Вісник Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА ЯК АКТУАЛЬНИЙ ТРЕНД СУЧАСНОЇ ОСВІТИ ЄВРОПИ

Ірина Акименко — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена основним характеристикам впровадження неформальної освіти в країнах Європи: Швеції, Чехії, Німеччині, Великобританії, Польщі. Автором визначені тенденції розвитку неформальної освіти за кордоном та описані основні етапи її прояву, виділені кількісні, якісні переваги та проблеми в розвитку даного сегменту освіти. Встановлено, що основними організаторами неформальної освіти в країнах Європи є громадські організації, освітні заклади та професійні спілки.

Метою статті є дослідження на основі теоретичних та методологічних засад особливостей розвитку неформальної освіти в країнах Європи, систематизація зарубіжного досвіду неформального навчання за кордоном.

Методологічною основою є класичні методи дослідження: метод аналізу, діалектичний метод, пояснення, узагальнення.

Наукова новизна статті полягає у досконалому вивченні особливостей розвитку неформальної освіти в країнах Європи та застосування зарубіжного досвіду в українському освітньому просторі.

Висновки. Неформальна освіта в країнах Європи є достатньо залежною від політичної, економічної та соціальної ситуації. Аналіз розвитку неформальної освіти за кордоном вказує на той факт, що даний напрямок просвітництва перебуває в постійному русі, завдяки підтримці держави, активності та ініціативі самих громадян. Важливо, що неформальна освіта в Європі орієнтується на запити громадських організацій, професійних союзів, сімей, молоді.

РОЗВИТОК ПСИХОТЕХНІКИ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ГАЛУЗІ: ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

Валентин Васько — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – проаналізувати досвід розвитку психотехніки в європейських країнах у першій третині ХХ ст. з метою його актуалізації для сучасної української освіти.

Методологія дослідження. Стаття написана на основі аналізу праць зарубіжних учених, присвячених проблемам розвитку психотехніки, а саме: організація та зміст професійної орієнтації, професійного відбору та професійного навчання. У статті також аналізуються праці сучасних науковців, дотичні до розвитку психотехніки у зарубіжних країнах. У процесі дослідження були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Нами були використані й методи історико-педагогічного дослідження: історико-компаративістський, хронологічний, історико-структурний, конструктивно-генетичний.

Наукова новизна. У дослідженні вперше проаналізовано й узагальнено історико-педагогічний досвід розвитку психотехніки як психолого-педагогічної галузі у зарубіжних країнах у першій третині ХХ ст.

Висновки. Отже, у першій третині ХХ ст. у європейських країнах розвивалася психотехніка – галузь, яка поєднувала ідеї психології та педагогіки про організацію та зміст професійного навчання, професійних консультацій, професійної орієнтації, професійного відбору з метою ефективного розвитку суспільного виробництва та найбільшої реалізації особистості у процесі трудової діяльності.

Подальші дослідження можуть бути пов’язані з поглибленням вивчення зарубіжної психотехніки та з розвитком психотехніки в Україні.

ВИЩА ШКОЛА УКРАЇНИ У ФОРМУВАННІ ГЛОБАЛІСТИЧНОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР (ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ АСПЕКТИ)

Ірина Верховцева — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета роботи – проаналізувати інформаційно-комунікаційні аспекти формування глобалістичного мислення молоді з акцентом на його європейському векторі в контексті соціокультурних функцій вищої школи України з рахуванням її сьогоднішніх освітніх імперативів.

Методологія. Методологічну основу дослідження склали принципи науковості, об’єктивності, методи загальнонаукові (логіки, індукції, дедукції, аналізу, синтезу) та спеціальні – наративний, узагальнення, структурно-функціонального аналізу тощо.

Наукова новизна полягає у постановці проблеми, обґрунтуванні та формулюванні завдань вищої школи України у формуванні глобалістичного мислення української молоді з акцентом на його європейському векторі та інформаційно-комунікаційних аспектах.

Висновки. Формування глобалістичного мислення молоді, у тому числі його європейського вектора, в контексті діяльності вітчизняної вищої школи є велінням часу насамперед з точки зору глобальних трендів світового розвитку в рамках сучасного етапу пришвидшеної (дифузної) глобалізації, органічним складником чого є процеси європейської інтеграції. А також з точки зору відстоювання Україною свого існування як суб’єкту міжнародних відносин, як фізичного соціуму, захищаючи цінності демократії в протидії гібридній агресії росії та маючи безпрецедентну підтримку світової спільноти. У контексті освітніх імперативів вищої школи України йдеться про формування відповідальності молодого покоління за долю своєї демократичної держави як європейської та долю планетарної спільноти загалом. Такі завдання зумовлюють внесення змін у відповідні Державні стандарти та запровадження до циклу загальної підготовки здобувачів вищої освіти дисциплін, зміст яких сприятиме формуванню глобалістичного мислення, передусім його європейського вектору («Філософія глобальних проблем людства», «Мегатренди світового розвитку», «Глобальна історія України» тощо). Практичні аспекти реалізації таких завдань мають передбачати комунікацію студентства із зарубіжною громадськістю з метою донесення світові про цінності українців, які в минулому відповідали та відповідають нині цінностям Західного світу.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЄВОГО БАЛАНСУ ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПЕДАГОГІВ

Олена Воєділова — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – обґрунтувати розробку курсу підвищення кваліфікації педагогів з врахуванням європейських практик збереження життєвого балансу та благополуччя педагогів.

