ЕКОКРИТИКА ЯК ЗАСІБ ВВЕДЕННЯ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В КОНТЕКСТ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Мета дослідження полягає в актуалізації екокритичного підходу при викладанні предмету «Історія зарубіжної літератури» на філологічних факультетах вищих навчальних закладів. 

Методологія. Методологічною основою даного дослідження є культурологічна герменевтика, яка дозволяє аналізувати сенси, закладені в конкретному художньому тексті під час його створення, а також ті значення, які цей твір набуває в подальшому при зміні історичних контекстів. Екокритика виступає як об’єктом аналізу, так і методологією дослідження, яке спрямоване на окреслення історії літератури як цілісного системного процесу.

Наукова новизна. В даній статті екокритика вперше розглядається як не лише теоретична інтерпретаційна модель, але й як один з інструментів досягнення цілей сталого розвитку. Показано, що вона може використовуватися на практиці не лише в науковому, але й в педагогічному контексті.

Висновки. Екокритика виникає як реакція на погіршення екологічного стану світу та зростання усвідомлення цього факту та його негативних наслідків. В певному сенсі, вона може розглядатися в ряду інших некласичних та посткласичних підходів до інтерпретації художніх текстів (постмодернізм, постколоніалізм, фемінізм тощо). З іншого боку, вона принципово відрізняється від них тим, що ставить в центр уваги об’єктивний матеріальний світ та його стан, а не сконструйовану мовою психологічну чи соціокультурну реальність. Якщо ті самі постколоніалізм та фемінізм вбачають у природі метафору «Іншого» (колонізованого або фемінного, на відміну від імперського та маскулінного), то в екокритиці природа є самоцінним фактом та реальністю, яка потребує вивчення, художнього зображення та захисту. Застосування екокритики для аналізу конкретних літературних творів, а також напрямів та тенденцій розвитку культури заслуговують на подальше дослідження.