ДАВНЬОГРЕЦЬКІ ЕПОС І ЛІРИКА КРІЗЬ ПРИЗМУ КАТЕГОРІЇ КОМІЧНОГО: МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПРАКТИКИ

Анотація

У статті експліковано методологічні та методичні практики, що викорис­товуються під час вивчення давньогрецьких епосу і лірики в оптиці категорії комічного, в межах курсу історії зарубіжної літератури (античний період). 

Мета роботи – проаналізувати виміри комічного в творчості Гомера; розглянути давньогрецьку лірику у зв’язку зі сміховими практиками тогочасної культури; розкрити внесок античних поетів у розвиток світового сміхового дискурсу; запропонувати конкретні інтерактивні форми засвоєння комічної складової творчості Гомера на практичних заняттях з історії зарубіжної літератури.

Методологія. В роботі на основі ґерменевтичної методології робиться спроба відтворити специфічне сприйняття людиною комічного в контексті конкретних періодів античної культури. Ґерменевтичне вживання в культуру доби доповнюється біографічним підходом, коли йдеться про вплив біографії поета на семантику його творчості. Також у процесі дослідження феномену комічного та його різноманітних форм використовується постмодерний принцип взаємного доповнення різних теорій сміху. Із загальнонаукових використовуються методи аналізу та синтезу.

Наукова новизна. У статті ґерменевтичний та постмодерний історико-літературні дискурси вперше застосовано для розкриття специфіки та багатовимірності сміхових практик у межах давньогрецьких епосу та лірики. Також вперше запропоновано конкретні інтерактивні форми засвоєння комічної складової «Іліади» Гомера.

Висновки. У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що античні поети не тільки створювали конкретні сміхові образи і сюжети, послуговуючись інтуїтивним розумінням комічного, але й розвивавали певні теоретичні ідеї щодо сміхових практик. Ці інновації лише частково співпадають із значно пізнішими знахідками у відповідній галузі античних філософів, які вважаються провідними теоретиками сміхового дискурсу.

На прикладі розвитку античної літератури можна продемонструвати сучасне розуміння феномену сміху не як такого, що можна звести до однієї, певної сутності, але як сукупності різних, гетерогенних «сміхів».