Методологія. Для досягнення поставленої мети нами було використано наступні методи дослідження: аналіз та узагальнення нормативних документів, які окреслюють особливості впровадження реформи освіти у напрямку підвищення кваліфікації педагогів; імперичні дослідження – проведено педагогічні спостереження за процесом підвищення кваліфікації у Яґеллонському та Варшавському університетах (Польща), Саксонського центру дидактики вищої школи (Німеччина), Інституті Орфа (університет Моцартеум) (Австрія), теоретичне моделювання (створення авторського курсу підвищення кваліфікації педагогів).

Наукова новизна дослідження полягає у розробці авторської програми курсу підвищення кваліфікації педагогів з врахуванням європейських практик збереження життєвого балансу та благополуччя педагогів. Запропонований методичний матеріал з його організації та проведення.

Висновки. Визначено, що педагоги під час підвищення кваліфікації потребують сучасних знань та інструментів викладання, оскільки саме вони передають знання, уміння і навички широкому загалу. Оновлюючи підходи, важливо орієнтуватися на досвід європейських країн, які мають значні досягнення у цій сфері. Розроблено авторський курс підвищення кваліфікації педагогів «Європейські практики збереження життєвого балансу та благополуччя педагогів», що включає в себе сучасні інноваційні практики та методи навчання педагогів формування їх життєздатності.

НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ ЄС У СТАРШІЙ ШКОЛІ

Олена Гринь — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета дослідження – проаналізувати особливості навчання історії Європейського Союзу у старшій школі.

Методологія дослідження ґрунтувалася на основі діяльнісного, компетентісного та особистісно орієнтованого підходів до навчання історії. Використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу, узагальнення та порівняння для комплексного дослідження нормативно-правових документів і науково-педагогічної літератури; для вивчення окремих прикладів освітніх ініціатив, які є ефективними при навчанні історії ЄС, залучено метод кейс-стаді.

Наукова новизна. Проблема навчання історії Європейського Союзу у старшій школі дістала поглибленого вивчення. Уперше узагальнено особисті практики навчання історії ЄС у 10-11 класах на уроках, а також у позаурочній та позашкільній діяльності (з досвіду роботи в Чернігівському обласному науковому ліцеї та співпраці з ОКПНЗ «Чернігівська МАН учнівської молоді»). Схарактеризовано дослідницькі та інтерактивні методи навчання, які є ефективними при навчанні історії Європейського Союзу та європейського вибору України.

Висновки. У процесі дослідження обґрунтовано, що навчання історії ЄС у старшій школі може відбуватися як в межах освітніх компонентів «Всесвітня історія» та «Історія України», так і під час позаурочної та позашкільної діяльності. З огляду на актуальність євроінтеграційної проблематики та психолого-вікові особливості здобувачів освіти старшої школи доцільно використовувати інтерактивні, дослідницькі, особистісно орієнтовані методи навчання та методичні прийоми, спрямовані на розвиток творчого і критичного мислення. Такий підхід сприятиме формуванню загальних та предметних компетентностей. Подальші перспективи дослідження пов’язані з розробкою даної проблематики в межах інтегрованого курсу.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ІДЕЇ ТА ПРАКТИКИ EGO-ІСТОРІЇ У НАУКОВОМУ ТА ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

Володимир Дятлов — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Актуальність і постановка проблеми. У статті розглядається феномен посилення антропоцентризму у вивченні та викладанні історії у європейських країнах, поява нових ідей та практик, які можна кваліфікувати як ego-історія. Натомість головна проблема полягає у визначенні самого предмету ego-історії. Посиленню уваги до особистості обумовлені суспільно-політичними та соціокультурними обставинами, розвитком новітніх інформаційних технологій, утвердженням у науковому гуманітарному дискурсі історичної антропології, яка суттєво оновила історичне знання й поставила питання пошуку нових методів пізнання минулого у людському вимірі.

Мета статті спробувати на основі аналізу різних європейських ідей і практик визначити найбільш ефективні методи еgo-історії, її місця у науковому та освітньому просторі. Для досягнення цієї мети здійснено аналіз різних експериментів і практик європейських істориків у пошуках пізнавальних можливостей ego-історії. Зазначено, що під впливом експериментів французького історика П. Нора ego-історія стає одним із напрямків інтелектуальної історії та історіографічного дискурсу. У статті розглянуто також проєкт німецького історика Л. Нітхаммера, який спробував вивести ego-історію з інтелектуальної сфери у сферу усної історії, колективної історичної пам’яті. Висновки за результатами проєкту дали йому підстави вважати, що спогади не можуть механічно розглядатись як особиста ego-історія, люди часто намагаються не розкривати свою особистість.

Нові практики вивчення особистості та ego-історії як соціальної практики запропонували фахівці з джерелознавства. Тексти від першої особи вони почали визначати терміном «egodocument» (В. Шульце), у яких людина сама відкриває інформацію про своє суспільство або висловлює своє ставлення до всього, що відбувається навколо неї. На противагу В. Шульце, який обстоював такий підхід, Б. Крузенстерн, спробувала довести, що лише «самосвідчення» можна вважати ego-історіями А. Рутц, дійшов висновку про те, що ego-документи засвідчують не особистість в історії, а представляють лише конструкти ego.

У пропонованій статті сформульовано висновки про те, що можна визначити три поняття еgo-історії. Перший стосується історіописання та жанру інтелектуальної автобіографії. Найбільш поширеним є використання цього терміну для визначення соціальних і соціокультурних практик, в процесі яких людина вербальними, візуальними та іншими засобами намагається створити власну історію, ідентифікувати себе, визначити своє місце у суспільстві, відстояти своє бачення світу, артикулювати своє ставлення до всього, що відбувається. Результатом таких інтелектуальних практик, у тому числі й професійних істориків, є ego-документи – джерельна база наукових досліджень особистості. Ще один аспект використання цього поняття стосується предметного поля історичного знання: еgo-історія вивчає особистість на основі її самосвідчень та інших рефлексій (ego-документи) як складників соціокультурних практик. Водночас вона може бути одним з освітніх компонентів, мета якого – опановування практичних компетенцій написання і презентації людиною історії своєї особистості, своєї сім’ї, свого оточення.

