, вміння та навички, спрямовані на підтримку психічного здоров’я, адаптацію та розвиток особистості, діагностику, корекцію психічних станів, подолання стресу, встановлення комунікаційних зв’язків, використання індивідуальних та групових методів у роботі психолога. Підкреслено, що протягом функціонування кафедри психології у складі історичного факультету, її колектив забезпечив підготовку фахівців психологічного профілю, здатних до професійного самоздійснення на конкурентоспроможному рівні.

Мета статті: розглянути історичні віхи та здобутки кафедри психології.

Методологію дослідження складають методи аналізу та синтезу, історико-генетичний, порівняльний, та метод періодизації, які забезпечують висвітлення хронології діяльності кафедри психології та окреслюють основні здобутки її співробітників і випускників.

Наукова новизна полягає в тому, що у статті оприлюднені раніше невідомі матеріали, спогади про діяльність кафедри психології, які були поза увагою чи неналежно досліджені.

Висновки: за результатами проведеного дослідження висвітлено склад кафедри на момент її утворення та подальшого існування. Висвітлено спеціальності, за якими здійснювалася підготовка фахівців. Представлено назви закладу вищої освіти та структурних підрозділів, у складі яких функціонувала кафедра психології. Показано наукові здобутки викладачів та випускників кафедри психології, що розширили межі знань у психологічній, педагогічній та історичній науці.

Перспективи подальшої роботи: отримані результати слугують основою для подальших досліджень про діяльність кафедри психології та висвітлення наукових здобутків її співробітників.

ПРОЄКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ЦЕНТРУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТУДІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Марина Кеда — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті полягає у висвітленні результатів проєктної діяльності Науково-дослідного Центру європейських студій Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка та аналіз їх впливу на інституційний розвиток університету.

Методологічною основою для підготовки публікації є підхід case-study, що передбачає вивчення практичного досвіду діяльності НД ЦЄС із залученням якісного аналізу документів НУЧК, внутрішніх звітів Центру, сайтів проєктів, які відображають процес і результати реалізації проєктів Центру, а також спостережень автора.

Наукова новизна визначається тим, що вперше представлено та комплексно проаналізовано проєктну діяльність Науково-дослідного Центру європейських студій, активності якого раніше не були предметом уваги науковців.

Висновки. Проєктна діяльність заснованого 2021 року Науково-дослідного центру європейських студій стала важливим рушієм розвитку університету в умовах євроінтеграційних процесів та воєнних викликів. Успішно реалізовані проєкти програми Еразмус+ напряму Жан Моне, міжнародні заходи, публікації, стажування та матеріально-технічне оснащення університету засвідчили значний потенціал Центру у сфері освітніх та наукових інновацій. За період 2021–2025 рр. діяльність ЦЄС сприяла підвищенню якості європейських студій, розширенню міжнародного партнерства, розвитку дослідницьких компетентностей студентів та викладачів, удосконаленню освітніх програм, зміцненню інституційної спроможності університету як надійного міжнародного партнера. Завдяки проєктній підтримці НУЧК посилив системне дотримання сучасних освітніх стандартів, отримав можливість більш гармонійно інтегрувати історію Європейського Союзу в навчальні програми та демонструвати практичну цінність європейського досвіду для розвитку вітчизняної освіти. Завдяки комплексному підходу ЦЄС утвердився як один з провідних центрів європейських студій в Україні, що впливає на регіональну експертизу у галузі європеєзнавства, підтримує інтеграцію України до європейського освітнього та наукового простору та створює сталий академічний вплив.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОМУ ІНСТИТУТІ ІСТОРІЇ ТА СОЦІОГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ІМЕНІ О. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА НА МЕЖІ ХХ–ХХІ СТ.

Тамара Дорохіна, Олександр Коваленко, Сергій Токарєв — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета роботи. Мета роботи полягає у висвітленні процесу становлення та розвитку етнографічних досліджень на історичному факультеті (нині – Навчально-науковий інститут історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського) Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, а також аналізі проблематики етнографічних та усноісторичних досліджень, з’ясування їх результатів і можливостей запровадження до наукового і суспільного обігу.

Методологія. Методологічну основу статті становить комплекс загальнонаукових і конкретно-історичних принципів та методів дослідження. Провідне місце серед них займають принципи історизму, об’єктивності, системності. Серед методів дослідження пріоритетним є використання конкретно-пошукового, історико-описового, проблемно-хронологічного, аналітичного, синтетичного, контент-аналізу, що дозволило належним чином інтерпретувати матеріал, здобутий під час усноісторичних досліджень і досягти обґрунтованих висновків.

Наукова новизна. У публікації вперше узагальнений досвід організації та проведення етнографічної практики в Навчально-науковому інституті історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Отримав подальший розвиток аналіз основних результатів етнографічних досліджень, які відбувалися в 2022–2025 рр., присвячених подіям повномасштабної російсько-української війни на Чернігівщині.

Висновки. Етнографічні дослідження на історичному факультеті Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка були запроваджені на початку 1990-х рр. Передумовою їх становлення стали процеси національного відродження після здобуття незалежності України. Проблематика етнографічних студій відповідала основним напрямкам досліджень у вітчизняній етнографічній науці: вивчення матеріальної та духовної культури, зокрема народної кухні, ремесел і промислів, декоративно-ужиткового мистецтва, фольклору, календарної та родинної обрядовості, громадського і родинного побуту. Організація та проблематика етнографічних досліджень зазнала суттєвих змін в умовах пандемії коронавірусної інфекції 2020 р. Студенти в умовах обмежень та соціальної ізоляції вивчали історію та генеалогію власних родин. З початком повномасштабної російсько-української війни фокус досліджень був спрямований на вивчення повсякденного життя населення Чернігівської області в умовах воєнного стану. Результатом проведених усноісторичних досліджень стало формування джерельної бази свідчень очевидців російської військової агресії, їх опрацювання та запровадження до наукового обігу у вигляді доповідей на різного рівня конференціях і публікацій у наукових виданнях.

УКРАЇНОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Світлана Щербина — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У контексті російсько-української війни українознавчий освітній компонент набуває особливої актуальності, оскільки забезпечує протидію деструктивним інформаційним наративам, сприяє формуванню критичного мислення та підвищує рівень національної стійкості молоді. Практика освітнього процесу у закладах вищої освіти переконливо засвідчує, що в кризових реаліях гуманітарна освіта трансформується з інструмента передачі знань у важливий чинник гуманітарної безпеки, інтелектуального спротиву та соціальної консолідації.

Метою статті є аналіз трансформації змісту та методології викладання українознавчих дисциплін у Навчально-науковому інституті історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка у 2022–2025 роках та визначення їхньої ролі у формуванні історичної пам’яті й національної стійкості студентської молоді у контексті повномасштабної агресії.

Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, що синтезує методи історичного, соціокультурного аналізу та усної історії. Застосування принципів історизму, об’єктивності та аксіологічного підходу дозволило комплексно розглянути роль українознавчих дисциплін у формуванні національної стійкості та історичної пам’яті студентської молоді.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні українознавчих дисциплін як ефективного інструменту формування національної стійкості у реаліях воєнного часу на прикладі конкретного регіонального університету. Уперше здійснено системний аналіз досвіду історії щодо інтеграції деколонізаційного підходу, елементів медіаграмотності та усноісторичних практик у викладання українознавчих курсів у період повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це дозволило виявити трансформацію гуманітарної освіти у чинник гуманітарної безпеки та інтелектуального спротиву.

