ВИКЛИКИ УСНОЇ ІСТОРІЇ: РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ СТУДЕНТІВ ПРИ РОБОТІ З НАРАТИВАМИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

У статті розглядається проблема професійної підготовки майбутніх учителів історії в умовах трансформації історичного знання в площину так званої «живої історії», пов’язаної з наративами російсько-української війни. Акцент зроблено на необхідності інтеграції психолого-педагогічного супроводу в освітній процес історичних спеціальностей, зважаючи на зростання ризиків вторинної травматизації, емпатійної втоми та емоційного вигорання студентів під час роботи з усними свідченнями воєнного часу. Обґрунтовується теза, що робота з травматичними джерелами потребує не лише фахової джерело­знавчої та методичної підготовки, а й сформованої емоційної стійкості як ключової професійної компетентності педагога.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці методики формування емоційної стійкості (резильєнтності) студентів-істориків у процесі польової та навчально-дослідницької діяльності, пов’язаної з аналізом наративів російсько-української війни, а також у визначенні шляхів інтеграції психогігієнічних практик у систему педагогічної освіти.

Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує інструментарій педагогіки, психології травми та усної історії. Застосовано загальнонаукові методи аналізу, синтезу й узагальнення, метод моделювання, а також елементи якісного аналізу науково-методичної літератури та узагальнення практичного досвіду організації польової роботи студентів. Методологічною основою слугують принципи гуманістичної педагогіки, етичної відповідальності та психологічної безпеки освітнього процесу.

Наукова новизна полягає у концептуалізації емоційної стійкості як не допоміжної особистісної риси, а як фахової компетентності майбутнього вчителя історії. Уперше запропоновано триетапну модель формування цієї компетентності в межах польової практики, що охоплює превентивний етап, етап безпосередньої роботи з усними свідченнями та етап постінтерв’ю.

Висновки засвідчують, що в умовах війни емоційна стійкість стає критично важливою складовою професійної компетентності майбутнього педагога. Запропонована методика сприяє мінімізації психологічних ризиків, формуванню етичної відповідальності та здатності до рефлексії, а також забезпечує безпечну й ефективну роботу з травматичними історичними наративами. Інтеграція психолого-педагогічного супроводу в освітній процес розглядається як необхідна умова підготовки вчителя історії, здатного працювати з травмованим суспільством і передавати історичні знання без шкоди для власного психічного здоров’я.