ЯКІСТЬ ОСВІТИ – ОДИН З КЛЮЧОВИХ ПОКАЗНИКІВ УСПІШНОЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Віра Казимір — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто пріоритетні напрямки та основні тенденції розвитку української освіти в контексті європейської інтеграції, орієнтації на європейські стандарти якості освіти, виконання умов Європейського Союзу стосовно вступу в співдружність. Доведено, що в Україні, як і у країнах Європейського Союзу, акцент варто робити не лише на високий рівень доступу до освіти, а й на її якість.

Дослідження спрямоване на вивчення та узагальнення досвіду адаптації європейських моделей функціонування внутрішньої та зовнішньої стратегії якості освіти, ролі Державної служби якості освіти України у становленні сучасної системи освіти, важливості проведення скринінгових моніторингів у внутрішній та зовнішній стратегіях забезпечення якості освіти. Окрема увага приділена модерним напрацюванням і механізмам, які покликані реформувати систему державної освітньої політики. Зокрема, таким новим для української освіти явищам як інституційний аудит, сертифікація, інформаційно-аналітична система EvaluED, «Форум якості освіти», систематичні різнопланові вивчення та моніторинги освітніх процесів, які мають стати підґрунтям для управлінських рішень.

Визначено основні віхи реалізації державної політики у сфері забезпечення якості освіти та якості освітньої діяльності, зважаючи на виклики пов’язані з карантинними обмеженнями через COVID-19 та повномасштабною військовою агресією. Проаналізовано психо-емоційну складову, яка впливає на організацію якісного навчального процесу під час військового стану.

Мета статті полягає у комплексному висвітленні наявних наукових напрацювань, пов’язаних із дослідженням євроінтеграційних процесів України, вивченні ключових напрямків трансформації української освіти відповідно до стандартів Європейського Союзу, в контексті досягнення нею європейських стандартів якості освіти. Акцент зроблено на середній освіті, яка є фундаментом для імплементації успішної євроінтеграції України.

Методологія дослідження ґрунтується на контент-аналізі праць, присвячених вивченню якості української освіти, порівнянню стандартів якості освіти в Україні із загальноєвропейськими взірцями. Застосовано міждисциплінарний підхід, який увібрав у себе системний та аналітичний методи, що дозволило охопити широкий спектр наукових напрацювань, пов’язаних із тематикою дослідження. Використано описовий метод для презентації результатів моніторингів, із врахуванням психологічних аспектів.

Наукова новизна полягає у системному аналізі євроінтеграційних амбіцій України, які спонукають до пошуку інноваційних моделей забезпечення якості освіти, формування дієвих механізмів організації ефективної освітньої діяльності у відповідності до європейських стандартів, ефективного менеджменту закладів освіти під час військового стану.

Висновки. У науковій студії окреслено напрацювання дослідників, які вивчали євроінтеграційний шлях України в контексті впровадження загальноєвропейської освітньої системи та стандартизації якості освіти: від перших дипломатичних напрацювань до статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. Встановлено, що якісна освіта – пріоритет для сталого розвитку ЄС та є обов’язковою умовою для успішної реалізації Болонської декларації в Україні.

Доведено, що євроінтеграційні процеси в Україні мають незворотній характер, незважаючи на гальмуючі чинники (карантинні обмеження COVID-19, повномасштабна військова агресія). Встановлено, що глобалізація та модерні трансформаційні виклики на європейських теренах вимагають постійного вдосконалення внутрішньої та зовнішньої стратегії забезпечення якості освіти.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПРОЄКТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ»: ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Марина Кеда — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – виявити й систематизувати виклики, що постають на шляху успішної імплементації проєктів програм Європейського Союзу у Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (НУЧК), та окреслити перспективні шляхи і напрямки їх подолання.

Методологія. Стаття базується на результатах авторського емпіричного дослідження (інтерв’ю з керівниками та менеджерами реалізованих та діючих проєктів у поєднанні з методом автоетнографії).

Наукова новизна. Виявлено та систематизовано основні виклики і перешкоди, що постають на шляху успішної імплементації проєктів, що реалізуються за підтримки Європейського Союзу в НУЧК, окреслено основні стратегічні напрямки як для невідкладного реагування так і для оптимізації проєктної діяльності у вузі у довгостроковій перспективі.

Висновки. У результат дослідження викликів для міжнародної проєктної діяльності на трьох рівнях (державному, регіональному та університетському) було виявлено, що основний блок перешкод для імплементації проєктів програм ЄС зосереджений на рівні університету. У той час, як на загальнодержавному рівні відбувається постійне удосконалення умов для реалізації проєктів в Україні, міжнародну діяльність курують відповідні офіси (наприклад, Еразмус+ офіс України), на рівні університету все ще зберігається необхідність оптимізації відповідних умов. Найбільшими викликами є: відсутність проєктного відділу, недостатня участь і підтримка з боку міжнародного та фінансового відділів, брак персоналу, який має достатній рівень володіння іноземними мовами (зокрема, англійською) для роботи з проєктними командами, відсутність бази даних по проєктам НУЧК, комплекс технічних й організаційні труднощів, спричинених війною.

