ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА ЯК ПРОВІДНА ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.253547Ключові слова:
педагогіка партнерства, педагог, здобувач освіти, учасники освітнього процесу, взаємодія, співпрацяАнотація
У процесі реформування вітчизняної системи освіти, постало завдання гармонізації взаємодії педагогів, здобувачів освіти та батьків, актуалізації комунікації в системі «суб’єкт-суб’єкт». Стрижневою формою взаємодії учасників освітнього процесу було визначено педагогіку партнерства, а провідними принципами – демократизацію процесу комунікації, взаємоповагу та рівність.
Педагогіка партнерства є інноваційним освітнім підходом основаним на спільній активній участі учасників освітнього процесу щодо пошуку та освоєння знань. Цей підхід кардинально відрізняється від авторитарної моделі навчання, коли педагог виступає у ролі ретранслятора знань, а учні у ролі одержувачів інформації
Метою статті дослідження складових педагогіки партнерства як провідної форми взаємодії учасників освітнього процесу.
Методологічною основою статті є філософські, психологічні, педагогічні теорії та положення, які розкривають концептуальні підходи щодо досліджуваної проблематики.
Наукова новизна полягає у тому, що у статті розглянуто сутність педагогіки партнерства у процесі взаємодії та співпраці здобувачів освіти та педагогів.
Висновки. Педагогіку партнерства можна назвати інноваційною стратегією освітнього процесу та цілісною методичною системою. Основними її характеристиками є: створення творчої атмосфери у навчальному процесі; перетворення здобувачів освіти з об’єкта навчання на суб’єкт навчального процесу; забезпечення впевненості учнів у власних силах та успіху; демократичний, доброзичливий стиль проведення уроків та занять, невимушена атмосфера спілкування учасників освітнього процесу; створення кожному уроці або занятті комфортних умов навчання; емоційна розкутість, заохочення ініціативи та питань учнів до учителі та один до одного; об’єктивність та справедливість оцінювання успішності учнів; використання форм та методів контролю, які стимулюють навчання без примусу; застосування самоконтролю та самоаналізу здобувачами освіти власних навчальних успіхів.
