ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ВИМІРІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ: ВІД ВИТОКІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

Анотація

Зміст статті полягає у з’ясуванні політики держави в галузі середньої загально-освітньої школи щодо утвердження і поширення функціонування української мови в Україні. Особливу увагу приділено передумовам (середина 1980-х – початок 1990-х років), які спричинили визнання української мови як державної. На підставі аналізу комплексу законодавчих і документальних джерел доведено, що зрушення в змісті і завданнях шкільної освіти стали одним з провідних чинників розбудови Української державності.
Мета статті – історико-ретроспективний аналіз перших кроків державної освітньої політики незалежної України у галузі українізації середньої загальноосвітньої школи у контексті нової мовної політики доби суверенності.
Методологія – оскільки виконане дослідження є історико-педагогічним, то головним інструментом став історіографічний аналіз дібраних документальних, архівних, наукових, соціологічних джерел з теми, відрефлексованих на основі історико-генетичного підходу у сув’язі з такими методами, як системний аналіз, що дає змогу забезпечити вивчення освітньої політики в її цілісності, та міждисциплінарний підхід.
Осягнення стратегії держави і тактики її реалізації Міністерством освіти України у певний відтинок історичного часу підпорядковується принципу каузальності і дає підстави для визначення стійких і швидкозмінних стратегічних і тактичних цілей і програм.
Наукова новизна – вперше розкрито хронтоп розгортання мовної політики України напередодні здобуття незалежності та у її перші роки крізь призму концептуальних зрушень у реформуванні середньої загальноосвітньої школи та окреслено сучасну мовну ситуацію.
Висновки. Закладені на зламі останніх десятиріч минулого століття стратегічні ідеї щодо освітньої політики незалежної України в галузі середньої школи не лише відіграли важливу роль у піднесенні функціонування рідної мови, у започаткуванні масового формування у дітей та молоді української самоідентифікації, а й у такий спосіб явно і неявно працювали на ключову ідею – ідею українського державотворення.
На підставі висвітлення практичних заходів з реалізації стратегії українського державотворення аргументовано, що Міністерство освіти України у співпраці з письменницьким загалом, Академією наук України здійснили стратегічно важливі і тактично виважені кроки (запровадження української мови як державної і мови шкільного навчання, започаткування українського підручникотворення, розроблення нового змісту шкільної освіти з домінуванням національних пріоритетів знання та національних цінностей, зміна парадигми школи учіння на особистісно орієнтовану парадигму освіти), які дали змогу українізувати систему освіти, зокрема загальноосвітню школу. Розбудова власної держави не можлива без україномовної, модернізованої згідно з новими викликами часу освіти, без відповідного, національно орієнтовного виховання молодшого покоління, тому шкільна освіта у купі з дошкільною набули значення вагомого чинника націєтворення.