Висновки засвідчують, що українознавчі дисципліни, представлені в освітніх програмах Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського, мають важливе світоглядне, соціально-психологічне та безпекове значення. Вони сприяють формуванню стійкої історичної пам’яті, розвитку громадянської відповідальності та національної ідентичності студентської молоді, а також утвердженню ціннісних орієнтирів, заснованих на усвідомленні тяглості українського історичного досвіду й суб’єктності українського народу.

ТРАДИЦІЇ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Олена Гринь, Ірина Петреченко, Людмила Ясновська — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Метою є висвітлення становлення та розвитку традицій навчання історії України в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка в роки незалежності України, а також у визначенні основних освітньо-методичних підходів і педагогічних практик, що сформувалися в процесі підготовки фахівців.

Методологія. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності та системності, що дозволяють розглядати становлення і розвиток традицій навчання історії України в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка у контексті трансформацій української історичної освіти та змін у системі вищої школи. Принцип історизму дав змогу простежити еволюцію змісту й методики викладання історії України від початку 1990-х рр. до сучасності з урахуванням суспільно-політичних і освітніх процесів, що впливали на розвиток гуманітарної освіти. Принцип системності забезпечив розгляд навчання історії України як складової цілісного освітнього й наукового середовища університету. Історико-генетичний метод використано для аналізу етапів формування системи навчання історії України. Історико-порівняльний метод дозволив зіставити зміст і структуру навчальних курсів різних періодів та простежити зміну методичних підходів до викладання історії. Історико-системний підхід застосовано для дослідження взаємозв’язку між навчальним процесом, науковою діяльністю викладачів і здобувачів освіти та інституційним розвитком університету.

Метод аналізу та узагальнення документальних джерел, зокрема навчальних планів, робочих програм дисциплін, навчально-методичних посібників, матеріалів наукових конференцій і публікацій викладачів, присвячених проблемам історичної освіти та методики викладання історії України дозволив визначити основні напрями розвитку історичної освіти в університеті. Аналіз освітніх практик, зокрема форм організації навчального процесу та використання сучасних освітніх технологій, включно з цифровими платформами, технологіями змішаного й дистанційного навчання, інтеграцією інфомедійної грамотності та цифрових ресурсів у викладанні історичних дисциплін дозволив схарактеризувати стан впровадження інновацій.

Застосування зазначених методологічних підходів і методів дало змогу комплексно дослідити традиції навчання історії України в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та простежити їхню еволюцію.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі становлення та розвитку традицій навчання історії України у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка у період незалежності України. Уперше узагальнено досвід викладання історії України в університеті як цілісної освітньо-наукової практики, що поєднує навчальний процес, наукові дослідження, студентську наукову діяльність та співпрацю із закладами загальної середньої і позашкільної освіти.

У роботі уперше систематизовано еволюцію змісту навчальних курсів історії України, визначено основні освітньо-методичні підходи до їх викладання та показано роль кафедри історії України, археології та краєзнавства у формуванні регіонального осередку історичної науки й підготовці фахівців-істориків.

Окрему увагу приділено висвітленню сучасних тенденцій розвитку методики навчання історії України в університеті, зокрема використанню цифрових освітніх технологій, елементів змішаного та дистанційного навчання, інтеграції медіаграмотності, а також залученню здобувачів освіти до науково-дослідної діяльності, зокрема через участь у наукових конференціях, археологічних та етнографічних експедиціях.

Висновки. Проведене дослідження засвідчує, що традиції навчання історії України в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка сформувалися як цілісна та динамічна система, що поєднує багаторічний академічний досвід із сучасними освітніми підходами. Їх розвиток відбувався у тісному зв’язку із суспільно-політичними трансформаціями, реформуванням вищої освіти та становленням незалежної української держави.

Встановлено, що еволюція змісту навчальних курсів історії України, удосконалення методики навчання та активна науково-дослідна діяльність викладачів і студентів сприяли формуванню потужного освітньо-наукового осередку регіонального рівня. Важливу роль у цьому процесі відіграє кафедра історії України, археології та краєзнавства, яка забезпечує спадкоємність наукових шкіл і високий рівень навчання історії України.

Сучасний етап розвитку історичної освіти в університеті засвідчує ефективне поєднання традиційних методів навчання з інноваційними підходами. Інновації у методиці викладання історії України в НУЧК реалізуються через поєднання авторських методичних розробок, цифрових освітніх технологій, інтерактивних форм навчання та системного професійного розвитку викладачів і здобувачів освіти. Такий підхід забезпечує підготовку фахівців, здатних до критичного аналізу історичних процесів і використання сучасних дослідницьких інструментів у професійній діяльності.

Важливою складовою освітніх традицій є тісний взаємозв’язок навчального процесу з науковою роботою, практичною діяльністю, участь викладачів і студентів у конференціях, археологічних та етнографічних експедиціях, роботі наукових гуртків, проблемних груп і співпраці з освітніми установами, що сприяє формуванню та розвитку дослідницьких компетентностей і професійного мислення.

Накопичений досвід Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка навчання історії України демонструє ефективність поєднання освітньої, наукової та практичної складових підготовки фахівців. Він є важливим прикладом успішного розвитку історичної освіти в умовах сучасних викликів та може бути використаний для подальшого вдосконалення методики навчання історії України у закладах вищої освіти України.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом впливу цифровізації та сучасних викликів на трансформацію історичної освіти, а також із розширенням міждисциплінарних підходів у навчанні історії.

ВОЛОНТЕРСТВО СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЯК ФОРМА ГРОМАДЯНСЬКОЇ АКТИВНОСТІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА)

Андрій Полієнко — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті – аналіз волонтерських практик здобувачів вищої освіти як складової волонтерського руху Чернігівщини в умовах російсько-української війни (2014–2025 рр.) на прикладі Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (далі – НУЧК) та з’ясування їхньої ролі у становленні громадянської активності та соціальної відповідальності молоді в регіональному та інституційному контексті.

Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, наукової об’єктивності та системності. Історико-генетичний метод використано для з’ясування причин і чинників трансформації волонтерської діяльності в умовах російсько-української війни. Історико-порівняльний метод застосовано для зіставлення форм волонтерської активності у різні періоди війни, зокрема до та після 2022 р. Метод усної історії використано для фіксації досвіду учасників волонтерського руху. Метод кейс-стаді дозволив проаналізувати діяльність НУЧК як одного з осередків волонтерського руху Чернігівщини. Застосування цих методів забезпечує комплексний аналіз студентського волонтерства як історичного явища.

Наукова новизна полягає в тому, що уперше у межах історичного аналізу волонтерського руху Чернігівщини введено до наукового обігу матеріали, що відображають студентське волонтерство як інституційну складову регіонального волонтерського середовища в умовах російсько-української війни. На прикладі НУЧК показано трансформацію студентського волонтерства з епізодичної соціальної активності у стійку форму громадянської участі. Використання методу усної історії дозволило зафіксувати суб’єктивний досвід учасників волонтерського руху як джерело до історії повсякдення та соціальної мобілізації населення Чернігівщини.

