НІМЕЦЬКИЙ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИСКУРС У 1890-Х РОКАХ
DOI:
https://doi.org/10.58407/visnik.253335Ключові слова:
німецький соціально - педагогічний дискурс, німецькі освітяни, соціальна педагогіка, « соціальне питання », європейський реформаторський рухАнотація
Становлення соціальної педагогіки як науки наприкінці ХІХ століття здійснювалося у контексті європейського реформаторського педагогічного руху. Німецький соціально-педагогічний дискурс 1890-х років був представлений плеядою яскравих імен (Пауль Бергеман, Отто Вільман, Пауль Наторп, Йоганн Трюпер, Йоганн Тьюс, Теобальд Циглер та інші). У статті розглядаються праці німецьких педагогів, видані впродовж 1890-х років, у яких були поставлені значимі питання стосовно соціальної педагогіки.
Мета роботи передбачає вивчення педагогічної спадщини і праць німецьких освітян, котрі творили наприкінці ХІХ століття, та аналіз їхніх поглядів щодо соціальної педагогіки.
Методологія. У ході дослідження німецького соціально-педагогічного дискурсу 1890-х років використовувалися загальнонаукові методологічні підходи – проблемний, системний та конкретно-наукові – парадигмально-педагогічний, порівняльно-педагогічний, проблемно-історичний та герменевтичний підходи. Основними методами дослідження були педагогіко-ретроспективний, порівняльно-зіставний, проблемно-історичний та метод герменевтики.
Наукова новизна. Установлено, що німецький соціально-педагогічний дискурс 1890-х років не зводився до єдиної наторпівської «ідеалістичної» лінії, а відображав відмінні бачення німецьких освітян концептосфери соціальної педагогіки.
Висновки. У річищі європейського реформаторського руху на межі ХІХ – ХХ століть саме представники напряму соціальної педагогіки, зосередивши основну увагу на найболючішому «соціальному питанні», сприяли глибинному концептуальному переосмисленню природовідповідної (класичної) педагогіки. Протиставлення соціальної педагогіки індивідуальній – найхарактерніша риса німецького соціально-педагогічного дискурсу 1890-х років. За цим протиставленням і стояли відмова від природовідповідної ексагогії індивідуальної душі людини та визнання вичерпності філософсько-теологічної парадигми педагогіки. Німецький соціально-педагогічний дискурс 1890-х років відображав посталі суперечності між об'єктивною необхідністю виховання людини як соціальної істоти і нерозробленістю інструментарію здійснення цього й на вищому рівні – між суспільною потребою масової освіченості населення та відсутністю організаційно-правових механізмів всезагального народного просвітництва (соціальної педагогіки).
