НАУКОВА ТА ОСВІТНЯ ДИПЛОМАТІЯ: ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ДЕРЖАВИ

Анотація

Культурна дипломатія – важлива частина публічної дипломатії, іміджевої сфери зовнішньої політики держави, що має на меті посилення її позитивного сприйняття у світі засобами культури та мистецтва. Це внесок, який спільно роблять державні та громадські культурні інституції, митці, культурні діячі та експерти у привабливість, безпеку та добробут країни, порозуміння та довіру до її громадян у світі. Не зважаючи на відносно недавнє утвердження самого терміну, культурна дипломатія вкоренилася у зовнішньополітичну практику досить давно. Представники різних соціальних груп і прошарків – дослідники, вчені, митці та комерсанти, ще на початках формування міжнародних відносин діяли як неформальні чи культурні дипломати. Важливими складниками культурної дипломатії є освіта і наука країни. Стан освітньо-наукової галузі, вплив учених і педагогів у розвитку позитивного іміджу держави важко переоцінити. Саме завдяки зв’язкам у окреслених сферах, досягненням науково-технічного, соціального, культурного й гуманітарного поступу будь-яке суспільство може популяризувати свої цінності у всьому світі.

Мета статті – дослідити надбання розвинених країн у просуванні культурної, а зокрема наукової й освітньої дипломатії, а також оцінити стан даної сфери в Україні. Адже в умовах кризи, культурна дипломатія України набуває стратегічного значення: держава бореться проти російської агресії, і попри невичерпність культурного розмаїття та привабливості, ми опинились у фокусі міжнародної уваги через політичні та економічні проблеми. Гібридна агресія Росії, війна на Сході України, економічна криза, брак фінансування культурного сектора й відсутність скоординованої державної політики з просування української культури за кордоном створюють неабиякі виклики для культурних менеджерів. Важливість розвитку культурної дипломатії полягає в тому, що суспільство відіграє провідну роль разом із органами влади, які розвивають міждержавну співпрацю, створюють мережі комунікації між представниками різних культурних, освітніх, мистецьких напрямів різних країн. Культурна дипломатія перш за все сприяє формуванню громадської думки щодо певної держави, закладає фундамент для подальшої співпраці, сприяє позитивному ставленню до інших народів та допомагає долати негативні стереотипи. Аудиторія громадської дипломатії є дуже широкою, вона охоплює різні верстви суспільства. Основними суб’єктами української культурної дипломатії є інститути державної влади, неурядові організації, громадські активісти, українські митці, журналісти, науковці, студенти, політики.

Методологія. У процесі написання статті, були використані принципи синтезу та аналізу для збору та співставлення інформації щодо стану культурної дипломатії у різних країнах світу, метод порівняння – для визначення спільних та відмінних рис проведення освітньо-наукової дипломатії у світі, аналітичний та дидактичний методи – для виокремлення позитивного досвіду культурної дипломатії в інших країнах, вартого імплементації в українських реаліях.

Наукова новизна роботи полягає у спробі сконцентрувати доступну інформацію про науково-освітній рівень культурної дипломатії та узагальнити можливості політики «м’якої» сили в науковому просторі для популяризації державних надбань на міжнародній арені. Культурна дипломатія в Україні є лише на початку процесу інституалізації та пошуку ефективних моделей співпраці між різними державними та громадськими інститутами, бізнесом та креативними індустріями. Водночас культурна політика у країнах ЄС, хоча й виведена у пріоритети, наразі зазнає модернізації, пошуку нової спільної стратегії, яка б відповідала сучасним глобальним політичним викликам. Україна має бути чутливою до цих трансформацій та активно брати у них участь, пропонувати власні позитивні практики та концепти. Інтелектуальна роль експертних середовищ у цьому процесі стратегування є фундаментальною.

Висновки. Таким чином, розвиток культурної дипломатії, а відтак і наукової, передусім, залежить від того, як будується культурна політика держави. Вона має стимулювати розвиток культурної й освітньої сфери, сприяючи створенню якісного і конкурентоспроможного продукту.

Складовою культурної політики має бути промоція культури і науки держави, яка, з одного боку, просуватиме культурний продукт на нові ринки, а з іншого – стимулюватиме його високу якість. Очевидно, що питання якості культурного контенту залежить від його цільової аудиторії. Тому серед пріоритетних напрямів розвитку та інституалізації культурної дипломатії – системне впровадження моніторингових і аналітичних досліджень щодо сприйняття України у світі та попиту на український культурний продукт у окремих країнах. Це ґрунтовна робота, яка передбачає відстеження культурних подій української сторони за кордоном для подальшого аналізу і прогнозування.

Збільшення кількості культурних проектів, програм, днів української культури за кордоном, друкованих і електронних видань, телепередач виправдають себе як засіб підвищення інтересу закордонної громадськості до української культури. Посилення ролі прямих звʼязків між установами культури та закладами освіти також має позитивно впливати на вибудовування освітньої й наукової ланок культурної дипломатії. Повною мірою не оціненим елементом є активна участь в культурних обмінах бізнес сектору. Його представники розвивають багатопланові контакти із зарубіжними партнерами, включаючи реалізацію масштабних проектів. Однак у даний період Україна значно програє на тлі активних дій зарубіжних партнерів. Провідні світові держави розглядають даний аспект в якості одного із рушійних стратегічних напрямків зовнішньої політики.

Складовою частиною нової міжнародної культурної політики України мають стати державні, бізнес та неурядові організації і навчальні заклади, окремі митці і діячі, поки що розрізнені. Однак, вони мають об’єднати свої зусилля та налагодити взаємодію. Дієва стратегія в галузі культури стане орієнтиром для ефективної реалізації завдань, що ставить перед нами сьогодення. Зовнішня культурна політика з урахуванням ролі культури дасть змогу надати додаткову динаміку двостороннім відносинам із зарубіжними країнами на даному напрямку та ліквідувати неузгодженість на національному рівні, збільшити туристичну привабливість держави та активізувати реалізацію Україною своїх інтересів на міжнародному рівні.