Висновки. Студентське волонтерство в НУЧК є важливою складовою волонтерського руху Чернігівщини та розвивається у взаємодії з місцевими громадами і громадськими організаціями. У період російсько-української війни, особливо після 2022 р., воно набуло системного характеру та чіткої ціннісної орієнтації, спрямованої на підтримку Збройних сил України, допомогу цивільному населенню та збереження пам’яті про події війни. Досвід НУЧК засвідчує роль закладів вищої освіти як важливих осередків громадянської мобілізації та формування соціальної відповідальності молоді. Зібрані усноісторичні матеріали та зафіксовані волонтерські практики становлять джерельну основу для подальших досліджень історії російсько-української війни на регіональному рівні. Перспективним є вивчення локальних волонтерських ініціатив і ролі університетського середовища у процесах громадянської мобілізації та історії воєнного повсякдення.

СОЦІАЛЬНІ МЕДІА ЯК ОБ’ЄКТ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Ігор Вдовенко, Олена Вдовенко, Алла Пригодій — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Статтю присвячено аналізу соціальних медіа як засобу організації освітнього процесу та об’єкта методологічного дослідження в системі професійної освіти. Зокрема розкрито сутність поняття «соціальні медіа» та проаналізовано їх педагогічні можливості у професійній підготовці здобувачів освіти. Проаналізовано можливості використання соціальних медіа для забезпечення комунікації, обміну інформацією, підтримки освітньої діяльності та формування професійно значущих і цифрових компетентностей. Особливу увагу приділено організаційно-методичним аспектам інтеграції соціальних медіа в освітній процес закладів професійної освіти.

Метою статті є дослідження особливостей застосування соціальних медіа як ефективного засобу організації освітнього процесу та обґрунтування їх ролі як об’єкта методологічного аналізу в системі професійної освіти.

Методологія. У процесі дослідження використано загальнонаукові та педагогічні методи, зокрема аналіз наукової літератури та інтернет-джерел, що висвітлюють проблематику використання соціальних медіа в системі професійної освіти; систематизацію та узагальнення теоретичних положень, які дали змогу сформулювати висновки щодо організаційно-методологічних засад упровадження соціальних медіа в освітній процес.

Наукова новизна полягає в уточненні сутності поняття «соціальні медіа» та систематизації методологічних підходів до вивчення соціальних медіа в системі професійної освіти. Визначено педагогічні можливості соціальних медіа як сучасного освітнього засобу, що сприяє організації освітнього процесу, розвитку професійних і цифрових компетентностей здобувачів освіти, а також формуванню навичок критичного мислення, відповідальної роботи з інформацією та освітньої комунікації.

Висновки. Використання соціальних медіа у професійній освіті сприяє інтенсифікації навчальної взаємодії та розширенню можливостей активної участі здобувачів освіти в освітньому процесі. Здобувачі освіти набувають навичок самостійного пошуку, оцінки та аналізу інформації, ефективної комунікації та колаборативної роботи, що сприяє формуванню професійно значущих компетентностей.

Використання соціальних медіа створює умови для реалізації індивідуальних та колективних освітніх проєктів, розвитку навичок командної роботи, управління інформаційними потоками та формування відповідальності за якість власної навчальної та професійної діяльності. Успішне впровадження соціальних медіа значно підвищує ефективність професійної підготовки здобувачів освіти, сприяє розвитку їхнього критичного мислення та цифрових компетентностей, а також підвищує здатність реагувати на сучасні виклики та потреби суспільства.

РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВИГОТОВЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО БЕЗПІЛОТНОГО ЛІТАЛЬНОГО АПАРАТУ В УМОВАХ ШКІЛЬНОЇ МАЙСТЕРНІ

Олександр Видра, Микола Зозуля — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Основне спрямування статті й мета роботи – опублікувати результати організації виконання дослідження з розробки та впровадження технологічного процесу виготовлення навчального безпілотного літального апарату в умовах шкільної майстерні. Коротко висвітлити основні результати аналізу наукових, навчально-методичних і технічних джерел з проблематики проєктування та використання безпілотних літальних апаратів у навчальному процесі. Повідомити про результати розробки методики створення навчального БПЛА в умовах шкільної майстерні та його безпосереднього виготовлення. Представити методичні рекомендації до розробки та впровадження технологічного процесу виготовлення навчального безпілотного літального апарату в умовах шкільної майстерні.

Проблематика статті побудована на твердженні, що в наукових і методичних джерелах наявні теоретичні і практичні передумови для розробки та впровадження технологічного процесу виготовлення навчального БПЛА в умовах шкільної майстерні, водночас комплексні дослідження, що поєднують технологічний і педагогічний аспекти, залишаються обмеженими, що й зумовлює актуальність даної статті.

Методологія побудована на використанні класичних методів і за допомогою технології STEAM-освіти, яка сприяє комплексному розвитку технічних навичок учнів, формуванню інженерного мислення та розумінню принципів роботи сучасних безпілотних систем.

Новизна роботи полягає у представленні методичних рекомендацій до розробки та впровадження технологічного процесу виготовлення навчального безпілотного літального апарату в умовах шкільної майстерні для учнів 7-11 класів на уроках трудового навчання і технологій, крім того детально розроблений процес збирання та налагодження навчального БПЛА – від обґрунтування теми до підведення підсумків. Результати дипломного проєкту можуть бути використані вчителями технологій, керівниками гуртків, а також учнями загальноосвітніх закладів.

Висновки. Проведене дослідження, розробка документації, самоаналіз засвідчили цінність виконання дослідження з розробки методики створення навчального БПЛА в умовах шкільної майстерні, що забезпечує прекрасні умови для технічного розвитку учнів. Практичне значення роботи полягає в можливості безпосереднього використання розробленого технологічного процесу, схем, технологічних карт і методичних рекомендацій у навчальному процесі з трудового навчання, технологій, інформатики або в роботі гуртків технічної творчості.

ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Артем Злобін, Вадим Ребенок — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

У статті розглядаються сучасні підходи до підготовки фахівців у різних галузях за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Аналізуються теоретичні основи, методики впровадження ІКТ у навчальний процес, приклади застосування в освіті, промисловості та медичній сфері. Обговорюються переваги, такі як персоналізація навчання, підвищення ефективності та доступність, а також виклики, включаючи цифровий розрив та необхідність розвитку компетентностей викладачів. Окрему увагу приділено цифровізації освітнього процесу та її ролі у підвищенні якості підготовки майбутніх фахівців. Наголошено на необхідності цифровізації освітнього середовища, підвищення кваліфікації викладачів, залучення ІТ компаній до процесу підготовки, а також створення партнерських освітньо-професійних кластерів. Підкреслено важливість впровадження індивідуальних освітніх траєкторій для врахування освітніх потреб і професійних інтересів студентів. На основі огляду наукової літератури та емпіричних даних запропоновано рекомендації для оптимізації використання ІКТ у професійній підготовці. Стаття спрямована на науковців, освітян та практиків у сфері професійного розвитку.

Доведено, що інформаційно-комунікаційні технології у професійній освіті підвищують результативність підготовки фахівців, спонукають виникненню принципово нового способу навчання, спрямовують студента на свідоме засвоєння знань у процесі виконання завдань педагогічної спрямованості, формують самостійність уже на початкових етапах навчання у ЗВО.

Мета роботи – проаналізувати роль ІКТ у підготовці фахівців, розглянути моделі та методики, оцінити переваги та ризики.

Методологічною основою є аналіз літератури, синтез даних і моделювання процесів підготовки майбутнього фахівця засобами інформаційно-комунікаційних технологій.

