ФІЛОСОФСЬКО-ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ П’ЄСИ ДЛЯ ДІТЕЙ У ПРОСТОРІ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ: ВІД ТЕКСТУ ДО СЦЕНІЧНОГО ВТІЛЕННЯ

Анотація

У статті здійснено комплексний міждисциплінарний аналіз сучасної української драматургії для дітей та юнацтва як цілісного філософсько-лінгвокультурологічного конструкту в межах театрально-педагогічного дискурсу. Досліджено еволюцію жанру від лінійних дидактичних схем до складних аксіологічних моделей, що відповідають запитам сучасного реципієнта.

Мета дослідження полягає у теоретичному та аналітичному висвітленні потенціалу сучасної дитячої п’єси в контексті її дидактичної та сценічної реалізації, розробці жанрово-тематичної типології та виявленні мовностилістичних засобів формування національної ідентичності.

Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні теорії поколінь, лінгвокультурологічного підходу та системно-структурного аналізу, що дозволяє розглядати драматургічний текст як систему культурних кодів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у доведенні того, що авторський ідіолект виступає базовим інструментом формування аксіологічних орієнтирів молодої генерації, а також у виявленні механізмів трансформації літературного першоджерела у сценічний продукт («освітній поворот» у театрі). Особливу увагу приділено аналізу виразних авторських ідіолектів (Лани Ра, Олега Михайлова, Надії Симчич та ін.) як носіїв унікальних творчих манер.

Висновки підтверджують, що сучасна українська драма трансформувалася у багатовекторну систему, де жанрово-стильова розмаїтість є стратегічним інструментом націоцентричного виховання. Встановлено, що синергія лінгвістичної автентичності та інтерактивних стратегій сценічного втілення забезпечує релевантність мистецтва запитам «цифрового покоління» та сприяє психологічній реабілітації особистості в умовах воєнного стану. Перспективи дослідження пов’язані з вивченням рецептивних стратегій підлітків у мультимодальному театральному просторі.