Найбільш перспективними векторами формування відповідних політик університету для подолання окреслених викликів можуть стати: створення проєктного відділу (або акумуляція його функцій у складі нині діючого «Відділу міжнародних зв’язків та соціального партнерства»), який надавав би комплексну інформацію про грантові можливості (програми, актуальні конкурси, алгоритм підготовки проєктних заявок, особливості імплементації проєктів ЄС тощо); фахова підготовка (підвищення кваліфікації) працівників відповідних відділів, які спеціалізуються на міжнародній проєктній діяльності; створення постійно діючої координаційної ради (або іншого аналогічного органу), який моніторить проєктну діяльність та надає послідовну своєчасну допомогу командам виконавців; акумулювання відомостей про проєкти НУЧК в єдину базу даних; оновлення на сайті університету сторінок, дотичних до міжнародної проєктної діяльності задля зміцнення позитивного іміджу установи на міжнародній арені.

ВИКОРИСТАННЯ НАУКОВОЇ ФАНТАСТИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ФУТУРОЛОГІЇ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ КУРСУ «ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

Ігор Кондратьєв — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – визначити роль наукової фантастики, як інструменту футурології, в розвитку науково-технічних уявлень європейської цивілізації, та з’ясувати вплив цих уявлень на інші соціокультурні утворення.

Методологія. Під час роботи над темою була використана низка наукових методів, насамперед, історичний та компаративний. Проведена класифікація матеріалу дала змогу визначити загальні закономірності та причинно-наслідкові зв’язки. При дослідженні художніх творів використовувалися можливості контент-аналізу.

Наукова новизна. На прикладі найвідоміших творів письменників-фантастів робиться спроба визначити вплив наукової фантастики на науковий та технологічний розвиток, а також простежуються спроби авторитарних режимів використати наукову фантастику з пропагандистськими цілями.

Висновки. Становлення сучасної Європейської цивілізації відбулося завдяки розвитку науки та техніки. Важливим аспектом сталого розвитку є можливість планування та прогнозування. Сучасна наука дозволяє здійснювати прогнозування у багатьох сферах, ключову роль в цьому процесі відіграє футурологія. Серед методів прогнозування особливе значення займає експертна оцінка. Зазвичай наукові прогнози робляться експертами в науці, але, виявляється, що великий потенціал передбачення має наукова фантастика, адже чимало письменників самі були науковцями. Виявилось, що без мрії розвиток неможливий. Твори європейських, а згодом й американських наукових фантастів стали своєрідним драйвером наукового, технологічного, а подекуди й соціального розвитку. Значення наукової фантастики добре усвідомлюють й у авторитарних режимах, намагаючись поставити її як на службу науці, так і на службу пропаганді.

ВИКЛАДАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС В УКРАЇНСЬКИХ ВИШАХ

Руслан Ніколаєнко — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – проаналізувати викладання різних аспектів гуманітарної політики ЄС в українських університетах.

Методологія дослідження. Дослідження базується на вивченні каталогу проєктів Програми ЄС Еразмуc+ Напрям Жан Монне в Україні за 2001-2020 рр., а також на аналізі освітньо-професійних програм деяких українських вишів. Робота написана з використанням основних наукових методів, зокрема, порівняння, аналізу синтезу.

Наукова новизна. В статті вперше аналізується стан викладання гуманітарної політики ЄС в українських вишах, як важливої складової європейських студій.

Висновки. В університетах України навчальні курси, що пов’язані з викладанням гуманітарної політики ЄС, були запроваджені через реалізацію Програми ЄС Еразмус+ Напрям Жан Монне. Навчальні курси, модулі, воркшопи, як різні види викладацької діяльності, широко представлені в грантових заявках проєктів Жана Монне. Після реалізації проєктів значна частина навчальних курсів залишається в освітньому процесі вишу, як основна чи вибіркова компонента. Проблематика гуманітарної та соціальної політики ЄС найчастіше викладаються на спеціальностях публічного управління та адміністрування, соціології, міжнародних відносин тощо. Прогнозуємо, що викладання та досліджування тем, пов’язаних з гуманітарною та соціальною політикою ЄС лише збільшуватиметься й через задачі руху України до ЄС, так і через зростання соціальної згуртованості та соціальної відповідальності українського суспільства.

ВИВЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА ЙОГО БАЗОВИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНСЬКИХ ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ (З ДОСВІДУ МІСТА ЧЕРНІГОВА)

Людмила Павленко — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Метою наукової розвідки є аналіз досвіду вивчення історії Європейського Союзу у закладах загальної середньої освіти України, зокрема міста Чернігова, для визначення проблем, можливостей, перспектив та шляхів підвищення якості викладання зазначеної проблематики в сучасній вітчизняній школі.

Методологія дослідження зазначеної проблеми полягає у вивченні нормативної документації в галузі середньої освіти, публікацій вітчизняних науковців та опрацюванні інформації про викладання історії ЄС, наданої чернігівськими закладами загальної середньої освіти упродовж 2022–2024 рр.

Наукова новизна полягає у комплексному аналізі реальної ситуації та перспектив вивчення історії ЄС та його базових цінностей у закладах загальної середньої освіти України та міста Чернігова зокрема.

Висновки. Поставлена проблема є актуальною з огляду на євроінтеграційний зовнішньополітичний курс України, необхідність формування нового покоління українців на базових цінностях ЄС та створення нової української школи, інтегрованої в європейський освітній простір, що набуває особливого значення в умовах російсько-української війни.

Вивчення історії ЄС та імплементація його базових цінностей у загальну середню освіту реалізується у навчальній, позанавчальній і виховній складових освітнього процесу.