Наукова новизна полягає в інформатизації процесу підготовки фахівців засобами ІКТ.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЯК АДАПТАЦІЙНИЙ РЕСУРС ШКОЛЯРІВ У СУЧАСНОМУ ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Андрій Кужельний, Сергій Кужельний, Сергій Кудін, Тетяна Жлобо — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Сучасне фізичне виховання в закладах загальної середньої освіти дедалі більше орієнтується на розвиток рухових якостей і формування внутрішніх ресурсів особистості, що забезпечують адаптацію школярів до навчальних і соціальних викликів. У цьому контексті особливої значущості набуває саморегуляція як інтегративна здатність до свідомого управління психофізичними станами, поведінкою та діяльністю. Саме фізичне виховання створює педагогічно керовані умови для поєднання фізіологічних і психологічних механізмів саморегуляції, що визначає його адаптаційний потенціал.

Постановка проблеми. Незважаючи на визнання значущості саморегуляції, у практиці шкільного фізичного виховання вона формується переважно опосередковано й несистемно. Домінування нормативно-орієнтованого підходу знижує потенціал фізичного виховання як засобу розвитку адаптаційних і саморегуляційних умінь школярів.

Мета статті – теоретично обґрунтувати саморегуляцію як адаптаційний ресурс школярів у системі сучасного фізичного виховання та окреслити педагогічні механізми її цілеспрямованого формування.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становить системний і міждисциплінарний підхід до аналізу саморегуляції в освітньому процесі. Застосовано методи теоретичного аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення наукових джерел з педагогіки, психології та теорії фізичного виховання, що дало змогу виокремити структурні компоненти саморегуляції та педагогічні умови її розвитку.

Наукова новизна. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні саморегуляції як адаптаційного ресурсу школярів у системі сучасного фізичного виховання та уточненні її педагогічного значення в умовах освітніх навантажень.

Висновки. Саморегуляція розглядається як ключовий ресурс адаптації школярів до сучасних освітніх і соціальних викликів, а фізичне виховання – як ефективне середовище для її цілеспрямованого формування.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Світлана Мозгова — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

У статті обґрунтовано актуальність проблеми формування самоменеджменту керівників закладів загальної середньої освіти. Наголошено на тому, що зростання вимог до управлінської діяльності керівника ЗЗСО та динамічність освітнього середовища й необхідність ефективного використання людського капіталу актуалізують потребу в розвитку здатності керівників до самоорганізації, усвідомленого управління ресурсами та безперервного професійного зростання.

Аргументовано включення організаційно-педагогічних умов формування самоменеджменту керівників ЗЗСО в системі післядипломної освіти: прогнозованість освітнього процесу на засадах компетентнісного підходу; професійного розвитку керівника за індивідуальною освітньою траєкторією із залученням інноваційних технологій; ресурсного забезпечення самоменеджменту; формування здорового способу життя керівника на засадах самоменеджменту.

Доведено, що цілісна реалізація визначених умов сприяє підвищенню рівня самоменеджменту керівників закладів загальної середньої освіти, забезпечує їх професійну стійкість, управлінську ефективність і готовність до впровадження освітніх змін у системі загальної середньої освіти.

Мета статті: обґрунтувати організаційно-педагогічні умови формування самоменеджменту керівників закладів загальної середньої освіти в системі післядипломної освіти та окреслити шляхи їх реалізації.

Методологічною основою є систематизація, аналіз наукової, навчально-методичної літератури, вивчення досвіду вітчизняних і зарубіжних науковців з даної проблематики.

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні створення організаційно-педагогічних умов для формування самоменеджменту керівників закладів загальної середньої освіти в системі післядипломної освіти.

Висновки. У ході дослідження обґрунтовано систему організаційно-педагогічних умов формування самоменеджменту керівників ЗЗСО в післядипломній освіті. Встановлено, що їх комплексна реалізація забезпечує результативність професійного зростання управлінців.

ТРАНСФОРМАЦІЇ СЕРЕДНЬОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СУЧАСНОСТІ

Євгеній Огуй , Світлана Огуй — Tue, 07 Apr 2026 00:00:00 +0000

Сучасна система професійної підготовки фахівців сфери обслуговування потребує переорієнтації з виключно знаннєвого підходу на формування професійної культури як інтегративної якості особистості, що поєднує культуру праці, етику професійного спілкування, відповідальність за якість товарів і послуг, клієнтоорієнтованість та готовність до професійного саморозвитку. В умовах зростання вимог до сервісу, якості обслуговування та безпеки товарів особливого значення набуває пошук ефективних методичних прийомів формування професійної культури у процесі вивчення фахових дисциплін. Навчальна дисципліна «Основи товарознавства» має значний потенціал для розвитку професійної культури майбутніх фахівців сфери обслуговування, оскільки безпосередньо пов’язана з питаннями якості, стандартизації, сертифікації, зберігання та реалізації товарів, а також професійної відповідальності перед споживачем.
Мета роботи полягає в обґрунтуванні та систематизації методичних прийомів формування професійної культури здобувачів освіти під час вивчення дисципліни «Основи товарознавства», а також у визначенні педагогічних умов їх ефективного застосування у професійній підготовці майбутніх фахівців сфери обслуговування.
Методологія. У дослідженні використано комплекс взаємопов’язаних методів: теоретичні (аналіз, синтез, узагальнення наукових джерел і педагогічного досвіду), емпіричні (спостереження за освітнім процесом, педагогічний експеримент), праксиметричні (розробка й апробація методичних прийомів), порівняльно-аналітичні (оцінювання результативності різних форм і методів навчальної діяльності). Методологічною основою роботи стали положення компетентнісного, культурологічного та практикоорієнтованого підходів до
професійної освіти.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні комплексу інтерактивних, практикоорієнтованих і цифрових методичних прийомів формування професійної культури майбутніх фахівців сфери обслуговування у процесі вивчення основ товарознавства; уточненні ролі мозкового штурму як ефективного засобу розвитку професійного мислення, аналітичних умінь, культури професійного діалогу та відповідального ставлення до оцінювання якості товарів; розкритті педагогічних умов результативного впровадження кейстехнологій, рольових ігор, проєктної діяльності та роботи з реальними зразками товарів.
Висновки. Доведено, що систематичне використання інтерактивних, кейсових, проєктних і практикоорієнтованих методичних прийомів на заняттях з основ товарознавства сприяє підвищенню рівня професійної культури здобувачів освіти, розвитку їхньої професійної відповідальності, етичної поведінки, культури аналізу якості товарів і готовності до вирішення реальних виробничих ситуацій. Визначено, що перспективи подальших наукових розвідок пов’язані з цифровою трансформацією товарознавчої освіти, упровадженням віртуальних лабораторій та сучасних інформаційних технологій у формування професійної культури майбутніх фахівців сфери обслуговування.

ФІЛОСОФІЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ХХІ СТ. ТА ЇЇ ІДЕЙНО-ПРАКТИЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК З ТВОРЧІСТЮ МИКОЛИ КИБАЛЬЧИЧА

Денис Домоцький — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Актуальність теми. Розвиток технологічної культури ХХІ століття супроводжується інтенсивною цифровізацією суспільного життя, стрімким впровадженням штучного інтелекту, біо- та нанотехнологій, що докорінно змінює способи комунікації, пізнання і людського існування. У зв’язку з цим філософське осмислення впливу техніки на суспільство та людину набуває особливої актуальності. Необхідність глибокого аналізу гуманістичних аспектів технічного прогресу посилюється також тим, що сучасні технологічні трансформації нерідко призводять до нових етичних викликів, що потребують ретельного осмислення. Особливу цінність у цьому контексті становить звернення до ідейних витоків української філософії техніки, зокрема до творчості видатного винахідника і філософа техніки Миколи Кибальчича, чиї гуманістичні ідеї щодо технологій зберігають актуальність і сьогодні.

