ПОЛІЛОГ ТЕОРІЙ СМІХУ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ

Анотація

У статті проаналізовано методологічні засади та основні методи викладання курсу «Філософія сміху». Цей курс вивчається в Національному університеті «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка магістрантами спеціальності 033 «Філософія».
Важливе місце в статті посідає розкриття конкретних форм навчання, що допомагають магістрантам-філософам опановувати сміхові практики різних парадигм на основі постмодерного розуміння філософського дискурсу сміху.
Мета роботи: автори мають на меті розкриття семантики сучасної філософії сміху як полілогу різних теорій, в якому усі позиції, підходи та парадигми мають важливе значення і можуть пояснювати ті чи інші аспекти такого внутрішньо різноманітного та гетерогенного феномену, яким є сміх. Робиться спроба продемонструвати, що саме філософія сміху виступає тим навчальним матеріалом, на якому досить виразно являє себе постмодерна методологія, зокрема принцип інтертекстуальності.
Методологія. В статті на основі постмодерних практик інтертекстуальності та деконструкції, зокрема деконструкції класичної есенціальної філософії сміху, продемонстровано взаємодоповнення та практично рівнозначну цінність найрізноманітніших підходів до пояснення феномену сміху. Також використовуються такі загальнонаукові методи дослідження як аналіз та синтез.
Наукова новизна. В статті постмодерний метод філософування вперше розкрито на матеріалі філософії сміху з навчальною метою засвоєння студентами семантики інтер-текстуальних практик, а також конкретизації методу деконструкції. Відповідні концепти розкриваються у діалогічній формі із застосуванням інтерактивних методів навчання.
Висновки. Філософія сміху є тою цариною філософсько-культурологічного дискурсу, яка дозволяє демонструвати на матеріалі національної та особистої історії доцільність та успішність постмодерної методології, в межах якої різні парадигми сміху не заперечують, а взаємодоповнюють одна іншу; на основі якої всі методологічні підходи є цінними та конструктивними. Сукупний дискурс філософії сміху при цьому виступає не як еклектика різних поглядів і підходів, а як гармонійний полілог філософських традицій. Автори статті пропонують деякі ігрові форми та сміхові практики вивчення курсу «Філософія сміху», що сприяє творчій атмосфері семінарських занять з курсу та відповідає семантиці предмету.