Для підвищення якості викладання тематики ЄС корисними є освітні онлайн-платформи, курси підвищення кваліфікації при вищих навчальних закладах, обласних інститутах післядипломної освіти, центрах професійного розвитку педагогічних працівників. Важливу підтримку надають заклади вищої освіти, які готують майбутніх вчителів. Відповідний досвід шкіл міста Чернігова свідчить про успішне використання чернігівськими педагогічними працівниками усіх зазначених можливостей сучасної української школи для досягнення високого результату.

ВИВЧЕННЯ ТРАГЕДІЇ ГОЛОКОСТУ В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ ЯК ДОЛУЧЕННЯ ДО СПІЛЬНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПАМ’ЯТІ

Юлія Петровська , Алла Попружна — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті. Метою статті є актуалізація важливості виваженого й усвідомленого викладання історії Голокосту у закладах вищої освіти, що сприятиме збереженню пам’яті про долю українського єврейства, подолання імперських і радянських стереотипів, висвітлення актуальності продовження вивчення різних аспектів теми Голокосту у вищій школі як запоруки миру та демократії, аналіз досвіду вивчення цієї теми в Пенітенціарній академії України.

Сьогодні в умовах російсько-української війни увага до даної теми є край актуальною, адже необхідно постійно долати пропаганду, одним з наративів якої є те, що українці – це антисеміти і нацисти. Натомість українці сьогодні усвідомлюють, що трагедія Голокосту не є суто єврейською історією. Задекларовані та захищені законами права людини є необхідністю функціонування загальнолюдських цінностей, порушення яких може призвести до страшної трагедії цілого народу.

Методологія. Для реалізації мети були використані такі теоретичні методи як аналіз, синтез, узагальнення, а також принципи науковості, доступності та цілісності.

Наукова новизна. Полягає в узагальненні інформації про те коли, чому і як в українській освіті почали студіювати історію трагедії Голокосту, які зовнішньополітичні і внутрішньополітичні процеси на це вплинули, окресленні перспектив вивчення історії Голокосту в умовах російсько-української війни.

Також новизна полягає у презентації досвіду співпраці Пенітенціарної академії України з міжнародними організаціями, проєктної діяльності, залученню здобувачів вищої освіти до наукової та дослідницької роботи, практик впровадження здобутого досвіду викладання історії Голокосту під час занять з гуманітарних, соціальних, юридичних, філологічних дисциплін.

Висновок. Пенітенціарна академія України активно долучається до вивчення історії трагедії Голокосту та збереження пам’яті про неї. Заходи, проведені в академії актуалізують важливість пам’яті про значний соціально-економічний внесок і унікальні культурні впливи єврейського населення на соціокультурні середовища міста та регіону, наголошують на тому, що єврейська історія є частиною нашої спільної історії.

ПОСТАТЬ ІВАНА МАКСИМОВИЧА В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ ЧЕРНІГІВСЬКОГО КОЛЕГІУМУ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕКСТИ

Ірина Соломах — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – визначити основні риси культурно-просвітницької та суспільно-політичної діяльності Івана Максимовича та окреслити його вклад у формування освітнього простору Чернігівського колегіуму на початку XVIII ст.

Методологія. Методологічною основою дослідження є історичні методи порівняння та узагальнення. Використання системного підходу забезпечило розгляд особистості церковно-політичного діяча у взаємозвʼязку з суспільними подіями кінця XVII – початку XVIII ст. Додатково, біографічний та культурно-історичний методи аналізу сприяли повному та комплексному відтворенню головних віх діяльності І. Максимовича в контексті створення освітнього простору Чернігівського колегіуму.

Наукова новизна роботи полягає у спробі комплексного дослідження внеску Івана Максимовича у становлення та розвиток освітнього середовища, яке сформувалося навколо духовного навчального закладу нового типу – Чернігівського колегіуму; окреслено ключові аспекти діяльності духовного діяча та його вплив на розбудову провідного навчального закладу Чернігово-Сіверщини XVIII ст.

Висновки. Іван Максимович, беззаперечно, був однією з ключових персон свого часу. Його суспільно-політична, освітня, літературна діяльність й досі лишає простір для досліджень науковців різних галузей. Зокрема, не оминає увага дослідників і його діяльність в царині становлення освітнього простору Чернігівського колегіуму. Сприятливі обставини та державна підтримка гетьмана дозволили чернігівському архієпископу Івану Максимовичу реорганізувати школи Лазаря Барановича та створити якісно новий тип навчального закладу в регіоні – Чернігівський колегіум. Окрім побудови нових приміщень, він забезпечив розширення класів для набуття закладом статусу колегіуму, займався пошуком кваліфікованих викладацьких кадрів для навчального закладу. Окрім того, Іван Максимович, після смерті Лазаря Барановича, став на чолі чернігівського літературно-мистецького осередку культурних діячів, керуючи широкою науковою та літературною діяльністю на території колегіуму. За його протекції була надрукована значна кількість оригінальних та перекладних видань духовно-морального змісту. Вся діяльність Івана Максимовича була спрямована на розбудову нового освітнього середовища навколо Чернігівського колегіуму – провідного центру науки та культури Чернігово-Сіверщини у XVIII ст.

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ОСВІТНЬОЇ СТРАТЕГІЇ

Наталія Шакун , Наталія Щербина — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті йдеться про засадничі принципи Європейської освітньої стратегії та пріоритетні напрямки трансформації національної системи вищої освіти. Акцентується увага на наявному досвіді реформації вищої системи освіти України у рамках Болонського процесу. Аналізуються виклики й нові можливості, зумовлені подальшою трансформацією української системи вищої освіти в процесі імплементації Європейської освітньої стратегії.