Мета роботи полягає в комплексному філософському аналізі сучасної технологічної культури ХХІ століття крізь призму ідейної спадщини Миколи Кибальчича, виявленні гуманістичних орієнтирів сучасних технологічних процесів та їх історико-філософських коренів, а також дослідженні значення освітньо-культурного контексту Чернігівського колегіуму як важливого джерела формування цих ідей.

Методологічну основу роботи становить комплексний підхід, що включає історико-філософський аналіз, методи компаративістики (зіставлення поглядів Кибальчича з сучасними концепціями філософії техніки), а також герменевтичний метод, що дозволяє розкрити зміст та актуальність філософських ідей у контексті сучасних викликів технологічної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання філософії технології активно досліджувались такими авторами, як Мартін Гайдеґґер («Питання про техніку»), Льюїс Мамфорд («Міф машини»), Жак Еллюль («Технічне суспільство»), Герберт Маркузе («Одновимірна людина»), Шошана Зубофф («Епоха наглядового капіталізму»), Нік Бостром («Суперінтелект»), Макс Теґмарк («Life 3.0»), Бьонг-Чул Ган («Психополітика») та іншими. Щодо творчості Миколи Кибальчича, то вагомі дослідження представлені працями Ю. І. Яковлєва («Микола Кибальчич: життя, творчість, доля»). Проте, попри значну кількість наукових праць, недостатньо висвітленим залишається питання зв’язку сучасної філософії технології з історико-філософською спадщиною українських мислителів, зокрема Миколи Кибальчича, а також його інтеграція з регіональними інтелектуальними традиціями (чернігівським контекстом), що обумовлює необхідність даного дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні вперше інтегрованого аналізу сучасної технологічної культури ХХІ століття у взаємозв’язку з гуманістичними ідеями Миколи Кибальчича, а також у виокремленні чернігівського інтелектуального контексту (на прикладі Чернігівського колегіуму) як важливого чинника формування філософського ставлення до техніки в українській традиції. Завдяки такому підходу розкриваються нові аспекти спадкоємності філософсько-технологічної думки та визначаються потенційні напрями її подальшого розвитку.

Висновки. Здійснено інтегрований аналіз сучасної філософії технологічної культури крізь призму гуманістичних ідей Миколи Кибальчича. Виявлено актуальність його спадщини для сучасних філософських дискусій щодо технологій та штучного інтелекту. Наголошено на важливості освітньо-культурного контексту Чернігівського колегіуму як історико-філософського підґрунтя сучасних технологічних концепцій.

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ІСТОРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ДОСВІД НАУКОВОГО СЕМІНАРУ ПРОФЕСОРА К. М. ЯЧМЕНІХІНА

Олена Стрілюк — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано процес формування культури історичного дослідження в університетському середовищі на прикладі діяльності наукового семінару професора К. М. Ячменіхіна. Обґрунтовано значення сталих академічних практик у підготовці дослідника, зокрема ролі наукового семінару як інтелектуального простору, що забезпечує розвиток методологічної культури, навичок роботи з джерелами та історіографією, формування академічного письма й культури наукової дискусії. Показано, що семінар виступає не лише формою організації наукової роботи, а й механізмом відтворення наукової школи, забезпечуючи спадкоємність дослідницьких традицій і підготовку висококваліфікованих дослідників.

Мета статті полягає в комплексному аналізі наукового семінару як академічної практики формування культури історичного дослідження в університетському середовищі, а також у його осмисленні як механізму інституціоналізації дослідницької культури, передачі наукових традицій і професійної соціалізації історика.

Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-описового, інституційного та інтелектуально-історичного підходів із застосуванням елементів мікроісторичного аналізу, що дозволяє розглянути науковий семінар як форму академічної практики та модель функціонування наукової школи. Емпіричну основу становлять матеріали засідань наукового семінару за 1996–2020 рр., що відображають динаміку його діяльності, тематичну структуру та склад учасників.

Наукова новизна полягає у комплексному осмисленні наукового семінару як інструменту формування дослідницької культури, що поєднує освітню, наукову та комунікативну функції. Доведено, що регулярність академічного діалогу, критичне обговорення текстів і роль наукового наставника виступають ключовими чинниками становлення дослідника та забезпечують відтворення наукової школи.

Висновки. Встановлено, що ефективність формування культури історичного дослідження визначається не лише змістом освітніх програм, а й наявністю сталих академічних практик, які забезпечують безперервність підготовки дослідників. Науковий семінар постає як інтелектуальна лабораторія, у межах якої формується професійна ідентичність історика, розвиваються навички аргументації, критичного мислення та відповідальності за наукові висновки. Досвід семінару професора К. М. Ячменіхіна підтверджує значення довготривалих академічних традицій і ролі особистості наставника у становленні наукової школи та відтворенні дослідницької культури в університетському середовищі.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ В ДОСЛІДЖЕННІ ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕЙ І. БИЧКА

Лариса Чорна, Дмитро Сидоренко — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасній історії філософської думки України науковці-філософи послуговуються різними методологічними підходами, які на нашу думку, мають значний вплив на методику викладання історії філософії для молодих людей, здобувачів вищої освіти в Україні. Історія філософської думки в Україні за нашим переконанням, отримала свій потужний імпульс починаючи з 2014 року. Тоді російські імперіалісти вирішили підпорядкувати собі українців, ліквідувати державу Україна її історію, культуру, філософію. Але український народ, який був незалежним з 1991 року, став на захист своєї свободи, території, мови, культури. Російські імперіалісти для досягнення своїх загарбницьких цілей у лютому 2022 року розпочали повномасштабну війну спрямовану на знищення українського народу і держави Україна.

Саме у зв’язку з цим історико-філософська проблематика суттєво актуалізувалася у всіх навчальних закладах України, а особливо у тих які надають українській молоді вищу освіту. Тому українські науковці-філософи, за останні десять років у своїх дослідження почали активно аналізувати різні методологічні підходи які мають за мету донесення до студентів значущість і цінність філософської думки в історії України. Це спонукало нас до копіткого науково-освітнього аналізу праць українських філософів, котрі висвітлювали історію філософської думки в Україні в різні часи її становлення і розвитку та дотримувалися певних методологічних підходів та орієнтирів. Серед корифеїв-аналітиків історії філософської думки України нас зацікавили наукові праці професора Ігоря Валентиновича Бичка. А зокрема його методологічні підходи при дослідженні історико-філософського розвитку українського народу. Тому ми переконані, що саме висвітлення філософських ідей мислителя в цьому культурно-освітньому ракурсі, сьогодні стає все більш актуальним для української молоді.

Мета роботи – проаналізувати актуальні сьогоденню методологічні підходи в дослідженні історико-філософських ідей І. Бичка. Котрі будуть спиратися на продуковані мислителем ідеї: 1) філософсько-антропологічного; 2) екзистенціального; 3) національно-культурологічного напрямків розвитку історії філософської думки в Україні. Та висвітлити погляди І. Бичка на проблематику формування національно свідомого громадянина України послуговуючись його науково-творчим історико-філософським доробком.

