ДОСЛІДНИЦЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ЗАСОБАМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ТА НАЦІОНАЛЬНОМУ ОСВІТНЬО-ПРАВОВОМУ КОНТЕКСТІ

Анотація

Статтю присвячено реалізації дослідницьких технологій навчання історії України в умовах впровадження генеративного штучного інтелекту в освітній процес закладів вищої освіти. Актуальність зумовлена цифровою трансформацією освіти, поширенням інструментів штучного інтелекту, а також необхідністю дотримання європейських і національних освітньо-правових норм у сфері використання ШІ.

Мета – проаналізувати потенціал дослідницьких технологій навчання історії України із залученням генеративного штучного інтелекту в європейському та національному освітньо-правовому контексті (на прикладі навчальних дисциплін «Історія України литовсько-польської доби» та «Історія України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.»).

Методологія. Дослідження має теоретико-методологічний та прикладний характер. Методологічну основу становлять наступні підходи: компетентнісний, що дав змогу розглянути ШІ як інструмент формування професійних і цифрових компетентностей майбутніх істориків і вчителів історії; діяльнісний – залучення здобувачів освіти до дослідницьких видів навчальної діяльності з використанням ШІ-інструментів; системний – розгляд використання технологій ШІ в навчанні історії України як цілісного педагогічного процесу, що поєднує нормативно-правові вимоги, освітні програми, діяль­ність викладача й здобувачів освіти, а також зміст і результати історичної підготовки.

У процесі дослідження використано комплекс методів, зокрема аналіз освітніх програм і робочих навчальних програм спеціальностей «Історія та археологія» та «Середня освіта (Історія та громадянська освіта)» з метою з’ясування можливостей інтеграції ШІ в дослідницькі технології навчання історії України. Аналіз нормативно-правової бази ЄС та України, а також наукових публікацій дозволив окреслити освітньо-правові та етичні межі використання генеративного ШІ в історичній освіті. Застосу­вання методу педагогічного спостереження за освітнім процесом уможливило аналіз переваг і вразливих місць використання ШІ у навчально-дослідницькій діяльності здобувачів освіти. Узагальнення власного педагогічного досвіду викладання дисциплін «Історія України литовсько-польської доби» та «Історія України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.» стало підґрунтям для розробки практичних кейсів застосування генеративного штучного інтелекту.

Наукова новизна полягає в інтеграції положень європейського законодавства у сфері ШІ в методику викладання історії України; обґрунтуванні підходу до трактування генеративного штучного інтелекту як допоміжного інструменту для відбору, первинного аналізу та структурування інформації, що не замінює самостійної аналітичної діяльності здобувачів освіти; а також у поєднанні дослідницьких технологій навчання історії з інформаційною безпекою в умовах війни.

Висновки. Педагогічно доцільне та етичне використання технологій штучного інтелекту в навчанні історії України сприяє розвитку дослідницьких, аналітичних і цифрових компетентностей здобувачів освіти за умови дотримання нормативно-правових вимог і збереження провідної ролі викладача. Застосування ШІ як допоміжного інструменту дозволяє посилити дослідницький характер навчання, розвивати критичне мислення та підготувати майбутніх істориків і вчителів історії до професійної діяльності в умовах цифровізації та інформаційних викликів сучасності.