ПЕДАГОГІЧНА ПЕРСОНАЛІЯ НА ТЛІ ЕПОХИ
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.253631Ключові слова:
освіта, історія освіти, педагогічна спадщина, історія педагогіки, педагогічна персоналія, Володимир Мономах, Григорій Сковорода, Костянтин Ушинський, Антон Макаренко, Василь СухомлинськийАнотація
Мета статті – проаналізувати погляди та діяльність провідних українських педагогів у вимірі суспільно-історичних реалій.
Методологія. У дослідженні, що стало основою статті, застосовано персоналістичний підхід. Герменевтичний метод сприяв здійсненню аналізу творів та особливостей діяльності Володимира Мономаха, Г. Сковороди, К. Ушинського, А. Макаренка і В. Сухомлинського. Наративний метод забезпечив цілісний виклад інформації. Для написання статті було використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення.
Наукова новизна. У статті проаналізовано погляди провідних українських педагогів і діячів у сфері освіти та виховання дітей і молоді у контексті ідеології та важливих суспільних подій того історичного періоду, коли жив і працював педагог. Показано закономірний зв’язок між ідеями педагога і суспільно-історичними умовами його діяльності.
Висновки. Отже, особистість педагога, його ідеї та діяльність тісно пов’язані з особливостями розвитку суспільства, у якому він живе і працює. Символом епохи є образ учителя, який уособлює провідні ідеї, цінності та освітні тенденції свого часу. Через діяльність видатних педагогів суспільство може побачити, як змінювались підходи до виховання, розуміння ролі освіти та людини в ній. Наприклад, К. Ушинський є символом наукової педагогіки XIX ст., а В. Сухомлинський – уособленням гуманістичної педагогіки другої половини XX ст. А відтак, педагогічна постать стає дзеркалом епохи, її світогляду й ідеалів.
Перспективними напрямами історико-педагогічних досліджень у контексті модернізації їх методології та інструментарію є висвітлення особливостей застосування герменевтичного, наративного й інших підходів у процесі вивчення актуальних проблем історії освіти.