ОСВІТА ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИСКУРС

Анотація

Мета статті – аналіз досвіду організації та змісту навчання дітей з інвалідністю у першій третині ХХ ст.
Методологія. Задля досягнення мети дослідження, результати якого викладені в статті, було використано такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез, узагальнення. Історико-компаративістський метод дав змогу здійснити оцінку феномена навчання дітей з інвалідністю в історико-педагогічному контексті, визначити особливості вітчизняного історико-педагогічного досвіду, порівняти історичні та сучасні тенденції розвитку інклюзивної освіти. Наративний і герменевтичний методи забезпечили збір, опис і оцінку історико-педагогічних фактів, що стосуються освіти дітей з інвалідністю, поєднання їх у єдине ціле у певній послідовності, взаємозалежності й обумовленості, урахування суспільно-політичного контексту розвитку освіти у першій третині ХХ ст.
Наукова новизна. У статті проаналізовано та узагальнено питання організації спільного навчання різних дітей, що свідчить про розвиток інклюзивної освіти, та діяльності закладів спеціальної освіти в Україні в окреслений період.
Висновки. Аналіз історико-педагогічних джерел свідчить, що, попри відсутність спеціальної термінології, в педагогіці першої третини ХХ ст. існували процеси, які стосуються розвитку інклюзивного навчання та створення інклюзивного освітнього простору. Водночас у зазначений період існувала й система спеціальної освіти для дітей з інвалідністю. Історико-педагогічний досвід організації навчання, розвитку та соціального виховання дітей з інвалідністю заслуговує на подальше вивчення у контексті актуальних проблем сучасної педагогіки. Так, вартими уваги науковців і практиків, на нашу думку, є методики навчання, соціального виховання та розвитку дітей з вадами інтелектуального розвитку, а також дітей з відсутністю слуху та зору, розроблені українськими науковцями у 20-ті – першій половині 30-х років ХХ ст.