ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.263917Ключові слова:
засоби туризму, туристське виховання, рекреація, аксіологічна функція, катарсисАнотація
Актуальність статті. Проаналізувавши літературні публікації з питань теорії і практики виховання в туризмі, узагальнивши сучасні методологічні та теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів і методів виховання, що існують на сьогодні в педагогіці, а також використавши власний досвід, було проведено дослідження закономірностей та особливостей туристського виховання.
Мета роботи дослідити внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки, що виявляються в туризмі під час організації та проведення виховного процесу.
Наукова новизна. Удосконалено методику виховання особистості засобами туристичної діяльності. Завдяки туризму здійснюється соціалізація особистості, формується її соціальний досвід у межах різновекторного аксіологічного простору природної та культурної спадщини, яка освоюється за допомогою освітніх інститутів, сім’ї, засобів масової інформації, екскурсій, подорожей та інших форм туристичної діяльності.
Висновки. Педагогіка туризму досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки особистості до життєтворчості в соціумі, розкриває сутність, закономірності, тенденції та перспективи цієї підготовки, вивчає принципи й правила, що регулюють виховну діяльність.
Вибір відповідних методів туристського виховання залежить від урахування цілей, змісту та особливостей виховних впливів на учасника туристичної діяльності, педагогічної майстерності вихователя, методично оптимального поєднання конкретних обставин і умов перебігу виховного процесу. Його завданням є оволодіння суб’єктами туризму культурними інтенціями, нормами й правилами гідної поведінки, формування загальнолюдських і національних рис, розвиток естетичних почуттів та уяви, подолання стереотипності мислення, що веде туриста до конструктивного перетворення світу.
Туристське виховання сприяє активізації діяльності громадян щодо взаєморозуміння та поваги між народами і суспільствами, забезпечує всебічний розвиток особистості та формування колективістського мислення.