Мета статті: на підставі аналізу ключових викликів, що постають перед вітчизняною вищою освітою в процесі імплементації Європейської освітньої стратегії, визначити перспективи, напрями та завдання трансформації вищої освіти України.

Методологія дослідження. Для досягнення мети застосовано нелінійну методологію пізнання, спрямовану на розгляд освіти як складноорганізованої, відкритої, нелінійної системи, здатної до самооновлення та самоорганізації. Авторки також ураховують світоглядно-методологічні принципи демократизації, гуманізації, інноваційності, гнучкості навчання та виховання, властиві новітній освітній парадигмі та актуальні нині з огляду на їхню методологічну значущість і суголосність настановам сучасного реформування освіти в контексті євроінтеграції.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі комплексного дослідження сучасних досягнень й викликів української вищої освіти на шляху імплементації Європейської освітньої стратегії в умовах російської агресії.

Висновки. У ході дослідження авторки дійшли висновку про те, що рух України у напрямку європейської інтеграції в різних сферах, зокрема, й в освітній, є важливою передумовою її стійкості в умовах воєнного часу та відновлення в повоєнну добу. Разом із тим, до основних викликів, які постають перед вітчизняною вищою освітою в процесі імплементації Європейської освітньої стратегії, відносимо глобальні ризики (уніфікація, стандартизація, загроза культурній самобутності) та війну. З огляду на це об’єднання зусиль держави, європейського співтовариства, громадянського активу, учасників освітнього процесу задля підвищення якості, інклюзивності освіти, забезпечення належних матеріально-технічних, технологічних, безпечних, умов освітнього процесу набуває першочергового значення для розбудови системи освіти з потужною соціальною місією. Від так, перспективними напрямками трансформації української системи вищої освіти в процесі імплементації Європейської освітньої стратегії вважаємо аксіологічний та інституційний. Перший передбачає ціннісну переорієнтацію освітньої парадигми на принципи відкритості, інклюзії, творчості, гуманізму, служіння інтересам загального блага. Реалізація другого, інституційного, забезпечить становлення закладів вищої освіти як інноваційних освітніх і наукових центрів, відкритих інституцій, зорієнтованих на різноманітність, справедливість, інклюзивність.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ДОСВІДУ ЄС З ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Світлана Щербина — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета роботи. Проаналізувати європейський досвід організації дистанційного навчання, визначити актуальні для української освіти моделі дистанційного освітнього процесу.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові і конкретно-історичні принципи і методи, які добиралися відповідно до поставленої мети. Також були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.

Новизна дослідження полягає у аналізі актуальної проблеми, яка має теоретичну і практичну значущість для організації вітчизняного освітнього процесу. У роботі розглянуто європейські практики дистанційної освіти, залучення найкращих елементів яких дозволить урізноманітнити і збагатити навчання під час війни.

Висновки. Забезпечення високих освітніх стандартів за будь-яких умов є основним завданням вітчизняної вищої освіти. Використовуючи європейський досвід розвитку дистанційного навчання, можна окреслити подальші перспективи вдосконалення організації освітнього процесу в Україні. Імплементація практичного інструментарію, освітніх платформ та інформаційно-комунікаційних технологій, напрацьованих у країнах Європейського Союзу, допоможе модернізувати процес викладання і навчання в умовах карантинних обмежень і у воєнний час.

РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Тамара Янченко — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – охарактеризувати особливості розвитку вищої освіти України як учасниці Болонського процесу у контексті її входження в європейський освітній простір.

Методологія. У дослідженні, що стало основою статті, застосовано проблемний, системний, соціокультурний, історичний і синергетичний підходи, що дозволило визначити провідні тенденції та завдання національної системи вищої освіти, обумовлені Болонським процесом. У дослідженні було використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення.

Наукова новизна. У статті узагальнено досвід і сучасні реалії розвитку вищої освіти в Україні як учасниці Болонського процесу. Визначено особливості розвитку вищої освіти у контексті входження України в європейський простір вищої освіти.

Висновки. Отже, Болонська декларація була підписана 19 червня 1999 року в місті Болонья міністрами освіти 29 країн Західної і Центральної Європи. Болонський процес – це сукупність заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, що мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації. Стратегічною метою Болонського процесу є створення європейського простору вищої освіти, конкурентоспроможного та привабливого як для самих європейців, так і для студентів і науковців з усіх куточків світу. Україна приєдналася до Болонського процесу на Конференції міністрів європейських країн у травні 2005 року в Бергені. Як учасниця Болонського процесу Україна повинна вирішити низку ключових завдань, що передбачають запровадження основних інструментів функціонування європейського простору вищої освіти: національної рамки кваліфікацій, інноваційної Європейської кредитно-трансферної системи, додатка до диплома європейського зразка.

ПРІОРИТЕТНІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ 1991–2024 РОКІВ

Олег Воронко , Людмила Ладонько — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Метою роботи є комплексне вивчення чинників виникнення, сутності, особливостей міграційних процесів в Україні 1991–2024 років, визначення оптимальної джерельної бази для реалізації поставлених завдань дослідження та з’ясування можливих наслідків масових переміщень українських громадян до країн Європи.

Методологічну основу статті, враховуючи її міждисциплінарну тематичну спрямованість, складають різні методи наукового дослідження. Передусім це загальнонаукові методи аналізу і синтезу, абстрагування та узагальнення. Серед суто історичних методів слід вказати на методи порівняння і періодизації. Окремими елементами методики дослідження сутності та наслідків масових міграцій є методи статистичного зведення, абсолютного та відносного оцінювання.