Методологічною основою є результат науково-філософського пошуку ключових методологічних підходів І. Бичка до проблематики історико-філософської думки України, на яких він зосереджував увагу в своїх працях. Зокрема це: українська історико-культурна традиція, цінність свободи вибору для українця, особиста відповідальність та екзистенційне напруження української людини. Саме в даному річищі розвивається історико-філософська думка І. Бичка і є ключовою ціллю осягнення ним та його учнями й послідовниками як загальносвітової так і української історико-культурної традиції.

Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що з’ясовано практичну значимість і доцільність застосування методологічних підходів І. В. Бичка під час висвітлення історії філософської думки в Україні. Адже його увага зосереджувалась саме на плеканні високої культури філософського мислення українців, значущості їх філософсько-антропологічного та екзистенційного заглиблення в своє національне коріння та історію. Орієнтацію на гуманістичні цінності, свободу вибору життєвого шляху розвитку, особистісну відповідальність людини. І саме ці філософські ідеї І. Бичка сьогодні, в час війни з російськими імперіями, мають ідейно-практичну здатність захистити українців від втрати національної ідентичності та закладають основи для молоді в процесі формування національно самосвідомого громадянина України.

Висновки. Проведена нами розвідка яка спрямована на висвітлення актуальних сьогоденню ідей та методологічних підходів при дослідженні історико-філософських ідей І.Бичка. Засвідчує, що історія філософської думки України була і залишається міцним фундаментом української національної ідентичності. Тому спираючись на філософсько-антропологічні ідеї наших вітчизняних мислителів, серед яких чільне місце займає професор Ігор Валентинович Бичко. Молодь України загалом та здобувачі вищої освіти, зокрема, будуть орієнтуватися на досягнення високої культури філософського мислення української людини сьогодення. А це в підсумку здатне посприяти в процесі формування національно самосвідомого громадянина України. При цьому, як наголошував І. Бичко, українці в своїй історії завжди прагнули до осягнення як загальносвітової так і української історико-культурної традиції. І все це в підсумку трималося на визначальній основі буття людини в Україні яка полягала в свободі вибору як екзистенційній орієнтації українців їх особистісній відповідальності за свої дії, свою родину і свою країну. Також мислитель додає до цього процесу гуманістичні інтенції українців, володіння ними філософією критичного мислення яка в багатьох катаклізмах історії нашого народу часто допомагала спрямувати у потрібне річище рефлексивну позицію українців, сприяла їх самовизначенню.

Тому методологічні підходи та ідеї які пропагував професор І. Бичко у своїх працях мають сприяти вільному розвитку історії філософської думки в Україні і завдяки цьому формувати національно свідомих громадян нашої держави. Поза як філософсько-антропологічні, екзистенціальні, та національно-культурологічні ідеї в розвитку історії філософської думки в Україні, вносили позитивний імпульс в соціально-політичний розвиток нашого народу.

СОЦІОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНІХ ІДЕЙ В. І. ШЕВЧЕНКА

Олександр Чорний, Дмитро Сідін — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджується соціотворчий потенціал філософсько-освітніх ідей видатного українського філософа, доктора філософських наук, професора Володимира Шевченка засновника Чернігівського філософсько-освітнього осередку дослідників філософської спадщини мислителів Чернігівського літературно-філософського кола ХVII – початку XVIII століття, зокрема, та Чернігово-сіверського регіону, загалом. Проте, наукові інтереси В. Шевченка не зосереджувалися лише на регіональній філософії освіти України. Він намагався в цілому дослідити соціотворчий потенціал філософсько-освітніх ідей українських мислителів від давнини до сучасності. Його філософсько-освітні дослідження спрямовані на виявлення особливостей українського культурно-цивілізаційного феномену як основи національної культури, освіти, світогляду, ментальності. Тому, філософсько-освітня спадщина В. Шевченка та її соціотворчий потенціал є предметом нашого дослідження, адже це питання мало досліджене сучасною вітчизняною філософсько-освітньою та педагогічною наукою.

Мeта poбoти – з’яcувати ocoбливocті формування та розвитку соціотворчого потенціалу філософсько-освітніх ідей В. Шевченка.

Методологія роботи ґрунтується на плюралістичному методологічному підході з використанням філософсько-освітніх і загальнонаукових методологічних підходів для всебічного дослідження філософсько-освітнього спадку В. Шевченка.

Наукова новизна полягає у творчому підході та переосмисленні філософсько-освітнього спадку видатного вітчизняного мислителя В. Шевченка та його ролі у становленні сучасної української філософсько-освітньої думки спрямованої на патріотично орієнтоване суспільство в державі Україна.

Висновки. Проведене нами дослідження висвітлює соціотворчий потенціал філософсько-освітньої спадщини чернігівського філософа В. Шевченка, філософсько-освітня творчість якого надає нам можливість в повній мірі зрозуміти культурно-освітній шлях становлення українського суспільства, вітчизняної освіти, культури, філософії та держави Україна. Важливим аспектом філософсько-освітнього вчення мислителя є пошук методологічних підвалин реалізації соціотворчого потенціалу його філософсько-освітніх ідей у сфері філософії та педагогіки в умовах розвитку українського суспільства, культури, освіти та науки.

CОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА СПАДЩИНА М. І. МИХАЛЬЧЕНКА ТА ЇЇ ФУНДАМЕНТАЛЬНА РОЛЬ ДЛЯ ФІЛОСОФСЬКО-ОСВІТНЬОЇ ДУМКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Ярослав Шеремет — Mon, 04 May 2026 00:00:00 +0000

Актуальність теми зумовлена тим, що в сучасній історії соціально-філософської думки України мислителі-філософи доволі часто у своїх науково-філософських дослідженнях спираються на твори видатного українського філософа М. Михальченка. Адже він не лише теоретично, як професор навчального закладу вищого типу, а й на практиці як керівник служби внутрішньої політики президента України. Втілював в життя соціально-філософські ідеї пов’язані з українцями як суб’єктами суспільно-історичних процесів які з великими надіями зустріли в 1991 році зміну історичної епохи. І прагнули до власного, незалежного від «російської імперії», розвитку української освіти, економіки, культури та соціальної політики.

Саме у зв’язку з цим соціально-філософська проблематика над якою працювали українські соціальні філософи суттєво актуалізувалася у той час. З огляду на цей суспільний запит М. Михальченко разом з В. Андрущенком написали цілий цикл праць присвячених сучасній соціальній філософії. Саме ці дослідження українських науковців-дослідників, згодом за сприяння Української академії політичних наук, отримають своє логічне відображення в двотомному виданні під назвою «Сучасна соціальна філософія», яке до сьогоднішнього дня залишається актуальним.

Для українських соціальних філософів, наукові розвідки та соціально-філософські ідеї М. Михальченка продовжують мати цінність і значущість, як ідеї мислителя котрий був не лише теоретиком але й практиком. Все це сьогодні і надихає нас до детального науково-філософського аналізу праць українського філософа, котрий в теорії і на практиці збагачував історію соціально-філософської думки України в різні періоди її становлення і розвитку. Тому ми переконані, що дослідження соціально-філософської спадщини М. Михальченка та її фундаментальної ролі в сучасній Україні шляхом висвітлення соціально-філософських ідей мислителя, сьогодні стає все більш актуальним для українського народу.

Мета роботи – проаналізувати актуальну сучасному філософсько-освітньому розвитку України соціально-філософську спадщину М. Михальченка. Та висвітлити соціально-філософські ідеї і погляди мислителя на проблематику людини як суб’єкта суспільно-історичного процесу.

