СОФІСТИКА І СМІХОВА КУЛЬТУРА (МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТИ)

Анотація

Автори вважають, що саме в добу античності склалися теоретичні підвалини вивчення феномену сміху, архетипи та провідні форми сміхової культури. Експлікація відповідних дискурсів може бути важливою частиною методики вивчення курсів «Антична філософія», «Етнокультурні та соціокультурні виміри смуху», «Філософія сміху» та інших, що викладаються в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. У статті продемонстровано можливості софістичних античних практик як інструменту аналізу та вивчення таких форм сміху, як комедія та анекдот.

Мета роботи: проаналізувати сміховий дискурс крізь призму античних теорій сміху та софістичних прийомів аргументації, зокрема принципу підміни поняття, використання подвійної семантики слів тощо.

Методологія. У статті за допомогою аналізу і синтезу здійснено експлікацію та систематизацію різноманітних аспектів вивчення сміхової культури крізь призму античного філософського дискурсу, зокрема софістичних практик.

Наукова новизна. У статті виявлено зв’язок античних та більш пізніх практик комічного (включаючи сучасну комедію) на матеріалі аналізу софістичних практик підміни понять, сміхового зниження сенсу слів із подвійною семантикою.

Висновки. У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновку, що між софістичним і сміховим дискурсом є багато спільного. В обох варіантах робиться навмисна помилка, що не має трагічних наслідків для учасників дискурсу. За класичним визначенням сміху, що належить Аристотелю, поєднання чогось помилкового, потворного з безпечним може стати причиною сміху. Також і софістична риторика, і форми сміхової культури «працюють» з подвійною семантикою слів та прийомом підміни. Софісти підмінюють поняття, у комедіях підмінюються люди, їхні ролі, функції, ситуації тощо. Тобто софістичний дискурс можна вважати таким, що включає у свій склад сміховий елемент. Також софізми виступають певною призмою для вивчення сміху в таких його формах як комедія та анекдот.