До новизни наукової розвідки слід віднести спробу вперше у вітчизняній історичній науці здійснити комплексний аналіз чинників, сутності та наслідків масових еміграційних процесів, що відбувалися в Україні протягом останнього десятиріччя, а отже стали наслідком пріоритетного впливу не тільки вже «традиційних» соціально-економічних чинників, але й передусім соціально-політичних потрясінь, викликаних війною.

Вдосконалення набуде історична періодизація міграційних процесів за рахунок визначення підперіодів міграцій та виявлення локальних міграційних процесів, аналіз яких розширить уявлення щодо усталених історичних поглядів на ґенезу міграційних рухів в Україні та їх вплив на європейські країни.

Висновки. Протягом всього досліджуваного періоду в Україні відбувалися значні міграційні рухи. При цьому поступово міграційне сальдо ставало все більш від’ємним. Незважаючи на природу всіх цих міграцій, усі вони, мали значний вплив на соціально-демографічні та етнонаціональні процеси як в Україні, так і в Європі.

Здійснення об’єктивного предметного аналізу проблеми потребує залучення методичних прийомів, властивих різним суспільствознавчим наукам: історії, соціології, демографії, етнології, статистики тощо. Всебічність предметного аналізу зумовлює необхідність вивчення архівних і опублікованих документальних відомостей урядової звітності, законодавчих актів та статистичних даних загальних переписів населення і поточної статистики. Тільки комплексний ретельний аналіз усієї наявної джерельної бази дозволить дійти максимально вичерпних та неупереджених висновків щодо досліджуваної історичної проблеми.

Провідну роль у депопуляції в Україні відігравали і надалі відіграють еміграційні процеси. Головним завданням уряду країни все більш явно стає проблема формування зваженої соціальної політики та конструктивних політичних дій, спрямованих на заохочення громадян нашої держави не виїздити за межі країни за власним бажанням, а не внаслідок примусу та стимулювання повернення українських емігрантів додому відповідно зазначеним принципам демократії і свободи.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ БОЛГАРІЇ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Марія Георгієва — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті розкрито досвід державного регулювання аграрного сектору економіки Болгарії в євроінтеграційних умовах. Здійснено аналіз історичних умов формування державної аграрної політики Болгарії, з метою визначення закономірностей механізмів здійснення державного управління та регулювання розвитку аграрних відносин в умовах євроінтеграції. В ході дослідження було застосовано широкий методологічний інструментарій, зокрема, методи аналізу та синтезу, узагальнення, єдність логічного та історичного підходів, порівняльно-правовий, історико-правовий та формально-юридичний.

Наукова новизна полягає у вивченні болгарського досвіду основ державного регулювання аграрного сектору економіки Болгарії та обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання сільським господарством України, що дозволить розв’язати суперечності розвитку аграрної сфери в умовах інтеграції до європейського історичного простору.

Висновки. У статті, на основі дослідження досвіду аграрних перетворень в Болгарії в євроінтеграційних умовах, вивчено закономірності державного регулювання та управління в умовах євроінтеграції. В європейських країнах аграрна сфера не є самодостатнім сектором економіки. А отже, необхідним є забезпечення функціональної та ефективної підтримки держави щодо всебічного розвитку сільського господарства. Початок реформування сільського господарства було здійснений шляхом впровадження стратегії та системи механізмів державної підтримки аграрного сектору економіки Болгарії. Шляхом здійснення комплексу заходів державного управління аграрною сферою, болгарська економіка вирішила проблему стагнації сільського господарства, посилила взаємодію держави з аграрними товаровиробниками та зберегла на стимулюючий вплив на галузь. Встановлено, що альтернативним методом підтримки аграрних товаровиробників, в контексті євроінтеграційних прагнень Болгарії, можуть бути механізми державного кредитування.

THE EUROPEAN UNION AND UKRAINE: A COOPERATION FOR PEACE?

Дайбер Біргіт — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Дана публікація – текст лекції Біргіт Дайбер, екс-депутата Європейського Парламенту, директора Європейського Офісу Фундації Рози Люксембург у Брюселі, координатора трансатлантичних та міжнародних проєктів та експерта з соціально-урбаністичного розвитку. Промову було виголошено у рамках роботи міжнародної наукової конференції «Викладання і вивчення ЄС: виклики для України», яка проходила
23-24 травня 2024 р. у м. Чернігові (Україна).

ЄВРОПЕЙСЬКА СТРАТЕГІЯ ОБОРОННОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Тетяна Соломенна — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – проаналізувати першу Європейську стратегію оборонної промисловості та місце в ній України. Оцінити її значення для зовнішньополітичного курсу та формування спільної оборонної політики ЄС.

Методологія дослідження. Стаття написана на основі аналізу документів ЄС та аналітичних коментарів європейських та українських експертів. В статті використані методи наукового дослідження: аналітичний, прогностичний та синтезу.

Новизна роботи. Вперше аналізується ухвалення Єврокомісією Стратегії оборонної промисловості ЄС та її потенційний влив на зміни в європейській парадигмі безпеки.

Висновки. Навесні 2024 р. ЄС вперше в своїй історії схвалив Стратегію оборонної промисловості, яка має змінити оборонну культуру на континенті. Стратегія спрямована на вдосконалення діючого інструменту: Європейської оборонно-технологічної промислової бази (EDTIB) через покращення системи закупівель, збільшення та модернізацію європейського виробництва озброєнь, поліпшення механізму доставки оборонної продукції до всіх країн ЄС. Основна ідея Стратегії – спільні закупівлі, спільне виробництво для посилення самозабезпечення та опори на європейські ресурси в питаннях оборонної політики ЄС.

