КОЛИ СПАДЩИНА НАВЧАЄ: ОСВІТА ДЛЯ БАГАТОКУЛЬТУРНОГО СУСПІЛЬСТВА
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.263714Ключові слова:
культурно-мистецька спадщина, багатокультурне суспільство, дошкільна і мистецька освіта, навчання з Місцем, трансверсальні компетентностіАнотація
Мета роботи – схарактеризувати становлення культурно-мистецької спадщини як освітнього ресурсу формування готовності особистості до життя й діяльності в сучасному багатокультурному суспільстві: від етнопедагогічних практик і культурно чутливого підходу – до навчання з Місцем та формування трансверсальних компетентностей.
Методологія. Дослідження має теоретико-аналітичний характер. Використано міждисциплінарний, культурологічний, компаративний і компетентнісний підходи, а також методи аналізу наукових джерел і нормативних документів, історико-генетичний метод, порівняльний аналіз, узагальнення й систематизацію. Це дало змогу простежити еволюцію освітнього звернення до культурної спадщини та зіставити український і зарубіжний досвід її педагогічної актуалізації.
Наукова новизна полягає в обґрунтуванні культурно-мистецької спадщини не лише як об’єкта збереження, передання чи ілюстративного використання, а як динамічного ресурсу формування культурної обізнаності, міжкультурного розуміння, локальної ідентичності, соціальної згуртованості й трансверсальних компетентностей. Показано, що в українському контексті освітнє звернення до традиційної спадщини історично мало не тільки педагогічний, а й деколонізаційний вимір. Розкрито логіку переходу від монокультурного етнопедагогічного осмислення спадщини до багатокультурної, міжкультурної, культурно чутливої та place-based освіти.
Висновки. Доведено, що культурно-мистецька спадщина «навчає» тоді, коли не редукується до фольклорної ілюстрації, святкового реквізиту, романтизованого образу минулого або інструменту ідеологічних спекуляцій, а включається в дослідницькі, мистецькі, проєктні, комунікативні, міжкультурні й середовищні практики. У такому разі вона сприяє формуванню не лише культурної обізнаності чи міжкультурної компетентності, а й ширшого комплексу трансверсальних компетентностей: критичного й інноваційного мислення, співпраці, комунікації, адаптивності, етичного та міжкультурного розуміння, соціальної відповідальності, поваги до різноманіття й довкілля. Підкреслено потребу контекстуалізації трансверсального підходу з урахуванням українських реалій війни, повоєнної відбудови, зміцнення культурної ідентичності та соціальної згуртованості.