ГЕНЕЗИС ТА МОДИФІКАЦІЯ ФІЛОСОФЕМИ ГАРМОНІЙНОГО В ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ В. ВИННИЧЕНКА: МАТЕРІАЛИ ДО ВИВЧЕННЯ В ЗВО
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.263818Ключові слова:
філософема гармонійного, В. Винниченко, мала проза, світовідчуттяАнотація
Мета роботи – дослідити процес становлення та трансформації філософеми гармонійного в малій прозі В. Винниченка, простежити еволюцію авторських уявлень про цілісність буття від ранніх творів до модерністських новел крізь призму інтелектуального контексту початку ХХ століття, запропонувати методичні рекомендації до вивчення цих творів у межах літературознавчих навчальних дисциплін.
Методологія. Робота базується на комплексному аналізі художніх текстів (оповідання про дитинство, цикл «Намисто», новела «Момент») з використанням філософсько-антропологічного та порівняльно-типологічного методів. Це дозволило проаналізувати динаміку філософських поглядів письменника в контексті реалістичної та модерністської парадигм.
Наукова новизна. Уперше системно простежено генезис філософеми гармонійного в малій прозі В. Винниченка як рух від дитячого світосприйняття через народну етику до екзистенційного розуміння «щасливої миті». Обґрунтовано специфіку модифікації цієї категорії у творах із фольклорними ремінісценціями та доведено її остаточну трансформацію в площину позасоціального буття.
Висновки. Світоглядна орієнтація прозаїка порубіжжя століть простежується крізь призму проблеми морального вибору загалом, водночас еволюція етичних поглядів подається у контексті модерністської філософії. Зауважено, що генезис досліджуваної філософеми бере початок у дитячому світосприйнятті («Кумедія з Костем», «Федькові-халамидниу»), коли гармонія постає як природний, дитячий стан цілісності, що руйнується під тиском соціального детермінізму. У творах із фольклорними елементами (цикл «Намисто» («Ой випила, вихилила...», «Віють вітри...»)) гармонійне модифікується, переходячи в площину народної етики та фаталізму, філософема гармонії стає більш «дорослою» та драматичною. Вершиною трансформації є концепція «щасливої миті» (новела «Момент»), де гармонія набуває екзистенційного характеру. З’ясовано, що гармонія вже не в соціальному порядку чи моралі, а в миттєвому злитті людини з природою та власним «Я». Наголошено, що у В. Винниченка гармонія трансформується з естетичного враження у практичний рецепт порятунку людства від хаосу та самознищення. Загальна динаміка філософеми відображає перехід творчості В. Винниченка від реалістичного побутописання до модерністського філософствування.