Методологічною основою є результат соціально-філософського пошуку ключових соціально-філософських ідей М. Михальченка до проблематики соціально-філософської думки України, на яких він зосереджував увагу в своїх дослідженнях. Зокрема це: українська соціально-культурна традиція, соціальна цінність наявності свободи вибору для українців, особиста соціальна орієнтація на певні стандарти функціонування соціальних інституцій в державі і відповідальність за дотримання їх української людини.

Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що з’ясовано практичну значимість і доцільність застосування соціально-філософських ідей М. Михальченка під час висвітлення проблем людини як суб’єкта суспільно-історичного процесу в Україні. Адже його увага зосереджувалась саме на українській людині як носію соціально-культурних традицій свого народу. Плеканні віри українців в необхідності вільного вибору для людини соціально-політичного розвитку держави і суспільства. На позитивній ролі особистісної соціальної орієнтації спрямованої на дотримання певних стандартів функціонування соціальних інституцій в державі і відповідальність за їх дотримання людини в Україні. І саме ці соціально-філософські ідеї М. Михальченка сьогодні, в час війни з російськими агресорами, мають ідейно-практичну спроможність для українців протистояти імперським амбіціям росіян та зберігати українську національну ідентичність.

Висновки. Проведене нами дослідження яке спрямоване на висвітлення актуальної сьогоденню соціально-філософської спадщини М. Михальченка та аналіз його соціально-філософських і дей і поглядів на проблематику людини як суб’єкта суспільно-історичного процесу в Україні. Засвідчує, що соціально-філософська спадщина М. Михальченка була і залишається міцним фундаментом для розвитку української соціально-філософської думки в теоретичному і практичному її відображенні.

Тому спираючись на соціально-філософські ідеї наших вітчизняних мислителів, серед яких чільне місце займає професор Микола Іванович Михальченко. Науковці, студенти та українське суспільство загалом отримають специфічну «дорожню карту» для орієнтації як особистісного так і державного соціального розвитку. Який спрямований на підтримку і закріплення соціально-політичних здобутків українського суспільства і держави Україна, в плані вільного вибору людиною соціально-політичного розвитку своєї держави і суспільства загалом та українця як індивіда зокрема.

Знаковим є наголос М. Михальченка на ключовій ролі українців як носіїв соціально-культурних традицій свого народу, високій культурі соціально-філософського мислення української людини сьогодення. Доречною, на думку мислителя, мала б бути і державна підтримка особистісної соціальної орієнтації українців спрямованої на дотримання певних стандартів функціонування соціальних інституцій в державі і відповідальність за їх дотримання людини в Україні. В підсумку все це повинно стати соціальними стандартами життя українців, закріпитися в соціально-політичному просторі нашої держави і сприяти процесу формування і розвитку національно свідомих громадян України.

При цьому, як наголошував М. Михальченко, українська соціально-філософська думка в своєму історичному розвитку завжди орієнтувалася на кращі зразки і приклади європейської соціальної філософії з відповідним переосмисленням і корекцією у річищі української соціокультурної традиції. Фундаментом для повноцінного розвитку всього спектру соціально-філософської думки була і залишається ідейно-практична діяльність наших мислителів. Адже саме на неї головним чином впливає буття людини в Україні котре за основу бере цінність свободи вибору як екзистенційної націленості наших громадян на індивідуальну відповідальність за вибір своєї дії, захист своєї родини і захист своєї країни.

Крім цього М. Михальченко знаковими в соціально-політичному розвитку українців вбачає їх гуманізм у ставленні до всього сущого та досконале володіння людьми в соціодержавному бутті філософією критичного мислення. Саме вона в переважній більшості негараздів, які спіткали Україну в її історії. Дуже часто допомагала нашому народу критично осмислити соціально-політичну ситуацію і спрямувати у потрібне річище наявну енергію та ідейну ініціативу українців.

Тому соціально-філософська спадщина М. Михальченка яка підкріплена його ідеями, котрі знайшли логічне відображення у його науково-філософських творах відіграють фундаментальну роль у вільному розвитку соціально-філософської думки України. На наше переконання саме М. Михальченко своєю ідейно-практичною соціально-філософською працею вніс фундаментальний позитивний імпульс в культурний, філософський, соціальний, політичний та державотворчий розвиток України.

ЧИННИКИ УСПІШНОГО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ЗА ФАХОМ

Тетяна Белан — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета роботи. Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності поняття «працевлаштування» та виявлення сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на успішне працевлаштування випускників за фахом, а також аналіз основних стратегій пошуку роботи в умовах сучасного ринку праці.

Методологія. Дослідження ґрунтується на засадах компетентнісного підходу та теорії професійного становлення особистості. У процесі роботи застосовано аналіз і узагальнення науково-педагогічних і науково-методичних джерел з проблем працевлаштування випускників, а також логіко-структурний аналіз для систематизації зовнішніх і внутрішніх чинників успішного працевлаштування та основних стратегій пошуку роботи.

Наукова новизна. Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до аналізу успішного працевлаштування за фахом як багатокомпонентного процесу, що поєднує вплив зовнішніх соціально-економічних чинників і внутрішніх особистісно-професійних характеристик випускників. Уточнено зміст поняття «працевлаштування»; систематизовано чинники успішного працевлаштування молодих фахівців; виокремлено та узагальнено основні стратегії пошуку роботи залежно від індивідуальних особливостей кандидата та специфіки професійної діяльності.

Висновки. У статті розкрито суть поняття «працевлаштування», розглянуті зовнішні і внутрішні чинники успішного працевлаштування випускників за фахом, а саме: економічна ситуація на ринку праці, рівень попиту на конкретні професії, державна політика щодо підтримки зайнятості, організація професійної орієнтації, рівень підготовки випускників, професійні навички молодих фахівців, здатність до адаптації, престиж професії, умови праці, рівень особистої мотивація тощо.

Розглянуті алгоритм та шляхи пошуку роботи, залежно від особистих переваг кандидата, його досвіду та специфіки професії. До основних стратегій віднесли пошук роботи через особисті контакти, за допомогою оголошень про вакансії, через кадрові агентства або через прямі звернення до роботодавців.

Зазначено, що професійна адаптація є важливою складовою процесу успішного працевлаштування і передбачає пристосування працівника до робочого середовища, засвоєння його норм і цінностей, професійних та соціальних вимог.

Таким чином, успішне працевлаштування за фахом є результатом комплексної взаємодії ряду чинників: державного регулювання ринку праці, професійної підготовки молодих спеціалістів, соціально-економічної ситуації на ринку та індивідуальних характеристик працівників.

ФОРМУВАННЯ БАЗОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ІЗ КІБЕРБЕЗПЕКИ В ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ОРГАНІЗАЦІЙНІ Й МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ

Леонід Бивалькевич, Ольга Лілік, Наталія Носовець — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті – обґрунтувати організаційні й методичні аспекти формування базових компетентностей із кібербезпеки в здобувачів вищої освіти.

Методологія. У процесі дослідження організаційних і методичних аспектів формування базових компетентностей із кібербезпеки в здобувачів вищої освіти застосовано такі методи: аналіз робочих програм з освітніх компонентів, пов'язаних із кібербезпекою й цифровими технологіями; аналіз наукової літератури з проблеми дослідження; спостереження за освітнім процесом у закладах вищої освіти; систематизації й узагальнення для формулювання висновків.

