САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЯК АДАПТАЦІЙНИЙ РЕСУРС ШКОЛЯРІВ У СУЧАСНОМУ ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Анотація

Сучасне фізичне виховання в закладах загальної середньої освіти дедалі більше орієнтується на розвиток рухових якостей і формування внутрішніх ресурсів особистості, що забезпечують адаптацію школярів до навчальних і соціальних викликів. У цьому контексті особливої значущості набуває саморегуляція як інтегративна здатність до свідомого управління психофізичними станами, поведінкою та діяльністю. Саме фізичне виховання створює педагогічно керовані умови для поєднання фізіологічних і психологічних механізмів саморегуляції, що визначає його адаптаційний потенціал.

Постановка проблеми. Незважаючи на визнання значущості саморегуляції, у практиці шкільного фізичного виховання вона формується переважно опосередковано й несистемно. Домінування нормативно-орієнтованого підходу знижує потенціал фізичного виховання як засобу розвитку адаптаційних і саморегуляційних умінь школярів.

Мета статті – теоретично обґрунтувати саморегуляцію як адаптаційний ресурс школярів у системі сучасного фізичного виховання та окреслити педагогічні механізми її цілеспрямованого формування.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становить системний і міждисциплінарний підхід до аналізу саморегуляції в освітньому процесі. Застосовано методи теоретичного аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення наукових джерел з педагогіки, психології та теорії фізичного виховання, що дало змогу виокремити структурні компоненти саморегуляції та педагогічні умови її розвитку.

Наукова новизна. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні саморегуляції як адаптаційного ресурсу школярів у системі сучасного фізичного виховання та уточненні її педагогічного значення в умовах освітніх навантажень.

Висновки. Саморегуляція розглядається як ключовий ресурс адаптації школярів до сучасних освітніх і соціальних викликів, а фізичне виховання – як ефективне середовище для її цілеспрямованого формування.