САМОРЕГУЛЯЦІЯ ШКОЛЯРІВ У РЕЗИЛЬЄНТНІЙ ОСВІТІ ЗАСОБАМИ КІКБОКСИНГУ
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.263910Ключові слова:
саморегуляція, резильєнтна освіта, кікбоксинг, школярі, фізичне вихованняАнотація
Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні саморегуляції школярів як особистісного ресурсу резильєнтної освіти та визначенні педагогічного потенціалу кікбоксингу в її формуванні в процесі фізичного виховання. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психоемоційного, соціального й освітнього навантаження на школярів, що потребує посилення адаптаційної спрямованості освітнього процесу. У цьому контексті саморегуляція розглядається як здатність особистості свідомо керувати емоційними станами, поведінкою, руховою діяльністю та вольовими зусиллями відповідно до вимог освітнього середовища.
Методологія дослідження ґрунтується на системному, особистісно орієнтованому, діяльнісному та міждисциплінарному підходах. Використано методи теоретичного аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення наукових джерел з проблем резильєнтної освіти, саморегуляції, фізичного виховання, психоемоційної стійкості школярів та педагогічного потенціалу єдиноборств. Кікбоксинг розглянуто як засіб фізичного виховання, що поєднує рухову активність, координаційні дії, дисципліну, самоконтроль, емоційну стриманість і регуляцію поведінки в ситуаціях напруження.
Наукова новизна полягає в уточненні педагогічного змісту саморегуляції школярів у контексті резильєнтної освіти та в обґрунтуванні кікбоксингу як засобу формування регуляторних умінь, що мають адаптаційне, оздоровче й виховне значення. Саморегуляцію визначено як результат цілеспрямованого педагогічного впливу, що реалізується через спеціально організовану рухову діяльність.
Висновки. Теоретичний аналіз засвідчив, що кікбоксинг у системі фізичного виховання має педагогічний потенціал для розвитку саморегуляції школярів. Його використання сприяє формуванню емоційної стійкості, самодисципліни, самоконтролю, відповідальності та здатності до впорядкованої поведінки в умовах фізичного й психоемоційного напруження. У межах резильєнтної освіти зазначені якості сприяють посиленню адаптаційного потенціалу учнів, підтримці психофізичного здоров’я та формуванню готовності до подолання освітніх і соціальних викликів.