Дослідження здійснене на основі застосування положень кількох методологічних підходів, зокрема: компетентнісного, оскільки формування базових компетентностей із кібербезпеки варто здійснювати з огляду на зафіксовані у відповідних освітньо-професійних програмах загальні й фахові компетентності; аксіологічного, адже функціювання особистості в інтернет-мережі вимагає дотримання нею певного етикету; діяльнісного, що передбачає активне залучення здобувачів вищої освіти до виконання завдань, пов’язаних із кібербезпекою; особистісно орієнтованого, що полягає у врахуванні індивідуального досвіду здобувачів вищої освіти, а також їхніх інтересів і вподобань.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше було обґрунтовано особливості інтеграції до змісту освітньої компоненти «Основи кібербезпеки» онлайнових курсів, розміщених на платформі Cisco Networking Academy

Висновки. На підставі врахування швидкого розвитку кіберзагроз, пов’язаних із викраденням персональних даних та іншої надзвичайно важливої інформації, обґрунтовано доцільність формування в студентів базових компетентностей із кібербезпеки. Доведено важливість опанування здобувачами вищої освіти навчальної дисципліни «Основи кібербезпеки», яка дає студентам фундаментальні знання про те, як не стати жертвою кіберзлочину, забезпечити елементарний захист персональної інформації, здобути дієві практичні навички безпечного користування інформаційною сферою, а також сприятиме формуванню цифрової грамотності й обізнаності в системі кібербезпеки. Відповідно, освітня компонента «Основи кібербезпеки» є фундаментом для подальшого професійного зростання в ІТ галузі та кібербезпеки. Обґрунтовано, що ефективному опануванню цієї навчальної дисципліни сприятиме впровадження до її змісту онлайнових курсів на платформі Cisco Networking Academy.

ВИКОРИСТАННЯ КРЕАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ОЗНАЙОМЛЕННЯ СТУДЕНТІВ З СУЧАСНИМ ШВЕЙНИМ ОБЛАДНАННЯМ

Тетяна Борисова, Наталія Орлова — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

Стрімкий розвиток легкої промисловості та постійне оновлення швейного обладнання зумовлюють необхідність модернізації підходів до професійної підготовки майбутніх фахівців. Традиційні методи навчання не завжди забезпечують належний рівень практичної підготовки, мотивації та безпеки освітнього процесу. У цьому контексті особливої актуальності набуває використання креативних освітніх технологій, зокрема цифрових лабораторій, віртуальних симуляторів і технологій доповненої реальності, які дозволяють ефективно ознайомлювати студентів із сучасним швейним обладнанням.

Мета. Метою статті є теоретичне обґрунтування та аналіз можливостей використання креативних технологій у процесі ознайомлення студентів із сучасним швейним обладнанням і визначення їхнього впливу на формування професійних компетентностей майбутніх фахівців галузі легкої промисловості.

Методологія. Методологічну основу дослідження становлять компетентнісний, діяльнісний, системний та STEAM-підходи. У роботі використано теоретичні методи аналізу, синтезу й узагальнення наукових джерел, порівняльний аналіз традиційних та інноваційних технологій навчання, педагогічне проєктування та моделювання освітнього середовища цифрових лабораторій і AR-модулів.

Наукова новизна. Наукова новизна полягає у виокремленні креативних технологій як ефективного інструментарію ознайомлення студентів із сучасним швейним обладнанням, а також у розробці концептуальної моделі AR-модуля «SmartSew AR», спрямованого на інтеграцію віртуальних симуляцій, інтерактивних інструкцій і контролю навчальних досягнень у процес професійної підготовки майбутніх фахівців в галузі легкої промисловості.

Висновки. В рамках проведеного дослідження доведено, що використання цифрових лабораторій, віртуальних симуляторів і технологій доповненої реальності підвищує якість засвоєння навчального матеріалу, рівень мотивації та пізнавальної активності студентів, забезпечує безпечні умови навчання й оптимізує процес формування практичних навичок. Інтеграція креативних технологій у професійну підготовку сприяє формуванню конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно функціонувати в умовах сучасного високотехнологічного виробництва.

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ: ПОЛІТИКА, РЕСУРСИ, ДЕМОГРАФІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ДЕПОПУЛЯЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕМОВІДТВОРЮВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІЇ

Микола Дейкун — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено системний аналіз взаємозв’язку політичних рішень, ресурсного потенціалу, демографічних процесів і стану здоров’я населення України в контексті зростаючих ризиків депопуляції. Показано, що політична нестабільність, обмежена ефективність соціально-економічної політики, військовий конфлікт, еміграція, тощо спричиняють погіршення стану здоров’я нації, поглиблення демографічної кризи, депопуляції та втрати демовідтворювального потенціалу. Сформульовано три сценарії демографічного розвитку (оптимістичний, інерційний, песимістичний) та надано практичні рекомендації щодо запобігання депопуляції через посилення сімейної, соціальної, міграційної та медичної політики. Акцентовано на перспективі використання потенціалу великих даних та штучного інтелекту в демографічних дослідженнях.

Мета дослідження – виконати міждисциплінарний аналіз та виявити системні зв’язки між політичними, ресурсними, демографічними та соціально-медичними чинниками в сучасній Україні та визначити, можливі шляхи протидії депопуляції, збереження демовідтворювального потенціалу нації на основі науково обґрунтованих стратегічних рішень державної політики і розробити практичні рекомендації для політиків, урядовців та науковців.

Методи дослідження: системний підхід, системний аналіз, статистичний метод, аналітико-синтетичний метод, порівняльно-історичний метод, сценарне прогнозування. Наукова новизна полягає в тому, що у статті вперше здійснено системний аналіз взаємозв’язку політичних, ресурсних і медико-соціальних чинників у контексті української демографічної кризи.

Висновок. Україна перебуває в стані серйозної демографічної кризи: смертність суттєво перевищує народжуваність, населення старіє, міграція і військовий конфлікт негативно впливають на ситуацію.

ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ КАФЕДРИ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН НА РОЗВИТОК СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ ЧЕРНІГІВЩИНИ

Тамара Скорик, Людмила Ладонько — Fri, 01 May 2026 00:00:00 +0000

У статті розкрито основні напрями діяльності кафедри мистецьких дисциплін Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та здійснено опис впливів на соціокультурніту сферу Чернігівщини; підкреслено роль кафедри у реалізації прогромадської функції університету; проаналізовно вплив на науку, освіту, мистецьку діяльність регіону, визначено практичний результат науково-дослідної та мистецько-творчої діяльності у розвитку соціокультурної сфери регіону.

Мета статті: проаналізувати вплив кафедри мистецьких дисциплін на соціокультурну сферу Чернігівського регіону та визначити основні результати цього впливу.

Методологія дослідження. У дослідженні застосовано загальнонаукові методи: аналіз різних видів діяльності кафедри, опис впливів, систематизація результатів впливів; методи сходження від конкретного до загального, систематизація та узагальнення – для осмислення й інтерпретації отриманих результатів.

Наукова новизна публікації полягає у визначенні напрямів впливу діяльності кафедри мистецьких дисциплін на суспільні трансформації Чернігівського регіону, описі результатів цього впливу, що здійснюється вперше із акцентуванням на прогромадській функції НУЧК.

Висновки. Науково-дослідницька, освітня та мистецька діяльність кафедри мистецьких дисциплін спрямована на реалізацію прогромадської функції Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Напрями діяльності кафедри мають практичні результати впливу на соціокультурну сферу Чернігівщини, які сприяють розбудові мистецької освіти, втіленню новітніх технологій мистецького навчання, реалізації мистецько-просвітницьких проєктів, популяризації кращих мистецьких регіональних традицій у мистецькому середовищі інших регіонів.