ОДЕСЬКІ СМІХОВІ ПРАКТИКИ ЯК КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ЄВРОПИ

Марина Столяр , Микола Богун — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Метою статті є дослідження одеських сміхових практик у площині європейських культурних цінностей особистісної свободи, творчості, міжкультурного діалогу, а також у контексті історико-культурної спадщини Європи, зокрема софістичного дискурсу Стародавньої Греції.

Методологія. Для аналізу одеських сміхових практик у вищеозначеній площині використовуються наступні методологічні парадигми: теорії зверхності, контрасту та статичного дискурсу як предмету сміху (А. Бергсон).

Наукова новизна роботи полягає у розкритті таких особливостей одеських сміхових практик як наявність «аґональної складової» та «вінінгової інтенції» відповідного дискурсу. Також вперше здійснено компаративний аналіз софістичних практик Стародавньої Греції та одеського сміхового дискурсу, в результаті чого виявлено їхні спільні риси.

Висновки: Автори розглядають одеські сміхові практики як дискурс, що певним чином формує мислення носія та творця відповідних мовленнєвих практик. Ці практики включають в себе використання лексики та граматичних конструкцій, властивих мовам різних народів (слов’янські мови, ідиш, грецька тощо), поєднання яких є результатом по-дитячому творчого та вільного їх застосування. Тобто справжній одесит – це людина, яка навіть у зрілому віці сприймає мову не як певний, об’єктивно існуючий канон, а як сферу дискурсивної самореалізації. Завдяки цьому формується особливе поле культурної взаємодії та творчої зустрічі різних мовленнєвих традицій, у зв’язку із чим існує також особливий стиль мислення.

Провідними рисами цього стилю є оригінальність в інтерпретації окремих слів, евристичне бачення їхньої полісемантичності; володіння мовленнєвими практиками різних культур, а також величезна роль окремої особистості у процесі відтворення та розвитку одеського мовлення. З точки зору авторів, саме одеський сміховий дискурс неповторно виражає вільний дух культури ЄС як крос-культурного феномену. Цей феномен має бути відповідним чином задокументованим як унікальна культура спадщина ЄС та повинен мати певний статус, що охороняється Законом.

ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ЄС У ЧАСИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Олександр Цвєтков — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – розглянути і проаналізувати проблематику впровадження спільної зовнішньої політики ЄС, де пошуки консенсусу у зовнішньополітичних підходах серед країн-членів мають бути збалансовані спільними інтересами та захистом загальних цінностей при одночасному врахуванні національних особливостей та пріоритетів суверенного розвитку.

Методологія дослідження. Базується на концентрованому аналізі як профільних джерел зарубіжних експертів, так і найбільш гострих на думку автора проблемних питань сучасного розвитку наднаціонального за формою і міжнаціонального за суттю європейського об’єднання, яким позиціонує себе ЄС на міжнародній арені. Стаття побудована на основі загальнонаукових методів дослідження.

Наукова новизна. У дослідженні з врахуванням проблемних підходів новітньої зарубіжної історіографії до інституціонального розвитку ЄС надається авторська інтерпретація відповідних проблемних питань та викликів, без практичного вирішення яких не буде подолано і ряду невизначеностей трансформаційної розбудови ЄС на перспективу.

ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ГАРАНТУВАННЯ ГЕНДЕРНОГО ПАРИТЕТУ У МУНІЦИПАЛІТЕТАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Любов Шара — Thu, 09 Jan 2025 00:00:00 +0000

Мета статті спрямована на з’ясування базових засад Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, механізмів її імплементації інституціями публічного врядування Європейського Союзу.

Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та опори на історичні джерела; методи корелюються з анонсованою метою, є загальнонауковими (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичними (історико-системний, порівняльно-історичний).

Наукова новизна зумовлена потребою усебічного вивчення практик європейських муніципалітетів задля досягнення гендерно збалансованого представництва у територіальних громадах України як кандидата на вступ до ЄС, увідповіднення вітчизняного законодавства з міжнародно-правовими актами публічної влади у країнах Європейського Союзу.

Опрацьовані матеріали дозволили зробити такі висновки. Побудова демократичної, правової держави з дієвим та ефективним публічним врядуванням не можлива без дотримання гендерної рівності. Магістральною компонентою законодавчого гарантування однакових прав у муніципалітетах ЄС стала Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Її ухвалення історично зумовлене, корелюється з правовою базою політики Європейського Союзу, націленою на попередження дискримінації у будь-яких її проявах.

Засади Хартії унаочнюють принципи, якими мають керуватися інституції виборної влади, позиціонуючи гендерну однаковість у локально-регіональному вимірі, механізми імплементації гендерного підходу до усіх царин життєдіяльності місцевих громад, врахування різних особливостей жінок і чоловіків, вимог до їхніх ролей у соціумі, подолання традиційної упередженості стосовно «жіночого» і «чоловічого». Передбачається постійна взаємодія між публічною владою і громадою, між муніципалітетами, транскордонне комунікування, відкритість, моніторинг суспільної думки, звітування та відповідальність за реалізацію Хартії.

Поширеними практиками забезпечення муніципалітетами ЄС однакових можливостей для жінок і чоловіків у місцевих громадах є запровадження стратегії гендерної пріоритетизації, гендерних національних і цільових програм, створення офісів гендерної рівності, фіксація гендерних квот, дотримання гендерно чутливого бюджетування, проведення тренінгів, навчання, підтримка жінок-кандидаток, деконструкція усталених стереотипів, співпраця з жіночими, громадськими організаціями, систематичний контроль індексу гендерної рівності, моніторинг суспільної думки тощо.